Читати книгу - "Інґа"

цього чоловіка, чи мені дадуть довідку від ФБР, в якій буде зазначено, що я невинна і що вони не знайшли нічого проти мене, хоч вони б і не змогли знайти щось, навіть якби дуже старалися, бо нічого, окрім дурних пліток, і не було [її підкреслення]». Але Хардісон, похитавши головою, відповів: «Мені дуже шкода, але ми не можемо видати таку довідку, бо якби ми це зробили, ви б уже завтра могли стати шпигункою, навіть якщо сьогодні нею не є. Але якщо… вас не арештовано, це вже доводить вашу невинність»{311}.

Інґу не арештували, але не тому, що ФБР вважало її чистою. Вона пішла з Бюро впевнена у тому, що не змогла переконати Хардісона у своїй невинуватості. Мабуть, спроба Інґи зняти з себе підозри ще більше зацікавила ФБР. «Я поверталася додому з таким почуттям, ніби за мною стежить все ФБР»{312}, — зазначила вона. Що було недалеко від правди.

Тим часом ФБР наполягало, щоб Гайдкопер здобула фотографію-компромат. Вона зізналася агентам, що не пробувала це зробити, і водночас зазначила, що більше не хоче брати в цьому участі, бо «має і далі працювати в одному офісі з міс Арвад». Утім, ФБР продовжувало тиснути, і 22 грудня Гайдкопер надала фотографію, «ймовірно, ту, що мав на увазі [її колега з моргу]»{313}.

Але це не була світлина Інґи разом із Гітлером. Радше, як описав її Хардісон, «типове студійне фото міс Арвад. На ньому зображено тільки її». То було рекламне фото до фільму «Мільйони в повітрі», яке у березні 1936 року Служба міжнародних новин розповсюджувала із підписом, що інтригував: «Познайомтеся із міс Арвад — данською красунею, яка так захопила канцлера Адольфа Гітлера під час поїздки до Берліна, що той призначив її головним рекламним агентом нацистів у Данії. Міс Арвад зробила яскраву кар’єру танцівниці, актриси кіно і журналістки, перш ніж гер Гітлер вшанував її за “ідеальну нордичну вроду”»{314}.

Інґа мала рацію. Світлини з Гітлером не існувало, але багато в чому це фото стало куди викривальнішим, бо підпис вказував на згоду Інґи із нацистським призначенням. Вона відкрито заявила, що була абсолютно не в курсі цієї світлини, але й не зізналася ФБР (чи будь-кому тоді), що нацисти намагалися її завербувати.

Частина V
Інґа і нацисти
Розділ 23
«Я тут не байдужа людям»

Навесні 1935 року журналісти — від новачків на кшталт Інґи до найвідоміших у світі репортерів — наводнили Німеччину, намагаючись знайти пояснення, як цю націю змінив один із найнеправдоподібніших лідерів за всю історію.

Значну частину свого життя Адольф Гітлер був лузером і не мав якихось лідерських здібностей. Під час Першої світової війни він дослужився лише до капрала, не вирізнявся статурою, мав дурнуваті вусики, і його звільнили з роботи через відносно недовгу політичну кар’єру маніяка-антисеміта. І при цьому всьому він спромігся причарувати десятки тисяч людей своїм ораторством, а після приходу до влади у січні 1933-го приніс стабільність і навіть процвітання нації, яка стояла на колінах після завершення Першої світової війни. І навесні 1935 року йому було лише 44.

Серед закордонних журналістів, що приїхали до Німеччини, було багато жінок. На світанку газетної ери у XIX столітті жінок-репортерок налічувалося дуже мало, але у 1930-х журналістика посіла гідне місце серед жіночих професій, на рівні із вчителюванням і сестринською справою. Крім того, вона обіцяла більше пригод, ніж посада секретарки, і саме тому масова культура захопилася ідеєю дотепних, гламурних «дівчат-репортерок» у стрічках на кшталт «П’ятниця його дівчини» з Розаліндою Рассел чи в коміксах Дейла Мессіка «Бренда Старр», що почали випускати у 1940 році.

Реальні прототипи цих героїнь необов’язково були гламурними, але стовідсотково — гарними репортерками: Енн О’Хер МакКормік з New York Times; Дороті Томпсон — дружина Сінклера Л’юїса, яка очолила берлінське бюро New York Post; Сиґрід Шульц — голова центральноєвропейського бюро Chicago Tribune; дружина Хьорста леді Хей Драммонд-Хей, перша жінка, котра здійснила навколосвітній політ (на борту «Графа Цеппеліна»).

Хоч Інґа і була новачком, журналістські плани мала аж ніяк не менші, ніж у цих жінок. У березні 1935 року вона переконала консервативний данський щотижневий журнал Vore Damer («Наші дами») виписати їй журналістське посвідчення, що давало Інзі змогу називати себе берлінською кореспонденткою видання.

Під час зйомок «Мільйонів у повітрі» вона сама була героїнею нарису в Vore Damer. Мета журналу збігалася з її власною: тексти про особистостей, подорожні щоденники і особливо світові новини театру і кіно. Провал фільму не змусив Інґу розчаруватися в кіноіндустрії. Вона все ще вважала кіно захопливим, можливо, тому що воно здавалося найкращим засобом досягнути особистого оновлення.

На той час Берлін — одна зі світових культурних столиць, і разом з багатьма іншими Інґа була великою шанувальницею німецького кіно. Через Першу світову війну і подальшу гіперінфляцію, що лютувала у 1920-х роках, в Німеччині показували дуже мало американських чи інших закордонних фільмів. Унаслідок такої малої кількості зовнішніх впливів німецька кінематографія розробила свій унікальний стиль, що значно випереджав Голлівуд у новаторстві та