Читати книгу - "Навіщо Україні НАТО"

США мають вплив як на НАТО, в якому вони є ключовим членом з точки зору військових можливостей, так і на Європейський союз. Сполучені Штати, завдяки власному політичному та економічному впливові, а також особливим союзницьким відносинам з низкою держав-членів ЄС, мають можливості впливати на прийняття значної частини рішень Європейського союзу. Ухвалена в грудні 1999 р. Спільна Стратегія ЄС щодо України зафіксувала, що ЄС на той час не був готовий на радикальні кроки щодо європейської інтеграції України. Тож, коли на самміті Європейського союзу в Гельсінкі в грудні 1999 р. Україна запропонувала підписати угоду з ЄС, подібну до Хартії про особливе партнерство з НАТО, а ЄС відмовився, США сприяли тому, що країни Євросоюзу ухвалили Спільну Стратегію ЄС щодо України, у якій стверджувалося, що двері Євросоюзу для України «не є зачиненими»[34]. США також можуть підтримувати сприятливі умови діяльності регіональних організацій, у яких Україні відводиться одна з перших ролей (як це є у випадку ГУАМ та СДВ — Співтовариства демократичного вибору).

Серед двосторонніх програм військового співробітництва України співпраця із США є найбільш розвиненою. За обсягами фінансування й кількістю проведених заходів програма військового співробітництва України із США прирівнюється до програм співпраці України з усіма іншими державами, узятих разом.

Європейські країни НАТО витрачають на оборону близько двох третин тієї суми, яку витрачають на оборону США, однак не мають у своєму розпорядженні навіть половини того військового потенціалу, який мають США. Тому військова потужність самих Сполучених Штатів може бути достатнім фактором гарантування безпеки України, навіть у випадку тимчасового перебування нашої держави поза межами НАТО.

Збройні сили європейських країн мають обмежені можливості надавати військову допомогу за умов віддалених театрів воєнних дій і за складних умов. Хоча європейські члени НАТО мають у своєму розпорядженні більше військ, ніж США, на час проведення кампанії в Косові європейським країнам вдалося набрати лише половину необхідного числа військових. Армії більшості європейських країн мають загалом невисокий рівень мобільності, тобто здатності швидко пересуватися та тривалий час вести бойові дії далеко від початкових місць свого базування. Таким чином, чисто військова цінність союзницьких відносин з державами Європи для України є не надто значною, з огляду на невелику здатність більшості держав Європи виконувати свої союзницькі зобов'язання за межами своїх територій.

Розгортання Національної системи протиракетної оборони США, яке почалося в 2004 р., ймовірно, зміцнить автономність США в оборонній сфері та їхню здатність протистояти політичному тискові з боку ядерних держав. Вочевидь, у разі успіху такої системи зросте здатність США діяти автономно у сфері безпеки, незважаючи на позицію інших країн, зокрема у питаннях створення регіональних військових союзів. До створення Національної американської системи протиракетної оборони підключається не весь Північноатлантичний Альянс, а лише деякі члени НАТО, які діють на власний розсуд, зокрема Велика Британія і Данія та, можливо, в перспективі Польща.

Слід наголосити, що ЄС, який об'єднує більшість членів НАТО, є утворенням, істотно залежним від Росії у сфері енергетики. Трохи менше 40% нафти і газу, що споживаються в Європі, надходять з Росії. Крім того, Європа залежить від Росії у спробах грати більш самостійну від США геополітичну роль. У цьому зв'язку існує небезпека, що країни Європи не будуть готові до залучення України до європейських структур, оскільки Росія критично ставиться до такого вибору України. Чимало європейських політиків вважають, що інтеграція України у європейські структури є процесом, який «неможливо розглядати у відриві від розвитку зв'язків ЄС з Росією», та вважають, що ЄС необхідна Росія, її «континентальний вимір», щоб зберегти можливість участі у «глобальній грі».

Таке розуміння співпраці України з Європою може поставити європейську та євроатлантичну інтеграцію України в залежність від позиції Росії, що є шкідливим для інтересів національної безпеки, зокрема, для права вільного вибору пріоритетів зовнішньої політики України. США здатні вплинути на держави Європи у напрямі прискорення європейської та євроатлантичної інтеграції України.

За винятком Великої Британії та Франції, інші члени Альянсу не несуть зобов'язань у сфері колективної оборони поза межами територій країн, що входять до НАТО. У Європі після Другої світової війни відбулася значною мірою атрофія геополітичного мислення урядів європейських держав. Це сталося під впливом «тепличного» геополітичного клімату, створеного завдяки існуванню НАТО й залученню США до проблем безпеки в Європі в часи «холодної війни».

Навіть таке ключове для Європи рішення, як розширення ЄС на 10 нових членів, було ухвалено Європейським союзом лише під впливом розширення НАТО (у ході внутрішньоєвропейського обговорення спочатку пропонувалося розширення ЄС на 3-7 країн). Всі нові члени ЄС, крім Кіпру і Мальти, стали у 2004 р. його членами лише після того, як стали членами Північноатлантичного Альянсу внаслідок рішень, ухвалених НАТО в 1997 і 2002 рр.

Ще однією проблемою співпраці у сфері безпеки України з європейськими членами НАТО та ЄС є проблема поліцентричності Європи. Найбільша держава ЄС і європейська країна НАТО — Німеччина — має лише 86 млн. населення з майже 450 млн. населення всього ЄС. У Європі є чотири великі країни (Німеччина, Франція, Велика Британія, Італія), кілька середніх (Польща, Іспанія) і низка дрібних. Історично успадковані суперечності в межах Європи часто заважають виробленню єдиної політики. Це тим більше стосується єдиної активної геополітичної стратегії, необхідної для залучення України до співробітництва в галузі безпеки. Тому Європа без участі США є політичним організмом із послабленою здатністю до дії «назовні», на периферії чи поза межами континенту, тобто сама по собі Європа має низьку здатність до інкорпорації до свого складу України. Той факт, що ЄС досі не визначився з наданням Україні навіть статусу асоційованого члена ЄС, а найбільш прихильні до України політики з держав ЄС вважають, що членство України в цій організації не може відбутися раніше 2015 р., свідчить на підтримку тези щодо нездатності Європейського союзу самостійно, без США і НАТО, сприяти поверненню України до Європи.