Читати книгу - "Гола економіка. Викриття нудної науки"

зразок містить увесь ваш генетичний код. У хороших (чи поганих) руках він може бути використаний для визначення того, чи схильні ви до серцевих захворювань, окремих видів раку, депресії, а якщо наука продовжуватиме розвиватися такими шаленими темпами, як зараз, — то й усіх інших хвороб. З однією волосиною дослідник (або страхова компанія) незабаром зможе визначити, чи є у вас ризик захворіти хворобою Альцгеймера — за двадцять п’ять років до того, як це станеться. Це створює дилему. Якщо генетична інформація буде широко доступною страховим компаніям, то людям, найбільш схильним до захворювань, стане дуже важко, якщо не неможливо, дістати будь-яке страхування. Іншими словами, люди, які найбільше потребують медичного страхування, матимуть найменшу можливість отримати його — не лише в ніч перед операцією, а й узагалі. Індивіди, в яких у сім’ї були випадки хвороби Гантінґтона — спадкового дегенеративного розладу мозку, — уже зараз бачать, наскільки важко або й неможливо отримати страхування життя. З іншого боку, нові закони забороняють страховим компаніям збирати таку інформацію, залишаючи їх вразливими до серйозного зворотного відбору. Індивіди, які знають, що мають високий ризик у майбутньому захворіти, кинуться купувати щедрі страхові поліси.

Редакційна стаття в журналі The Economist вказала на це приховане ускладнення: «Тому уряди зіткнуться з необхідністю вибору між забороною використання результатів тестів і руйнуванням цілої галузі чи дозволом використовувати їх і створенням нижчого класу людей, яких не можна страхувати або які не можуть собі це дозволити». Журнал The Economist, якого важко назвати оплотом лівих ідей, висловив припущення, що приватні ринки медичного страхування можуть у кінцевому підсумку вирішити, що цю проблему неможливо розв’язати, і віддадуть уряду значно ширшу роль. Висновок статті: «Дійсно, генетичні тестування можуть стати найдієвішим аргументом для фінансованого державою всезагального медичного страхування»[115].

Будь-яка реформа охорони здоров’я, що намагається зробити медичне страхування і доступнішим, і дешевшим, особливо для вже хворих або тих, що ймовірно захворіють, отримає руйнівні проблеми зворотного відбору. Подумайте: якщо я обіцяю, що ви зможете купувати доступну страховку, незалежно від того, захворіли ви вже чи ще ні, тоді оптимальний час для придбання цієї страховки — у кареті швидкої допомоги дорогою у лікарню. Єдина можливість вирішити цю внутрішню проблему — поєднати гарантований доступ до дешевого страхування з вимогою, щоб кожен придбав страховку — здоровий і хворий, молодий і здоровий, — так зване «особисте зобов’язання». Страхові компанії все ще втрачатимуть гроші на полісах, які вони змушені видавати з високими ризиками, однак ці втрати можуть компенсуватися прибутками, отриманими від здорових людей, змушених купувати страховий поліс. (Будь-яка країна з національною системою охорони здоров’я фактично має «особисте зобов’язання»: усі громадяни змушені платити податки, а у відповідь вони всі отримують медичну допомогу за урядові гроші.)

Такий підхід використав штат Массачусетс як частину державного плану для надання всезагального доступу до медичного страхування. Громадяни штату, які можуть дозволити собі медичну страховку, але не купують її, дістають штраф, який накладається на їхній податковий дохід у штаті. Гілларі Клінтон підтримала особисте зобов’язання під час президентської передвиборчої кампанії демократів у 2008 році, а Барак Обама — ні, хоча це явно було більше бажання відрізнятися від найсильнішого опонента в Демократичній партії, ніж результат його аналізу зворотного відбору. Очевидно, що примушування здорових людей до купівлі чогось, що в іншому разі вони не купували б, є проявом твердої руки уряду, але це і єдиний спосіб об’єднати ризики (що і є метою страхування), коли розподіл ризиків не є випадковим.

