Читати книгу - "І мертві залишають тіні"

Отак він їй і скаже. І про заручини теж одразу видасть. По таке згодом призводить до небажаних наслідків, якщо його замовчати.

За п'ять сьома. Освітлені вітрини, автомобільні фари, світлові реклами. Велике пожвавлення. Скрізь парочки. І майже нікого ніде з квітами.

І цієї миті він побачив їх обох. Обох одночасно. Лікарки підходила справа, Гудрун — через вулицю. Госс зрозумів по їхніх очах, що вони його побачили. Котрій іти назустріч?

Він стояв, мов укопаний, тримаючи в обох руках по букету й намагаючись бути спокійним.

— Добрий вечір!

Два голоси, альт і сопрано. Дві простягнутих руки. Два здивованих погляди.

— Дозвольте вас познайомити! — Госс ткнув кожній у руки по букету, промимрив щось, у хвилюванні переплутавши їхні імена й посади — Гудрун назвав фрау доктор, а Маріон Каррадт — своєю колишньою нареченою, з якою йому треба порозмовляти по службі.

Це розрядило атмосферу. Жінки засміялись і виправили те, що наплутав Манфред. Між ними швидко встановився контакт, вони, може, навіть сподобались одна одній і самі запропонували, як вирішити його проблему.

Одначе лікарка за столик не захотіла сідати.

— О пів на восьму в міській бібліотеці розпочинається вечір грамплатівок. Триватиме він не більше години. Якщо ви до того часу впораєтесь, пане Госс, то можете зайти по мене.

Він прояснів на обличчі. Усе знову набуло рожевих барв: світ, життя, а передовсім ці обидві жінки. «Хіба я не щасливчик?»

Госс замовив тістечка, каву, вершки й морозиво. Фрау Петерс дістала аркуш паперу й віддала Госсу.

— Щоб зекономити час, я виписала зі статей Мейволда то, що може тебе зацікавити. Оскільки не було кому писати, то я все зробила сама. Сподіваюсь, ти вчитаєш мої закарлючки.

Труднощів у цьому для Госса не було.

«Ірландський професор, — читав він, — веде зараз диспут и колишнім послом у Мадріді містером Кернеєм. Однобічний диспут, бо Мейволд скаржиться у статтях, що у відповідь на всі його запити та роздуми поки що стоїчне мовчання, І він не знає, що стримує містера Кернея: незацікавленість у з'ясуванні істини, відчуття вини, чи, може, політичні махінації, які, мабуть, проросли з минулого в сьогодні.: Випадок, який цікавить Мейволда, відбувся 27 років тому. Восени 1940 року Керней в Іспанії підтримував зв'язки з фашистською таємною службою. У багатьох розмовах, які наводить Мейволд, ішлося про те, що ірландець Стюарт Джеймс О'Дейвен теж відігравав там певну роль. Мейволд гадає, що там ішлося про нього, і він запитує Кернея, чи й з ним говорили про це. «Які наміри були у вас щодо О'Дейвена, сер, і які наміри були у нього самого?» — запитує він. Мейволд теж, здається, здивований тим, що саме Керней вів переговори про О'Дейвена, а не, приміром, ірландський посол у Берліні. (Посла зрештою звали Варной, саме він після війни був послом у Бонні аж до приходу до влади Кізінгера, гарно, еге ж?) Але Мейволда, здається, найбільше цікавить те, чи можна розглядати пізнішу діяльність О'Дейвена у Берліні як наслідок цих угод восени 1940 року. Не раз він повертається до цього питання і по-різному висловлює свої власні роздуми: для визначення особистості О'Дейвена дуже важливо, чи він на свій страх і ризик подався у Берлін, чи був переконаний, що діє на руку ірландському уряду або принаймні за його мовчазною згодою. Про діяльність О'Дейвена у Берліні сам Мейволд згадав лише раз, та й то мов між іншим. В його останній роботі в кінці вересня зазначено: хоч би як розцінювати діяльність О'Дейвена, безперечно те, що він мав вплив на деяких нацистських верховод і хотів використати цей вплив, щоб прислужитися своїй батьківщині. Для мене це поза сумнівом. Упевнитись у всьому ми могли б, якби заговорив містер Керней. Чому він мовчить?»

Чому мовчить містер Керней, запитував себе і Госс. А навіщо в Берліні розрито могилу О'Дейвена? Чому містер Мейволд перемінив свої погляди? Стаття була опублікована 30 вересня 1967 року. 17 жовтня він зустрівся у Мюнхені з професором Майнком. Як це пояснити? Сім п'ятниць на тиждень? В одній статті: Стюарт Джеймс О'Дейвен — ірландець. Через. два тижні у Мюнхені: це був не О'Дейвен, а англієць. Стюарт Джеймс О'Дейвен загинув у 1937 році в Іспанії — одностайне твердження обох учених.

«Якесь зачароване коло, — подумав Госс. — Воно крутиться й крутиться, не рухаючись із місця, а в поле зору потрапляють весь час одні й ті самі люди».

— Професор Майнк знає ці статті? — спитав він.

— Кауфгольд розпорядився передати їх ученому. Завтра вони будуть у нього.

Госс кивнув, потім провів рукою по волоссю, трохи розкуйовдив його, бо не знав, що робити далі. Він відчув, що не може зосередитись, що печуть очі й наливаються свинцем повіки. Явна ознака виснаженості і втоми.

А може, причина крилася в обстановці? Суцільний галас діяв йому на нерви, різала слух ресторанна музика, дзенькіт посуду…

— Послухай, Гудрун, ти найближчими днями…

— … разом з болгарськими товаришами буду займатися відгуками англо-саксонської преси на процес Димитрова. Я спробую згадати тебе добрим словом, та чи це тобі допоможе…

— Навіть дуже допоможе, — сказав він, сподіваючись, що вона хоч трохи перестане думати про своє відрядження, але помилився.

Фрау Петерс глянула на годинник, зітхнула й пробурмотіла:

— Година вже минула. — Але не підвелась, а тільки засміялася, помітивши його зніяковіння. — Кажи далі! Ти вже завівся, я знаю тебе. Мені б тільки встигнути спакувати валізи. А спати я зможу і в літаку.

Манфред Госс подумав у цю секунду про лікарку. Він не зможе зайти по неї. В голові творилося таке, що він не здатний зараз на якусь іншу розмову. Вона повинна зрозуміти, сказав він собі. Якщо вона мене не зрозуміє, то ми не підійдемо одне одному. Я можу присвятити себе лише одній можливій справі. Ми