Читати книгу - "Марічка і Червоний Король. Подорож туди, де сніг"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Я думаю, тут справа в іншому. Дехто не дасть тобі можливості побачити відповідь. І інший смолоскип не допоможе.
— Дехто? Хто?
— Червоний Король.
І тоді нарешті Денис зрозумів, що цілий день турбувало його. Було відчуття, ніби якась неприємна думка ховалася від нього, і варто її згадати, напруга хоч трохи мала б зменшитися, але вона чомусь постійно тікала. Раптом Денис згадав, як попереднього вечора Пашко сказав про Замок Червоного Короля і зауважив, що ніхто не потрапить туди, якщо цього не захоче сам Король. Це й турбувало Дениса. Як же вони знайдуть Марічку, якщо вона справді у тому Замку? За іншими думками і розмовами ця думка заховалась, але тривога лишилась.
Зі смолоскипом Пашка справді сталося те саме: прочитати відповідь не вдалося.
— А що як попрохати про допомогу Макса? — пошепки запитав Денис. — Адже йому не потрібен вогонь, аби бачити в темряві. Ходімо до хатинки. Може, він уже там.
Але Макса не було. Хлопці пішли шукати його, та він не відгукувався. Почало сипати снігом, потроху замітаючи сліди.
— Значить, кіт повернувся! — сказав Пашко. — Ходімо й ми хутчій.
Довелося повертатися. Поки вони дійшли до хатинки, всі сліди замело снігом. Вже не відшукаєш камінь, на якому була відповідь на питання: «Як знайти Марічку, Іринку та „Скіфське сонце“?»
Макс сидів на лавці.
— Ну що, ти отримав відповідь? — поцікавився Денис.
— Отримав, — буркнув Макс.
— І яку ж?
— Це не важливо!
— Не важливо?!!
— Послухай, відчепися, — попрохав Максим.
— Схоже, у нас проблеми, — промовив Денис. — Ти не хочеш говорити на цю тему, і настрій у тебе — відразу видно, що не найліпший. А мені взагалі відповіді не вдалося прочитати. Ну скажи хоч, як ти сформулював питання?
— «Що я особисто можу зробити для того, щоб нам усім повернутися додому?» Таким було питання.
— І що ж?
— «Вчасно перейти на інший бік!» — вигукнув Макс. — Ти задоволений? Таку відповідь я отримав.
— Дивно… — Денис замислився.
Всі троє, мовчазні й невеселі, сіли на коня і поїхали з Долини Каменів. Як бути далі, ніхто не мав найменшої гадки. Щоправда, Пашко мав плани, та вони не в’язалися з відповіддю, яку він отримав.
30. У кожного свої справиНадвечір друзі приїхали до міста. Там було багато людей, здавалось би, сховатися від переслідування легко. Але Пашко знав, що місто — не надто безпечне для тих, кого розшукують. І коли знайшли недорогу кімнатку, більш схожу на комору, темну й холодну, Пашко наказав Денисові не виходити на вулицю до його повернення. Куди він пішов, Денис і Макс не мали честі дізнатися.
Сидіти цілий день у незручній кімнатці не хотілось, і Макс вирішив вийти погуляти, адже чорних котів йому довелося бачити у місті аж трьох. Отже, можна оцінити ситуацію, лишаючись непоміченим. Денис страшенно нудьгував, аж поки не заснув, вкутавшись у ковдру. Його розбудив стукіт у двері. Це був сигнальний стукіт, такий, як домовлялися з Пашком. Денис підбіг до дверей і запитав:
— Хто?
— Пашко.
Голос здався Денисові хрипким, але він відчинив. За дверима стояв незнайомий смаглявий юнак з коротко стриженим чорним волоссям. Денис хотів зачинити перед ним двері, але не встиг — юнак поставив ногу в дверний отвір.
— Що вам потрібно? — запитав Денис, намагаючись у сутінках розгледіти обличчя незнайомця. У нього пересохло в горлі від хвилювання.
Юнак мовчав якусь мить. Денисові мить здалася десятьма хвилинами. Потім «незнайомець» засміявся. Це був Пашків сміх, сплутати неможливо! Денис перепитав:
— Пашко?
— Та казав же тобі: я! Добре замаскувався?
— Ще б пак! — захоплено промовив Денис, і відійшов від дверей, даючи товаришу можливість зайти до кімнати. — Як це тобі вдалося?
— Легко! Постриг і пофарбував волосся. Щоправда, колір шкіри змінити трохи важче, але тобі також доведеться потерпіти: я намащу тебе цією гидотою, і доведеться так стояти годину. Після цього три дні не митись — і триматиметься, як засмага.
Денис із недовірою зазирнув у шкіряний мішечок: там була банка з якоюсь коричневою маззю. Пахла мазь не дуже приємно, але, схоже, це минеться, адже Пашко пофарбував нею шкіру — і нічим зараз не пахне.
— Максе! Ходи сюди! Будемо тобі шубу відбілювати! — гукнув Пашко. Кіт не з’явився.
— Боїться, — усміхнувся Пашко.
— Максе, він пожартував. Тут лише чорна фарба для волосся і мастило для тіла, — гучно промовив Денис, але Макс не відгукнувся. — Схоже, він досі гуляє.
— І давно це він подався на прогулянку? — поцікавився Пашко. Денисові здалося, що він чимось схвильований.
— Давненько. Щойно ти пішов — і він хвилин зо двадцять потому.
— Або він геть втратив совість, або у нього проблеми. Я ж вам наказував: сидіти, чекати на мене.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Марічка і Червоний Король. Подорож туди, де сніг», після закриття браузера.