Економічна наука каже: (1) ми знаємо, хто хворий; (2) ми все більше дізнаємося, хто захворіє; (3) хворі люди потребують великих витрат; і (4) приватне страхування не працює як слід у таких умовах. Це якщо говорити прямо. Важчою є філософська/ідеологічна частина: наскільки ми хочемо ділитися витратами на охорону здоров’я в будь-якому разі (якщо хочемо взагалі), та як ми маємо це робити? Це були фундаментальні питання, коли Білл Клінтон намагався переглянути систему охорони здоров’я у 1993 році, і вони знову виникли, коли адміністрація Обами взялася за цю реформу у 2009 році.

Цей розділ розпочався з розгляду найсерйозніших проблем, пов’яза­них з інформацією, — випадків, коли брак інформації руйнує ринки і змушує індивідів до поведінки, що має серйозні соціальні наслідки. Економістів також цікавлять більш приземлені приклади того, як ринки реагують на брак інформації. Ми проводимо все наше життя, купуючи товари і послуги, якість яких нам нелегко визначити. (Ви мусили заплатити за цю книжку, перш ніж змогли її прочитати.) В абсолютній більшості випадків споживачі й фірми створюють власні механізми вирішення проблем із інформацією. Дійсно, у цьому полягає і геній McDonald’s, що надихнув на заголовок цього розділу. «Золоті арки» пов’язані з інформацією настільки ж, як і з гамбургерами. Кожний гамбургер МакДональдса смакує однаково і в Москві, і в Мехіко-сіті чи в Цинциннаті. Це не просто цікавий факт: це серцевина успіху компанії. Припустімо, ви їдете машиною швидкісною трасою І-80 з Омахи й ніколи не були в штаті Небраска, коли раптом бачите McDonald’s. Ви одразу знаєте, що він чистий, безпечний і недорогий. Ви знаєте, що в ньому працює туалет. Ви знаєте, що він відчинений сім днів на тиждень. Ви навіть знаєте, скільки солоних огірків у подвійному чізбургері. Ви знаєте все це до того, як вийдете з машини у штаті, де ви ніколи не були.

Порівняйте це з білбордом, що рекламує бургери Chuck’s Big Burger. Тут можуть пропонувати одні з найкращих бургерів на захід від Міссісіпі. Або це може стати новим спалахом зараження кишковою паличкою національних масштабів. Як ви знаєте? Якби ви жили в місті Омаха, то могли б знати про репутацію Chuck’s Big Burger. Однак ви там не живете — ви просто їдете через штат Небраска о дев’ятій вечора. (А о котрій, до речі, зачиняється Chuck’s Big Burger?) Якщо ви схожі на мільйони інших людей, навіть тих, хто вважає фаст-фуди непривабливими, ви шукатимете золоті арки, бо знаєте, що криється за ними. McDonald’s продає гамбургери, смажену картоплю, а найважливіше — передбачуваність.

Ця ідея лежить в основі поняття «брендингу», для якого компанії витрачають неймовірні гроші, щоб забезпечити ідентичність своєї продукції. Брендинг вирішує проблеми споживачів: як ви оберете товари, якість чи безпечність яких можна визначити, лише скориставшись ними (а часом навіть пізніше)? Гамбургери — лише один приклад. Те саме правило стосується всього — від відпусток до моди. Чи отримаєте ви задоволення від свого круїзу? Так, бо це Royal Caribbean — або Celebrity чи Viking та Cunard. Я погано розуміюся в моді, тож переконаний, що, купивши сорочку від Tommy Hilfiger, матиму досить презентабельний вигляд, виходячи з дому. Реклама коліс Michelin демонструє дітей, котрі бавляться всередині цих коліс із рекламним рядком «Адже стільки всього їде на ваших колесах». Приховане повідомлення достатньо чітке. Водночас Firestone найімовірніше зруйнував значну частину вартості свого бренду в результаті демонстрації шин, що лускають, зі смертельними кульбітами машин Ford Explorer.

Брендинг сварять як інструмент, за допомогою якого жадібні багатонаціональні корпорації переконують нас платити грабіжницькі гроші за