Читати книгу - "Книга про причини"

Thomas Aquinas. Super Librum de causis, Prooemium: «Et in graeco quidem invenitur sic traditus liber Procli Platonici, continens CCXI propositionis, qui intitulatur Elementatio theologica; in arabico vero invenitur hic liber qui apud Latinos De causis dicitur, quem constat de arabico esse translatum et in graeco penitus non haberi: unde videtur ab aliquo philosophorum arabum ex praedicto libro Procli excerptus…». [Книга платоніка Прокла, що містить 211 тверджень і називається «Елементи теології», написана грекою і таким чином передана. В арабській же версії написана та книга, що у латинян зветься «Книгою про причини». Про неї можна точно стверджувати, що вона була перекладена з арабської мови, при повній незнайомості з грецьким оригіналом. Тому видається, що книга створена деякими арабськими філософами і є витягом зі згаданої книги Прокла].

Імбах датує переклад Liber de causis 1272 роком (Ruedi Imbach. Livre des causes, c. 712.

«Ut dicit… Philosophus in libro De causis» (Thomas Aquinas. Super Boetium De Trinitate, q. 6, a. 1). Час написання коментаря до «Трійці» Боеція — 1257—1258 рр. Зрозуміло, що у своєму ранньому творі — а до таких належить коментар до «Сентенцій» Петра Ломбардського (1251/52—1256) — Аквінат також приписує авторство «Книги про причини» Арістотелю. Наприклад: «…quod patet etiam per philosophum Lib. de causis» (Thomas Aquinas. Super Sententiis, lib. d. 8 q. 1, a. 2 s.c. 1; також в інших фрагментах). У диспутаціях «Про істину» (які Тома писав майже водночас із Super Boetium De Trinitate, тобто у 1256—1259 рр.) читаємо: «Et hanc videtur esse intentio philosophi in Lib. de causis» (Thomas Aquinas. De veritate, q. 21, a. 5).

«Et contra philosophum dicentem in Lib. de causis…» (Thomas Aquinas. De potentia, q. 7, a. 2 arg. 6). Щоправда, це єдиний фрагмент у De potentia, в якому «Книга про причини» приписується Арістотелю.

Цит. за: Jean-Pierre Torrell ОР. Tomasz z Akivinu — człowiek i dzieło, c. 264.

Там само.

Ralf Schöonberger. Einleitung, с. XXL.

У перекладі О. Ф. Лосєва: «Из всего причастного божественному отличительному свойству и обожествляемому сущее — самое первичное и высшее» (Прокл. Первоосновы теологии, с. 101. Англійський переклад Доддса: «Of all the principies which participate the divine character and are thereby divinized the first and highest is being» (E.-R. Dodds. Proclus the Elements of Theology, c. 122–123).

Прокл. Комментарий к Пармениду, с. 602. Див. також: Прокл. Платоновская теология, с. 71, 344, 360.

Див. також: Дионисий Ареопагит. О божественних именах. О мистическом богословии, с. 128–129, 130-131.

«Er bedenkt den Hervorgang der Welt aus der Einen; überseienden Ursache — dies jedoch eher nach dem neuplatonischen Modell der Entfaltung des Einen/Guten als gemäß dem Schöpfungsbericht der Genesis…» (Wemer Beierwaltes. Platonismus im Christentum, c. 78).

Цит. за: Данте Аліг'єрі. Божественна комедія / перекл. з італ. Євген Дроб'язко. Київ 1976.

1 Слово omnis вказує на певний різновид сущого. У Прокла читаємо: «Все, що утворюється вторинним, більшою мірою утворюється первиннішими (ἀπὸ τῶν προτέρων) й більш визначальними причинами» (Elementatio theologica 56).

2 Під causa primaria спочатку розуміється не лише causa universalis prima (Першопричина чи Бог як творець). Термін вказує радше на структуру єрархічної діяльності. Одразу в тексті стверджується єрархічна структура каузального порядку дійсності. Слово universalis у цьому фрагменті вказує на різновид вищих причин. Очевидно, що теорії причин у «Книзі» й у «Метафізиці» Арістотеля суттєвим чином відрізняються. Це ставило латинських коментаторів перед серйозними герменевтичними викликами. Середньовічні схоласти довгий час дискутували про те, який саме різновид Арістотелевих причин належить приписувати Богові. У самого Стагірита Бог урухомлює світ через цільову причину: він притягує до себе всі речі і події світу, як коханець притягує закоханого. «Тому він урухомлює як предмет любовного бажання» (κινεῖ δὴ ὡς ἐρώμενον, movet autem ut amatum) (Metaphysica XII, 1072 b5).

3 Тобто друга причина слідує за першою причиною.

4 З цієї тези стає зрозумілим, що Першопричина є не просто першою у часовому аспекті. Вона є принципом усякої каузальності (причиновості). Відношення Першопричини до інших причин асиметричне. Всі інші причини залежать від неї, натомість вона не залежить від інших причин. Взагалі структура всього трактату визначається двома головними концептуальними схемами: 1) відношення універсального і часткового (партикулярного), і 2) відношення єдності і множинності.

5 Тут термін esse є перекладом арабського anniya і вказує на формальний субстрат, що приймає життя і раціональну спроможність.

6 У трактаті часто вживаються тріадологічні структури. Наприклад: esse,