Читати книгу - "Ефект Ярковського. Те, котре – холод, те, яке – смерть…"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
«Нарешті!» – еспер стрибнув і схопив телефон, як хижак хапає здобич.
Але його чекало розчарування. На екрані висвітився не номер Осинського, а гламурна аватарка Маріанни Костик.
– Привіт, – вкралось до вух знайоме муркотіння. – Як поживає найвидатніший з магів?
– Так собі поживає, – не збрехав Ярковський.
– Даш мені коментар по останнім подіям?
– По останнім подіям? Якщо ти мені про них повідаєш.
– А ти, типу, не в курсі.
– Типу ні.
– Не бреши.
– Клянуся. Щоб я здох на Хеловін.
– Оригінально, – голос Маріанни скинув з себе муркотливість, як змія стару шкіру. – Якщо так піде далі, почну писати статтю під назвою «Дожити до Хеловіна».
– І що ж там за біда?
– Справді біда. Чотири нові смерті у справі Вержо, а великий маг без поняття.
– Чотири смерті? Чотири? – передчуття були недаремними. Хто саме? Ярковському раптом спало на думку, що Осинський не дзвонить тому, що пекло не підтримує послуг його мобільного оператора.
– Сахневич, Бусурманко і подружжя Вілігжаніних, – повідомила журналістка. – Щось ти захрип, дорогенький. Що, не очікував на такий поворот?
– Я знав лише про Сахневича.
І після довгої паузи:
– А що сталось з поетом?
– Поета знайшли мертвим десь за містом. Там в нього будиночок у садовому товаристві чи щось таке. Помер п’ять-шість днів тому, вже розкладатись почав. Є підозра на отруєння, так само, як і у випадку з Сахневичем. Вілігжаніни померли на добу або дві пізніше. Але ніхто в місті про те не знав аж до сьогодні, бо вони були на Мальдівах, на якомусь там дуже віддаленому і дикому острові. Вони любили екстремалити, то була їхня постійна тема. Ми з Данилом щойно прочесали тамтешні сайти. Якщо вірити доблесній мальдівській поліції, Антін помер просто на пляжі, а благовірна пережила його на кілька годин. Ведеться слідство, задіяні кращі сили, бла-бла-бла. А ще – увага! – на тілах знайшли плями. Надзвичайно підозрілі плями. Що скажеш?
– Я поки що нічого не буду казати, але як тільки матиму якусь інформацію, тобі передзвоню.
– І жодних здогадок, версій?
– Вибач, я в шоці.
– Ок. Розумію. Чекатиму. І… будь обережним.
– Ти також. Па.
Роз’єднання.
– Що сталось? – вистрибнула з ліжка Sаня.
Ярковський переповів їй те, що почув від журналістки.
– Вона каже, що Бусурманко помер п’ять або шість діб тому, – Sаня почала бурмотіти, загинаючи пальці. – Це ж якраз після того, як ми з ним «ізабеллу» пили. Наступного дня, так?
– Так виходить.
– Можуть на нас повісити.
– Легко.
– І що робитимемо?
– Будемо сподіватись, що Осинський нас прикриє.
– А якщо не прикриє?
– Якщо, якщо… – Ярковський знизав плечами, знайшов шкарпетку, почав одягатись. – Мене інше турбує. Якщо, маленька, Осинський правий, якщо ми з тобою запустили якусь механіку знищення, то, значить, за нами стежили погані хлопці. А як вони стежили? Хто вони?
– І ці «погані хлопці» поперлись аж на Мальдіви труїти Вілігжаніних? – Sаня скептично гмикнула. – Маячня повна…
– Можливо, їм ще тут чогось підсипали… Ти бачила мою другу шкарпетку?
– Не бачила.
– Потрібно дізнатись, коли саме вони вилетіли з Борисполя… Де ж та клята шкарпетка…
– Скажи Осинському, щоби відрядив нас на Мальдіви, – Sаня знову застрибнула до ліжка. – Хочу в тропіки. Під пальми. Негайно.
– Не з нашим щастям, – так і не знайшовши шкарпетку, Ярковський рушив на кухню. – Каву? Чай?
