read-books.club » Сучасна проза » Пташиний спів 📚 - Українською

Читати книгу - "Пташиний спів"

196
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Пташиний спів" автора Себастьян Фолкс. Жанр книги: Сучасна проза / Любовні романи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 40 41 42 ... 173
Перейти на сторінку:
сказати Стівенові, що поїде на кілька днів, — а там вирішити, чи повернеться. Тоді вона і розкаже Стівенові про дитину.

Минув ще тиждень, і вагітність стала помітною. Стівен звернув увагу, що Ізабель набрала вагу, але через якусь нову для неї сором’язливість у нього більше не було можливості роздивитися її без одягу. Він також помітив, що вона менше стала з ним розмовляти, — і він хотів дізнатися про причини — вона ж виглядала стурбованою та віддалилася. Напад болю і кровотеча повторилися.

Одного дня, поки Стівен був на роботі, вона спакувала речі у невеличку валізу і сіла писати записку з поясненнями.

«Я відчуваю, що ми зайшли надто далекоя повинна повернутися», — вона розірвала аркуш і поклала його у кишеню. Їй нічим було виправдати своє рішення. Ізабель роздивилася вітальню, відкритий камін та важку дерев’яну полицю, які спочатку їй так подобалися. Потім піднялася нагору та ще раз оглянула шорстку дерев’яну підлогу і штори, пошиті нею. А невдовзі залишила дім і пішла на станцію.

Увечері, коли Стівен повернувся, він одразу ж помітив, що немає деяких її речей, фотокарток, одягу та прикрас. Він відчинив шафу — більша частина одягу залишилася. Він дістав речі, які були на ній, коли він тільки приїхав на бульвар Гангу, — кремового кольору спідницю з гудзиками зі слонової кістки, яка приємно шурхотіла від її ходи. Занурившись у спідницю обличчям, він стиснув її в обіймах.

Стівен відчув себе колодою — однією з тих, які вони розрубували на задньому дворі. Спочатку в колоду встромляли сокиру, потім ставили руба і розколювали надвоє рівно і без зарубок.

Він продовжував ходити на роботу. Приходив зранку вчасно та обмінювався привітаннями із іншими чоловіками. Працюючи, він плювався та сварив пилу, котра зубцями в’язла у зернистій деревині. Він спостерігав, як з-під рубанку з’являється довга стружка. Він шліфував деревину трьома різними видами шліфувального паперу, поки дерево не ставало гладеньким на дотик. Опівдні відчував у роті солодкий смак анісу і дивився, як густа рідина хмариться у склянці від долитої до неї води. Він розповідав жарти чоловікам і не виказував жодним словом зміни в його житті.

Вечорами він щось готував собі на кухні з кролячого м’яса та помідорів, а потім сидів біля вогнища і пив вино — пляшка за пляшкою, — дивлячись на вугілля.

Вона пішла, бо сподівалася, що іще зможе врятувати свою душу. Вона поїхала додому, бо її лякало майбутнє і хотілося повернутися до звичного укладу життя. У нього ж не було вибору, окрім як продовжувати почате.

Він допивав вино та йшов нагору. Лягав на їхнє спільне ліжко прямо у черевиках. І ні про що не думав. Просто лежав і дивився у вікно, поки не замерзав.

Частина 2
 Франція, 1916 рік

Джек Фаєрбрейс лежав за сорок п’ять футів від поверхні, під сотнями тон французької землі над головою. Він чув дерев’яний шурхіт насоса, котрим подавали повітря у тунель, більшість якого вже видихалася, доки доходила до Джека. Спиною він спирався на дерев’яний хрест, ногами — на глину у напрямку ворога. Укороченою лопатою він насипав землю в мішок, який передавав Евансу, своєму приятелю, — і той повз із ним кудись у темряву. Джек чув, як стукає молоток по деревині, якою укріпляють тунель позаду. Тут, де він зараз працював, можна було лише сподіватися, що глина витримає і його не придавить землею.

Піт заливав йому очі, припікав та змушував постійно трусити головою. Зараз тунель був дуже вузький — десь чотири фути завширшки та п’ять у висоту. Джек продовжував встромляти лопату в землю перед собою, рубаючи землю так, наче ненавидів її. Він забув, скільки часу вже провів під землею, — йому було простіше не думати про можливість вилізти, а просто копати. Чим важче він працював, тим простішою здавалася робота. Він вже зо шість годин не бачив сонячного світла — та навіть коли вилазив нагору, йому небагато дісталося: лише тоненька зеленувата димка у долині на кордоні Франції із Бельгією, освітлена невпорядкованими вибухами снарядів.

Солдатам не вдавалося повернутись у село, де поселили їх підрозділ, — на цій частині фронту велися активні дії, і без допомоги з-під землі солдати на поверхні не протримались би. Але мінери теж потребують сну — хоча б у палатках над шахтами або в окопах з піхотою.

Джек відчув чиїсь пальці на своєму лікті.

— Джеку, нам потрібна твоя допомога. Тернеру щось почулося за двадцять ярдів від нас. Іди зі мною.

Еванс витяг його з хреста. Джек важко повернувся, зняв просякнуту потом куртку і слідом за Евансом поповз до того місця, де можна було підвестися на ноги. Після кількох годин у темряві глини навіть ледь помітне світло укріпленого деревом тунелю здавалося йому яскравим. Він кліпнув очима.

— Сюди, Фаєрбрейсе. Тернер сказав, що звучало, ніби десь риють.

Капітан Уїр, дивний чоловік із сколоченим волоссям, в парусинових черевиках та цивільному светрі, підштовхнув до Тернера, який сперся на кирку і так стояв. Він виглядав втомленим та наляканим. Від утоми його трусило навіть у спекотному повітрі тунелю.

— Це було ось тут, — сказав він. — Я приклав до дошки вухо і відчув вібрацію. Це точно не наші.

Джек притис голову до стіни тунелю. Він почув ритмічні звуки насосу у трубі, котра звисала зі стелі, — і більше нічого.

— Доведеться вимкнути насос, сер, — звернувся він до Уїра.

1 ... 40 41 42 ... 173
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пташиний спів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пташиний спів"