read-books.club » Дитячі книги » Вокс 📚 - Українською

Читати книгу - "Вокс"

171
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Вокс" автора Пол Стюарт. Жанр книги: Дитячі книги / Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 40 41 42 ... 77
Перейти на сторінку:
для наших гостей, — прохрипів він. — Для обох наших гостей.

Серце Рукові радісно тьохнуло. Йому зробилося легко-легко, мов гора звалилася з пліч. Вільний! Він знову вільний! Худайло кивнув і байдужим голосом, з незворушним обличчям, відрік:

— Слухаюся, господарю.

— І ще, старий, — додав Вокс. — Пришли нагору Бурштинотопа. Є робота.

— Слухаюся, господарю, — повторив Худайло, крутнувся на п’ятах і подався виконувати наказ.

— Ага, і ще, останнє, — гукнув Вокс навздогін. — Не забудеш сказати Естері, хай мчить на невольничий аукціон. Нам потрібен буде новий раб, який допомагав би з дитятком. Негайно, розумієш?

— Так, господарю, — відказав старий дворецький, човгаючи далі. — Худайло розуміє.

Клацнули, зачинившись, двері, й Вокс повернувся до Кулькапа.

— А тепер, давній мій друже, полишмо минуле минулому, згода? — запропонував він. — І ходімо заглянемо у Воксове Око.

Розділ дев’ятий
Двоє Найвищих Академіків

Глибоко посаджені Кулькапові очі сяяли втіхою.

— Руку, хлопчику мій коханий, я несказанно радий бачити тебе живим і неушкодженим, — вигукнув старий професор, лагідно плескаючи хлопця по плечу.

Вокс, уже схилений над мармуровою стільницею, мурмотів щось собі під ніс і, погойдуючись туди-сюди, розглядав віддзеркалене небо.

— Ми чули, ніби ти впав на Осип-Місто, — провадив Кулькап. — Звісно, всі боялися найгіршого. — Професор сумно усміхнувся. — Що з тобою сталося?

— Мені ще й досі голова йде обертом — ніяк не збагну, що то було, — відповів юний бібліотекар. — Ох, Найвищий Академіку, пане, я вже… Я вже думав, що більше не побачу жадного бібліотекаря!

Кулькап заспокійливо торкнувся його руки.

— Тепер уже не варто хвилюватися. Мабуть, тобі довелося чимало пережити. Але тепера біля тебе я, і незабаром усе налагодиться, повір мені.

Рук кивнув, шморгнув носом і спробував опанувати себе.

— Я і справді впав на Осип-Місто, — зазначив він. — Щось ударило в «Грозовий шершень», коли я здійснював досвітнє патрулювання. Розлігся страхітний гуркіт… — Голос йому урвався.

— А далі? — запитав Кулькап. — Як ти опинився тут?

Рук легенько потрусив головою, аби позбутися отих усіх дивовидь, що миготіли йому перед очима: скельний упир, риби-болотниці та лісові вовки, Підземний палац і ловецька яма, їзда в чортопхайці й ринковий майдан… — Довга історія, — промовив він нарешті й винувато усміхнувся.

— Гаразд, Руку, хлопчику мій, у бібліотеці тобі не бракуватиме часу розповісти про все, — кивнув головою Кулькап. — А поки що я мушу приділити увагу нашому тілистому другові. Він прислав у Велику бібліотеку дивного листа, де попросив терміново звести його з бібліотекарським представником. Листа передано з палацу одному з наших агентів у Нижньому місті, й наші експерти визначили, що то не підробка. — Кулькап помовчав. — Тоді ми нашвидкуруч провели нараду, де було погоджено, що від бібліотекарів буду я — на правах законного Найвищого Академіка. Крім того, — додав Кулькап, — мені страх кортіло побачити, що сталося з моїм колишнім колегою. Бо відколи востаннє перетиналися наші стежки, вже багато води втекло…

Тим часом у далекому куті темної палати, де панував неймовірний розгардіяш, Вокс відірвався від свого Ока.

— Час не стоїть, — почувся його роздратований голос. — Сподіваюся, в моїй цидулці це ясно сказано?

— Авжеж, Воксе, ясніше не скажеш, поспішив відповісти Кулькап і підійшов до огрядної туші. — Що сказано, то сказано. Але без жадних пояснень.

Рук зачудовано дивився на двох академіків, що стояли лицем до лиця. Один — хворобливо гладкий, другий — світить ребрами. Перший зодягнений у вогненну, хоч і в плямах, мантію з гаптованого оксамиту і шовку з китичками, другий — у звичайну брунатну хламиду, пошиту з грубого, чи не сирового полотна. Схожості між ними було не більше, ніж між крейдяною паличкою і головкою сиру. Навіть медальйони на шиї різні: Воксів — потьмянілий і зашмульганий, Кулькапів — до блиску начищений і яскравий, як сяйво його веселих очей. Вокс так і прикипів до нього поглядом.

Кулькап усміхнувся.

— Бачу, ти примітив печатку Старого Санктафракса, — сказав він. — Ґречні бібліотекарі вручили її замість тої, що ти в мене поцупив.

Вокс набундючився. Рук відчував, як між ними наростає напруга.

— Воксе, Воксе, який тебе ґедзь укусив? — спокійно провадив Кулькап. — Якби скласти докупи твої таланти і мою проникливість, ми могли б звести Санктафракс із руїн. Разом, у супрязі…

— У супрязі! — рикнув Вокс. — Ти просто ганявся за славою, а я тяг лямку. Що ти день і ніч торочив? Ага! — ляснув він себе по лобі й глузливо забубонів: — Усі рівні між собою, всі ми одне ціле — землезнавці й небознавці, професура й учні, навіть нижньомістяни. — Він посварився пухким пальцем на Кулькапа. — Та це ж пряма дорога до розору. Ваші переконання нічого не принесли б, окрім шкоди.

— Ти глушив усе в самому зародку, Воксе, — сумно відказав Кулькап. — Ти діяв за моєю спиною і підступно запродав мене Орбіксові Ксаксісу та Сторожам ночі. Невже ти й справді гадав, ніби їм можна йняти віри?

— Я робив те, що вважав за потрібне, — відрубав Вокс. — Мав же бодай хтось узяти на себе ролю провідника. Щирого провідника, ватажка, готового повести за собою. Ось чого, Кулькапе, ти ніколи не розумів! Оті всі безкінечні зустрічі, наради, намагання всіх зробити щасливими — і кого ж, урешті, ощасливлено? Нікого…

— Маєш на увазі когось на кшталт себе самого? — стиха запитав Кулькап. — Зрадника? Узурпатора?.. — Він витримав павзу, аби Вокс усвідомив сказане. — І тобі ще дивно, що все пішло шкереберть?

— Я… я… — дратливо зашкабарчав Вокс.

— Ти, Воксе, зруйнував усе вщент. Ущент… — напосідав Кулькап. — Та що найсумніше — все могло б виглядати зовсім інакше. Якби ти, Воксе, довіряв мені, як я тобі, удвох ми подужали б створити кращий світ — ти і я! А тепер

1 ... 40 41 42 ... 77
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вокс», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вокс"