Осинський підняв слухавку лише по обіді. Сказав, що знає про нові отруєння, призначив зустріч у кав’ярні, яку його бізнес-партнер побудував у глибині паркової зони.
«Я вже на місці. Тут безпечно», – запевнив він.
Ярковський наказав Sані не вистромлювати з квартири носа й викликав таксі. Він добувся до кав’ярні за десять хвилин. Авто Осинського стояло на парковці, а біля входу курив і мружився на сонце Гаїн.
– Подожди три минуты, – зупинив він Ярковського. – У Григорьевича тёрки там.
– А «здрасте»?
– Здравствуй-здравствуй, болт мордастый. Давно не виделись.
– Какие-то вы, Гурген Давидович, сегодня неприветливые. С чего бы это?
– А я всегда такой.
– Жизнь не удалась?
– С жизнью всё нормально. С такими, как ты, общаться западло. Вся приветливость из меня эмигрирует.
– Зря эмигрирует. Я белый и пушистый.
– Ты – ошибка природы, шаман недоделанный. Копаешься в людских мозгах, зарабатываешь уродством. Тебя только в цирке показывать, Мессинг грёбаный.
Ярковський не встиг відповісти на цей наїзд. З кав’ярні вийшов Осинський і з ним кілька чоловіків спортивного вигляду. Власник «Адміралу» коротко потиснув руку одному з них, й ті рушили до автівок. Осинський побачив Ярковського, жестом закликав його до кав’ярні.
Вони пройшли до окремої кабінки, де на столі стояв невеличкий прилад з куцими антенками.
– Це «антипрослушка», – пояснив Осинський. – Сідай, я замовив салати і лососеві стейки. Що питимеш?
– Пиво.
– Знову пиво? – перепитав власник «Адміралу». – Ти що, міцнішого не вживаєш?
– В даній ситуації не ризикну.
– Ситуація специфічна, – погодився Осинський.
– Ви в курсі про Вілігжаніних?
– Зв’язувався з нашим консулом у Шри-Ланці. Він на контакті з поліцією. Але мене зараз інше турбує. Експерти дали мені висновок по Сахневичу. Так от, ніякої отрути вони не знайшли, хоча ураження шкіри і внутрішніх органів вказують саме на отруту…
– А може…
– Ти, Сан Санич, дослухай мене, не перебивай. Я вчора переслав весь той експертний фарш до Німеччини. Є там в мене один спеціаліст. Сьогодні зранку він мені передзвонив. В нього є два, скажімо так, міркування. Два фахові міркування. По-перше, він переконаний, що Сахневича таки отруїли і отрута інша, аніж та, яку знайшли у шампанському минулого року. По-друге, він сказав, що тип уражень свідчить про отруту з пролонгованою дією. Німець поки що не може сказати, скільки часу пройшло від моменту попадання отрути в організм Сахневича. Може, кілька днів, а може, й кілька місяців.
– Пролонгована дія, – кивнув Ярковський. – Повільна отрута, значить.
Він хотів поділитись з Осинським раптовою здогадкою, але до кабінки якраз принесли салати. Поки офіціантка приймала додаткове замовлення, Ярковський ще раз обміркував ситуацію і вирішив приберегти свою гіпотезу до кращих часів. Натомість, коли офіціантка випорхнула з кабінки, він запитав:
– А коли зроблять експертизу по Бусурманку?
– Обіцяли до завтра зробити.
– Я б хотів подивитись висновки експертів.
– Навіщо тобі?
– Для повноти картини.
– А насправді? – Осинський відірвався від лососини, з-під лоба глянув на Ярковського.
– Мені сказали, що Федір Андрійович помер приблизно шість діб тому.
– Десь так.
– Ми з Sанею перед тим з ним пиячили, – Ярковський почухав підборіддя-п’ятку. – В нього на дачі. По-дорослому так накотили.
– І що з того?
– Хочу впевнитись, що нам з малою не оголосять підозру.
– Не оголосять, не бійся, –
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ефект Ярковського. Те, котре – холод, те, яке – смерть…», після закриття браузера.