read-books.club » Пригодницькі книги » Чорний вовк 📚 - Українською

Читати книгу - "Чорний вовк"

189
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Чорний вовк" автора Карел Фабіан. Жанр книги: Пригодницькі книги / Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 40 41 42 ... 80
Перейти на сторінку:
думки?

— Ви вже не раз допомагали нам, Франеку. — Капітан звів на нього очі.

— Та… То, може, вип’ємо?

У грубі тріскотіло велике поліно. Цю грубу загалом збудували з розумом, але треба було вміти розтопити її. Франек умів. Ніяких трісок для цього не треба. Одним ударом він розщеплював поліно, вганяв туди клин і набивав сухого моху. Мох підпалював, а від нього займалося дерево, всередині завжди сухе. Таке поліно горіло й до самого ранку. Тільки треба було час від часу його підсувати на середину.

— Більше не хочу. — Капітан відставив склянку. — А що ви думаєте про все це?

— Нічого. Ніхто її тут не знав.

— І все ж тієї ночі по хатах немало говорили про неї?

— Говорили, — кивнув Франек. Він закусив губу. — Все ж таки жінка. Я був у Боузека, цілу ніч ми сушили собі голови. Боузек думає, що вона просто хотіла перейти кордон.

— Дурниці. — Капітан похитав головою. — Вона була озброєна. А провезти зброю сюди через кордон не могла. У неї був фальшивий паспорт. І вона добре знала місцевість. Немає сумніву, що вона до когось ішла, Франеку.

— Може й ішла до когось, — погодився Франек.

— А що ти скажеш про Каторіо, чи як там його звуть?

Франек якусь мить вагався. Потім похитав головою.

— Ні, — твердо мовив.

— А може, до когось із тутешніх німців? Сама ж вона була німкеня?

— Усі вони хороші хлопці.

На тому й замовкли.

Дрова в грубі палахкотіли. Пахло смолою і тютюном з цигарки Франека.

— Що ви курите, Франеку?

— Румунію.

— Ви гадаєте, що вона пробиралась до Румунії?

— Ні, тютюн. Скрутіть собі, якщо хочете.

— Дякую. З мене вистачить своїх. А от підполковник був би вам дуже вдячний. Він звик до тютюну в концентраційному таборі. Тепер жодна сигарета не здається йому міцною… І майорові теж.

— А де ж я їх побачу? — пробурмотів Франек. Він довго слинив газетку, а потім майстерно скрутив цигарку.

— Побачите, — сказав капітан. — От тільки коли — не знаю.

Ще з хвилину. капітан сидів, потираючи суглоби довгих тонких пальців. Він знову думав про дружину і про те, що все у нього просто падає з рук. Прага хоче знати про наслідки розслідування, а сама не повідомляє, що вже відомо. Питання дуже важке: куди вона бігла? до кого? Від, цього й інші труднощі.

Капітан подивився на собаку, що лежав біля стіни. Трохи нахилився і простяг руку. Проте до собаки не дотягнувся. Він не подумав, що це може погано скінчитись, — жоден собака на заставі не наважився б схопити його за руку.

— Не робіть цього! — попередив його лісоруб.

І не встиг Вовк ворухнутись, як Франек одвів капітанову руку.

— Ви могли б позбутися пальців.

— Що, не дається приборкати?

— Чого ж, тільки не так, як це робиться у вас. Не по-доброму. Мені він нічого не зробить.

— І ви можете погладити його?

— А чого б це я його гладив?

Вовк і досі ненавидів людей, але останнім часом — принаймні іноді — його ненависть переходила в байдужість. Вони для нього просто не існували. Були не варті навіть того, щоб загарчати на них. І не могли купити його тим, що давали їсти.

Вовк знав, що його хазяїн дуже не любить, коли до них хтось приходить, і вже тому відвідувачі були приємні псові і він не погрожував їм, якщо вони не підходили до нього ближче, ніж на довжину вірьовки, якою, пес був прив’язаний до стіни.

Найбільше Вовк ненавидів свого хазяїна. Ненависть його була така велика, що для інших людей у його серці її лишалося дуже мало.

Ці «інші» часто дивували пса. У них не було нагая, як у людей по той бік кордону, де Вовк виріс. Особливо здивував його товстий солдат Штенцл, якого всі називали «пампушкою». Вовк запам’ятав солдата. Штенцл був перший, хто пішов проти нього там, на горі. Тоді, коли зрадила Ліза.

І саме цей солдат тепер носив йому найсмачнішу їжу.

Вовк згорнувся клубком і тоскно завив.

Капітан здивовано підвів голову і подивився на нього. Він розумів собак, знав, як вони виражають свою радість, як смуток, а як тугу. Цей пес за кимось сумував. Капітан не міг знати, що то була туга за Лізою.

— Доглядайте собаку, Франеку! — мовив він, виходячи з хати.

— Ага. Уже звик. — Франек підняв голову. — Але це вже не ваш пес, пане капітан.

— Не наш. Проте це не значить, що ви можете забити його.

Франек їв м’ясо. Він не користувався ножем. У нього були могутні, як в акули, зуби і за один раз відкраювали солідний шмат бекону.

Іноді він поглядав на собаку. Знав, як ненавидить його Вовк, але пишався цим — то була приборкана ненависть. Не можна сказати, щоб Франек дуже довіряв собаці, — він бачив нещирість у його очах. А щодо нього він мав неабиякий досвід ще відтоді, як ходив у цирку за хижаками. Ту чорну кицьку — люту пантеру, — з якою нічого не міг зробити сам знаменитий Лоссіні, приборкувач італійського цирку, Франек загнав якось у куток клітки і мало не вбив залізним шворнем за те, що тварина подряпала йому руку. Франек молотив чорний клубок, що гарчав і звивався під ударами, аж поки не побачив жах у янтарних очах пантери. Він бив би її ще, коли б не нагодився Лоссіні і не вигнав його з клітки.

З Франеком ще ніколи не траплялося, щоб він злякався. Та в цьому не було ніякої його заслуги, бо коли Франек розходився, то втрачав останні краплини глузду. Почуття страху не встигало народитися в його темному мозку.

1 ... 40 41 42 ... 80
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорний вовк», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чорний вовк"