Читати книгу - "Виховання без травмування, або Навіщо дітям дорослі?"

рівноваги. Дитина, яка має інструменти для відновлення рівноваги, може керувати своїм емоційним станом, визначати рівень своєї втоми, готовність до виконання якоїсь діяльності, зважувати свої сили та відновлювати їх за необхідності. Цю потребу можна назвати ще відчуттям міри, наявністю своєрідного внутрішнього барометра, який чітко вказує на перенапругу або, навпаки, недовантаження і є сигналом для змін. Щоб відкалібрувати цей барометр, батькам варто вчити дитину прислуховуватися до себе, розуміти власний стан, шукати ресурси та зосереджуватися на головному.

Про психологічну потребу в балансі як базову потребу, задоволення якої має значення для дитячого розвитку, майже немає згадок, натомість є психологічні теорії та концепції, у яких описано, що людина завжди прагне збалансованого стану, і якщо цей баланс порушено, то вона відчуває серйозний дискомфорт, який може призвести і до психологічних проблем, і до психічних розладів. Філософи та вчені розмірковують над необхідністю балансу між особистим та професійним, піклуванням про себе й інших людей, прийняттям рішень на основі міркувань та за сердечним покликом, про баланс першоджерел, ідентичностей, енергій — чоловічої та жіночої, раціональної та емоційної, дитячої та дорослої.

Однією з найсбалансованіших, а тому найулюбленіших у роботі для мене є балансна модель Носсрата Пезешкіана. Німецький психотерапевт та психіатр іранського похо­дження, він сам є своєрідним втіленням балансу між східним і західним способом світосприйняття, між філософ­ським та природничим способом розуміння людини. Свою балансну модель автор використовував для аналізу людини та пошуку дисбалансів. Так, дещо умовно життя людини можна звести до чотирьох основних сфер. Перша — сфера тіла, сюди належить усе пов’язане зі здоров’ям, піклуванням про своє тіло, його підтримкою у гарній фізичній формі або занедбанням. Друга — сфера діяльності. Ідеться про активність, спрямовану на результат і досягнення, для дітей це в першу чергу навчання, для дорослих — професійна діяльність. Третя — сфера контактів, тобто взаємини з людьми, які є в нашому житті, їхня якість, близкість, тривалість. Четверта — сфера смислів і фантазій, куди входить усе пов’язане з мріями, планами, осмисленням життя, мріями про майбутнє та розмірковуванням над теперішнім.

Пезешкіан провів низку досліджень в понад десяти країнах і з’ясував, що відчутне зміщення активності людини в бік будь-якої зі сфер (перетягування рівноваги) істотно псує якість її життя та провокує негаразди. Чим більшим є дисбаланс, тим серйознішими — його наслідки. Так, якщо через шкільне навантаження дитина зане­дбає своє здоров’я (не секрет, що сучасні школярі, особ­ливо старшокласники, скніють над завданням далеко за північ), вона матиме не лише ризик фізичних захворювань, а й втрату пізнавального інтересу, зниження мотивації навчання, тривогу, депресію... Те саме і з іншими сферами. Обмеження спілкування з рідними та друзями, занедбання шкільних занять чи відмова від мрій та планів — усе це позначатиметься на якості життя.

Використовуючи балансну модель — графічно вона виглядає як ромб, чиї верхівки розташовуються на двох перехрещених осях, — я прошу батьків позначити, скільки уваги, часу та сил дитина приділяє кожній зі сфер, відповідно знайшовши точки на осях, відраховуючи навантаженість кожної від місця перетину. Так, якщо дитина зовсім не зважає на своє тіло та здоров’я, не має часу на відвідування спортивних секцій, не дуже стежить за гігієною й не особливо переймається зовнішністю, то на осі Y над перетином осей буде відміряна мінімальна відстань. Якщо при цьому вона більшу частину часу проводитиме в школі, а потім ще й вдома сидітиме над книжками та в Інтернеті, виконуючи завдання, то на осі Х, праворуч від перетину осей, позначка буде якнайдалі. Точка на осі Y під перетином позначатиме стан справ з близькими, а точка на осі Х праворуч від перехрестя двох осей показуватиме, скільки часу має дитина для міркувань, фантазій, мрій та планів. Загалом фігурки, намальовані батьками, дуже й дуже рідко схожі на правильні ромби. Найчастіше це криві чотирикутники без жодного збереження пропорцій. Таке унаочнення дисбалансу в дитячому житті зазвичай батьків вражає і показує, яка зі сфер дитячого життя потребує підтримки, а яка — розвантаження.

