read-books.club » Сучасна проза » Куркуль 📚 - Українською

Читати книгу - "Куркуль"

167
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Куркуль" автора Максим Анатолійович Бутченко. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 40 41 42 ... 74
Перейти на сторінку:
мрії.

— Іване Єгоровичу, ходімо, покажу вам вашу кімнату, — Василина повернула його на землю.

— Так-так, — розгублено пробурмотів Горовий.

Вони пройшли коридором, повернули ліворуч: там виявилося дві спальні.

— Ось тут я з чоловіком. А тут ви будете жити, — сказала вона.

— З чоловіком?

— Та так! Він прийде ввечері, познайомлю.

— Он як…

— Ми місяць як одружені.

— Ага, ага… — неуважно промовив Горовий і ввійшов до себе в кімнату.

В обід він повернувся на вулицю, бадьоро попрямував у бік колишньої панської хати. Там повинні були зібратися місцеві комуністи. Червоноармійці вештались селом, кількох селян заарештували, а інші притихли. Тут би треба нічого не робити, дати згаснути невдоволенню, але ні — партія вирішила, що зерно повинні здати все і всі. Про це і мав розповісти зараз Горовий, присвятити доповідь Великій Справі.

Морозний вітер гладив його по обличчю. Свіжість і сільська тиша звільнили голову Івана від поганих думок. Що це взагалі за маячня? Жінкою чужою він захопився. Це ж не в його правилах відволікатися на всіляку побутову дурницю! Це — надлишки і пережитки Старого світу, а він будує Новий.

— От я бовдур! Трохи порожнім не захопився! — голосно сказав сам до себе Горовий і навіть усміхнувся.

Він подивився на хати, пройшовся вулицями й урешті опинився біля великої будівлі колишнього панського дому. Перед входом уже юрмилися люди, ходили озброєні солдати. Деякі курили, двоє стояли й витріщалися на порожні обози, які стояли неподалік. Двадцятип’ятитисячники, що приїхали з міста, м’ялися біля хвіртки. Іван швидко пробіг по приступках і ввійшов у хату.

Цілий день вони сперечалися, лаялися, матюкалися. Коли Горовий оголосив план по збору зерна, комсомольці й активісти загули, мовляв, куди стільки. Селяни злі, як дворові пси. Трохи їх зачепи, починають бунтувати. А тут потрібно кожен день ходити по дворах і вишукувати зерно в засіках.

— Це неможливо! — кричав волохатий чоловік, представник комітету бідноти, старий Варфоломій. Він бурчав, що, крім витрачених нервів, нічого не вийде з цього діла.

— Куди його збирати? Сраку надеруть, вона і так у мене худа, — шкірився Варфоломій.

— Партія не просто дає вказівки, а спрямовує нас, — гучно повідомив Горовий.

Він підвищив голос. Його слова звучали, як хвилі, що б’ються об причал. У кімнатці дядьки принишкли, потупивши погляди. Іван карбував кожне слово, дивився в очі, суворо стукав кулаком. Ці люди повинні нарешті втовкмачити у свою голову, що саме вони з кожним днем наближають комунізм. Незабаром нове суспільство, у якому не буде слабких й ідеологічно неправильних громадян, розквітне, наче весняне поле. Але це поле потрібно обробити, засіяти й викорчувати бур’яни. Зараз він саме цим і займається.

— Світ зміниться. Назавжди, тому що тільки чисті зможуть успадкувати землю, вони зможуть жити в країні, де буде переможений капіталізм і всілякий непотріб! — репетував Горовий до переляканих комсомольців.

З кожною новою фразою або зверненням він підіймався кудись угору. Зазвичай його так підбадьорювали власні промови, що він ніби пурхав над натовпом. І зараз він гримів, говорив, погрожував. Так тривало близько півгодини. Більше ніхто в приміщенні і не писнув. Стомлений Горовий продовжував говорити про успіхи молодої соціалістичної держави й про те, як важливо боротися з класовими ворогами. Ідеолог раптом зрозумів, що щасливий тут, саме тут, підносячись над цими людьми й говорячи про майбутнє! Йому на мить здалося, що все це марення з Василиною — лише тимчасове потьмарення. Наче ті постаті мертвих, які приходять до нього іноді вночі. Підозра, що він нездоровий, лякала його… Іноді привиди не змовкали до ранку! То були мерці з перекривленими обличчями. Вони наполягали, що це саме Іван винен у їхній смерті. Йому хотілося прогнати привидів, але ті опиралися, то наближаючись, то віддаляючись. Горовий страшенно боявся, що божеволіє. Про привидів не казав навіть своїй дружині. А тут ще й баба! Усі ці жахи збивали його з пантелику, заважали тверезо міркувати.

Але тепер, сьогодні, стоячи перед сільськими активістами, комсомольцями, він відкинув геть лячні роздуми. Він — комуніст! Його життя — це боротьба. Заради великої мети він піде на неможливе. Якщо потрібно, випалить вогнем і знищить до кореня все село. Бо принесення в жертву однієї тисячі допоможе запалити світове полум’я комунізму! Горовий височів над натовпом. У душі посвітлішало, а розум протверезів.

Збори закінчилися пізно ввечері. Утомлені чоловіки йшли додому, а на ранок було вирішено пройтися по дворах, зібрати для початку кілька сотень пудів зерна. Активісти розбилися на групи по четверо. До кожної з них було вирішено приставити двох червоноармійців. Село розбили на сектори. День обіцяв бути напруженим.

Горового супроводили до хати, він ішов із місцевими з комітету бідноти. Здебільшого це були спритні людиська, не дуже працьовиті, які зараз усвідомили, що можна поправити своє матеріальне становище. Вони першими вдиралися в будинки розкуркулених, тягли звідти речі та одяг. На зборах завжди були найгаласливішими, а як ішлося про класові відмінності, викривали заможних і «підкуркульників». Коли Іван Єгорович з’явився в селі, Варфоломій зрозумів, що це не покійний голова, розмазня й безхребетний. Ні, Горовий не такий! Іноді в його погляді було щось страшне, подвійне.

— Немов живе в ньому біс. Чорт його забирай! — шепотів Варфоломій своєму товаришеві по комітету.

Горового відразу почали поважати й боятися. І ось тепер біднота проводжала нового призначенця з району, намагаючись утертися до нього в довіру.

Коли Іван потрапив додому, то густий морок уже накрив собою окіл. На дворі було темно, лише світилися бічні вікна в залі. Він зайшов у хату. Зустрів комуніста імлистий коридор.

1 ... 40 41 42 ... 74
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Куркуль», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Куркуль"