Читати книгу - "Долина богів. Історії з Кремнієвої долини"

Джирард вважав, що разом зі спільнокоштом для таких людей Upstart варто запропонувати випускникам університетів наставництво, щоб допомогти триматися таких само кар’єрних шляхів, що колись привабили Ґу. Він не розумів, чому компанії залучають і наймають випускників, щоб допомогти їм зібрати кошти, коли є сумнівним, що молоді фахівці мають якусь мережу для позик.

Натомість Ґу хотів, щоби студенти почувалися вільними вибирати, чим вони хотіли б займатися, без зовнішнього тиску працювати на стабільну зарплату. Він не хотів, щоб інші студенти відчували тиск, як відчували його друзі, змушені йти до банків або хедж-фондів, лише щоб заплатити за оренду. Він також вважав, що інші діти почуваються так само, як він, і хочуть бути самі собі начальниками. Для міленіалів звітувати перед кимось уже не є такою очевидною нормою, як це було для попередніх поколінь. Тож перевага фінансування, на думку Пола, полягала в тому, що отримавши гроші на свою справу, людина, яка починає бізнес після школи, одразу ж відчуватиме відповідальність. За планом, зокрема для інвесторів, було передбачено відсотки доходу позичальників. Позичальникам платитимуть, лише якщо вони зароблятимуть для цього достатньо грошей. Студенти мають заявити про свої цілі та досягнення, викласти свої результати в навчанні, а потім вказати, скільки грошей їм потрібно залучити.

Далі алгоритм Upstart визначить, яку частку своїх майбутніх заробітків вони виділятимуть, щоб це було вигідно для інвесторів. Деякі випускники видавалися перспективнішими за інших. Upstart очікував, що вони зароблятимуть більше грошей, а тому не будуть змушені віддавати значну кількість свого доходу. Інвестори могли платити суму, кратну 1000 доларів, і здійснювати оплату щомісяця. Найбільше, що випускник зможе запропонувати на майбутнє, — це 7%, і вони не муситимуть платити, коли їхній щорічний дохід становитиме лише 30 тисяч доларів або й менше. І Джирард, і Ґу вважали цю систему ідеальною для підприємців. Вони могли зосередитися на своїх компаніях на початкових стадіях, навіть якщо не мали стабільної зарплати. Кредитори отримають прибутки, якщо «апстарт» спрацює, але апстарт і не втратить надто багато, якщо випускникам не вдасться.

Кредитоотримувачів назвали «апстарти», інвесторів або тих, хто їм позичав, — «спонсори». Тож Upstart вважав людей своїм власним стартапом, а не гвинтиками машини. Це був своєрідний краудфандинґовий сайт для новаторів. У перші кілька років свого існування Upstart профінансував людей різних професій — від поетів і художників до засновників банків. Це були самвидавні автори або перспективні випускники, які й досі мусили виплачувати студентські кредити. Ставка на роман або арт-проект була ризикованою справою. Вони отримували контракт на термін від п’яти до десяти років. Якщо їхні заробітки були нижчі за певну суму, вони не мусили платити своїм спонсорам нічого. Спонсори ж зобов’язані мати акредитацію в Державній комісії з цінних паперів і фондового ринку США, а також заробля­ти понад 200 тисяч доларів на рік, або мати активи, чиста вартість яких становила щонайменше один мільйон доларів. Їм не дозволялося вказувати апстартам, як використовувати ці гроші, але вони могли — і їх заохочували — виконувати функцію наставників і підтримувати їх. Upstart мав у цій угоді свою долю — 3% із заробітку студентів, а потім 0,5% з інвестицій.

Вони продавали шанс на здійснення мрії, як це й було заведено в Долині. Вони бралися за речі, які важко передбачити, й пробували зробити їх передбачуваними та прорахованими, що також було дуже в дусі Кремнієвої долини. Це теж стало спробою подолати класові поділи. Людина з незаможної родини з великою ідеєю не потребуватиме фінансування від сім’ї, якщо їй захочеться займатися мистецтвом. Вона не муситиме іти на роботу в Goldman Sachs. Засновники вважали це демократизацією таланту.

«Якщо нам вдасться, це дійсно справить великий вплив на соціально-економічну структуру Америки, — говорив Орен Басс, співзасновник Pave. — Існує величезне поле для діяльності».

Спочатку Upstart намагався працювати з Pave, проте ці дві компанії мали різні погляди на діяльність. Через кілька років вони стали досить схожими — і це було частиною проблеми. Обидві компанії використовували дані з коледжів, Федеральної податкової служби та Бюро статистики працевлаштування США. Обидві компанії мусили також підписати офіційну угоду про нерозголошення конфіденційної інформації.

Критики наводили аргументи, що вони надто схожі й що їхні прогностичні моделі сприяють людям, які вже мають більше переваг — ті, що вчилися в університетах Ліги плюща, й ті, що отримували пропозиції роботи від відомих фірм. Було чимало перспективних апстартів з науковими ступенями Стенфорду, Гарварду та Уортонської школи Університету Пенсильванії. Позики зазвичай спрямовувалися таким чином, тому що вибір інвестора ґрунтувався на освіті та сфері інтересів апстартів. У певному сенсі ця система нагадувала типове подання заявок про прийняття на роботу.

Ґу пояснив, що його модель виявила, що найвищі зарплати на старті кар’єри мають люди з дипломами факультету комп’ютерних наук Массачусетського технологічного інституту. Ті, що отримують дипломи економічного факультету в Принстоні, мають пік успіху на півшляху свого кар’єрного розвитку. І це зовсім не дивно.

Джирард відповідав критикам, що такі результати залежать від соціально-економічної структури країни. І не завдання Upstart — змінювати класові поділи. «Саме такий системний виклик має наша країна», — сказав він.

Вони стали помічати, що деякі спеціальності, як і можна було очікувати, й досі ведуть до успішніших кар’єрних шляхів і стабільніших зарплат — і то лише в тих таки компаніях, від яких додаток мав би відвадити студентів. Певною мірою Upstart вчергове утвердив традиційний порядок суспільних відносин, але він був задуманий для пошуку незвичайних людей, які в нього не хочуть вписуватися. Ґу досі говорить, що компанію створили, щоб дати людям шанс спробувати щось нове.

«Як і все інше в житті, якщо ти не настільки розумний або талановитий, або амбітний, або креативний, то, мабуть, багато не досягнеш, — розповіла апстарт Тріна Спір, випускниця Гарвардської бізнес-школи. — Якщо ти не працюєш наполегливо й не отримуєш добрих оцінок, то можеш і не отримати добру роботу». Вона використала Upstart для запуску власної компанії. «Завжди будуть люди, що є ліпшими за інших і мають більші за інших можливості. Це життя».

У 2012 році її стартап найшвидше залучав інвестиції. Вона підняла 20 тисяч доларів в обмін на 1% свого доходу протягом наступних десяти років. Вона використала ці гроші для оплати своєї позики на навчання в бізнес-школі, а також вклала їх у власну компанію медичного одягу Figs, що продавала хірургічні костюми, лабораторні халати