Задовільнити потребу в балансі означає створити збалансовані умови, показати на власному прикладі, як робити вибір, розподіляти сили та планувати час.

  Розвивати відчуття міри

Тарас — звичайний хлопець десяти років. Власне, у кого б не запитати про Тараса — у вчителів, тренера, сусідів чи батьків, так і говорять: «Звичайний хлопець». Тарас як усі. Він любить мультики та мобільний, не любить школу та домашні завдання. Він збирає трансформерів, сидить «Вконтакті» та грає у комп’ютерні ігри. У його поведінці та словах повсякчас видно щось від Людини-павука, Бетмена, Бен Тена, Нінзяго та іншого мультсеріального сміття.

Він робить усе те саме, що і його друзі: довго просиджує за монітором та зрідка виходить гуляти. Коли ж таки вдається перетнутись з друзями поза школою, то йдуть вони переважно у розважальний центр — бавитись відеоіграми.

Батьки не особливо займаються Тарасом, а він не особливо просить їх про це. Йому з собою та монітором набагато цікавіше. «Такі вже є ці сучасні діти», — зітхає мама, і з нею погоджуються тато, подруги, сусідки та класний керівник. Тарас займається карате, але не дуже охоче. На самих заняттях тренер віддає команди японською та сварить дітей за неслух українською, час від часу змушуючи віджиматись від підлоги чи підтягуватись на стінці. У роздягальні, до та після секції, діти в основному говорять про героїв та події свого відеосвіту. Показують забавки за мотивами тих же серіалів. Спільний час в залі перед початком занять також дуже схожий на вже згадані мультики та ігри — стійки, бійки, клятви, вигуки, порятунок світів.

Щодо самого хлопчика, то він взагалі ні про що не може говорити, крім тих мультів та ігор. Стрілялки, бродилки, квести, стратегії… Та й про них він говорить не так, щоб описувати або пояснювати, — таке враження, що в нього в голові набір готових фраз з цих самих ігор, які вистрибують в разі потреби. Він, звісно, відповідає на запитання і реагує на звернення, але якось механічно, ніби від­риваючись від монітора, який десь всередині, перед внутрішнім зором.

До телевізорів, комп’ютерів та інших ґаджетів міцно приліпився ярлик «зобмо-». Мовляв, зомбують вони і дітей, і дорослих. Усі, хто сидить перед моніторами, втрачають здатність критично мислити, не можуть відірватися та перетворюються на безмозкі овочі. Прилипання дітлахів до моніторів і справді є проблемою, особливо гострою через повсюдну присутність цих самих моніторів. Але трохи піднімемося над питанням ґаджетів і подивимося, які ще дитячі заняття викликають наше занепокоєння зараз або про що хвилювались наші батьки та батьки їхніх батьків у часи, коли мультики показували за розкладом, а знайти відеокасету чи диск з бажаним контентом було справжнім щастям.

Певно, найбільші батьківські хвилювання про те, що дитина потрапить у погану компанію. Ще кілька років тому йшлося про різні субкультурні групи, типу готів, емо або ще когось, хто слухає дивну музику та носить не менш дивний одяг. Також недобрими можуть бути і друзі, які призвичаюють до наркотиків чи алкоголю. Знову ж таки, релігійні секти чи якісь дивні