Читати книгу - "Маленький Бізон"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Hallo, old boy[8], тільки будь обережний! — гукнув йому Сміт. А коли дядько запитливо глянув на нього, додав: — Це був міцний ром. Ти непевно стоїш на ногах… Не впади в річку!
– Не впаду, бо не нив рому, та й горілка мені не дуже шкодить. А от у тебе очі вже посоловіли… Якщо побачиш диких качок, не стріляй в них, я тебе дуже прошу.
— Чому пі?
— Бо шкода заряду: напевне не влучиш.
Їхня розмова привернула до себе увагу людей, які стояли навколо. Вони почали пильно н недовірливо придивлятися до індійця, наче той і справді був п'яний. А Гучний Грім почував себе добре, був у чудовому настрої, і погляди цих людей тільки дратували його.
— Я ще ніколи не хибив! — похвалився дядько.
— Ну, то сьогодні схибиш, ручуся головою! — рішуче заявив Сміт і ще раз пильно придивився до нього. — Червоні в тебе, братику, очі: нема сумніву, що ти не побачиш качок навіть за двадцять кроків. Щиро тобі раджу: не стріляй сьогодні.
— Дурниці ти плетеш, хтозна-що вигадуєш! Хочеш мене роздратувати, але тобі не пощастить.
Сміт звернувся до траперів, які були в крамниці, немов закликаючи їх стати свідками:
— Я ладен битися об заклад, що його п'яні очі навіть не побачать моїх гусей.
Люди вибухнули сміхом, тільки дядько мовчав. Купець був злий на нього за те, що він не дозволив дурити чорноногих, і тепер брав його на глум.
— Ні, я бачу твоїх гусей, дорогий Сміте, — спокійно мовив Гучний Грім. — А в чому річ?
— Хто тобі повірить? От якби ти в них вистрелив, то й сам би переконався, що не зможеш влучити.
— Ну що ж, вистрелю, якщо дозволиш.
— Я цілком певен, що ти навіть не влучиш у моїх гусей. Можу побитися об заклад!
— Добре, побиймося об заклад! — згодився дядько і з упертим виразом став скидати з плеча рушницю.
У Сміта спалахнули очі, начебто від хвилювання. Дехто почав його переконувати, щоб він відмовився від закладу, бо напевне втратить своїх гусей.
— Але що ми поставимо? — спитав купець. — Пропоную таке: ти поставиш свої шкурки, а я п'ятдесят доларів. Схибиш — шкурки будуть мої; заб'єш наповал хоча б одну гуску — п'ятдесят доларів твої, й окрім того запереш всіх гусей, яких пораниш. Зрозуміло?
– Зрозумілої — згодився Гучний Грім.
Гуси стояли не далі, ніж за тридцять кроків, Рушницю було заряджено дробом; влучний постріл мусив викликати справжнє спустошення серед птахів. Дядько натиснув спусковий гачок і поволі став наводити. Цілився він з хвилину. Око добре бачило, руки не тремтіли, гуси були мов на долоні — чому цей дурний Сміт б'ється об заклад? Адже він мусив знати, що програє.
Раптом у дядька спалахнула підозра: він опустив рушницю і сказав Смітові:
— Поклади біля шкурок свої п'ятдесят доларів.
— All right, all right! — купець знизав плечима і, перелічивши банкноти, поклав їх на стіл.
Але дядько ще не був задоволений і вдався до присутніх:
— Ви всі чули умови закладу? Можете їх засвідчити?
— Можемо! Звичайно! Можемо! Go on![9] — загукали звідусіль.
Тільки тоді дядько вистрелив. Він цілив точно в самісіньку середину гусячого табунця. Гримнув постріл, злякані гуси злетіли з голосним ґелґотінням. Поволі розтанув дим. Кільканадцять пар очей напружено вп'ялось в птахів. Ніхто не ворухнувся. Всі мов заніміли. Гуси були злякані, але цілісінькі; жоден птах не впав на землю, жоден не був навіть поранений.
— Ти програв заклад! — зареготав Сміт, впевненим рухом згортаючи гроші й шкурки.
Дядько чув його голос, мов крізь стінку. З опущеною рушницею, з дула якої ще йшов дим, з обвислою нижньою щелепою, він стояв, наче вдарений громом. Очі його майже викотилися з орбіт.
В крамниці залунали ущипливі вигуки. Люди сміялися з індійця.
— Алкоголік! П'яна морда! Червоний п'янюга! — хльоскали його глумливі слова.
Дядько отямився лише тоді, коли до нього підійшов Сміт з виразом удаваного співчуття на обличчі та з чаркою рому в руці.
— На тобі! Випий, щоб сльози не капали! — мовив купець з погано прихованою іронією.
Дядько мимоволі похитав головою і відвернувся. Згорбившись, він мовчки вийшов з крамниці, під глумливий регіт присутніх.
Як він повернувся до табору, Гучний Грім не пам'ятав. В наметі звалився на постіль і довго лежав з широко розкритими очима. Того дня він ні до кого не говорив і ніхто не обзивався до нього. Незабаром увесь табір знав про нещасливий заклад та про дядькову поразку. Деякі співчутливо похитували головами, інші крадькома глузували. Пошана, яку він завоював за останні дні, розвіялась, мов пух.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маленький Бізон», після закриття браузера.