Читати книгу - "Брати Лев'яче Серце"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Тепер я можу ворушити ще тільки руками, — сказав Юнатан. — А скоро й ними не зможу.
— І це не минеться? — спитав я крізь плач.
— Ні, Хрущику, ніколи не минеться, — відповів Юнатан. — Хіба що я перейшов би в Нангіліму.
Хіба що він перейшов би в Нангіліму, о, тепер я збагнув! Він хоче знов залишити мене самого, так я й знав! Раз він уже втік був у Нангіялу без мене!
— Але вдруге ти не втечеш! — крикнув я. — Не підеш у Нангіліму без мене! Не кинеш мене самого!
— То ти хочеш піти зі мною? — спитав він.
— Хочу, а ти як думав? Хіба я не казав тобі, що хоч би ти куди пішов, то й я за тобою!
— Казав, і мене тішать твої слова, — відповів Юнатан. — Але потрапити туди не так легко! — Він трохи помовчав, тоді додав: — Ти пам’ятаєш, як ми колись стрибнули з тобою? Той жахливий випадок, коли все горіло і ми вискочили з вікна на подвір’я. Тоді я полинув у Нангіялу, пам’ятаєш?
— Ще б пак, — відповів я і ще дужче заплакав. — Навіщо ти питаєш? Думаєш, я не згадую про це відтоді кожної хвилини?
— Так, я знаю, що згадуєш, — відповів Юнатан і знов погладив мене по щоці. А тоді сказав: — Мені здається, що ми могли б стрибнути ще раз. З цієї кручі.
— Так, тоді ми помремо, — сказав я. — Але чи ми потрапимо в Нангіліму?
— Потрапимо, будь певен, — відповів Юнатан. — Тільки-но ми досягнемо луки, як побачимо світло Нангіліми. Світанок над Нангілімою, бо там тепер починає світати.
— Виходить, ми стрибнемо просто в Нангіліму, ха-ха-ха! — засміявся я вперше за довгий час.
— Так, — відповів Юнатан. — Тільки-но ми досягнемо луки, як побачимо просто перед собою стежку до Яблуневої Долини. Там стоятимуть уже Грім і Ф’ялар і чекатимуть на нас. Нам залишиться тільки сісти в сідло й поїхати. Поскакати!…
— І ти зможеш рухатися? — спитав я.
— Так, моя хвороба залишиться тут, і я знов буду бадьорий і радісний. І ти теж, Хрущику, ти теж будеш радісний. Стежка в Яблуневу Долину біжить через ліс, і як ти гадаєш, хіба нам не гарно буде їхати вдвох лісом сонячного ранку?
— Дуже гарно, — відповів я і знов засміявся.
— І ми не поспішатимемо, — розповідав далі Юнатан. — Можна буде скупатися в котромусь озерці. Ми однаково доїдемо в долину, поки Матіас зварить юшку.
— Як він зрадіє, коли ми приїдемо, — сказав я.
І враз мене приголомшила одна думка. Про Гріма і Ф’ялара.
Що Юнатан вигадує? Як же ми їх заберемо до Нангіліми?
— Навіщо ти кажеш, що вони там чекатимуть на нас? Адже вони лежать і сплять!
— Вони не сплять, Хрущику! Вони мертві. їх убив Катлин вогонь. А те, що ти бачиш тут, — тільки їхня оболонка. Повір мені, Грім і Ф’ялар уже в Нангілімі й чекають на нас.
— То поспішімо, — сказав я, — щоб вони не чекали. Юнатан глянув на мене й усміхнувся.
— Як же я поспішу? — сказав він. — Хіба ти забув, що я не можу поворухнутись?
І тоді я збагнув, що маю зробити.
— Юнатане, я візьму тебе на плечі, — мовив я. — Ти колись виніс мене з вогню, а тепер я понесу тебе. Це буде справедливо.
— Так, це було б справедливо, — відповів Юнатан. — Але чи ти зважишся, Хрущику Лев’яче Серце, як ти гадаєш? Подумай-бо гарненько!
Я підступив до краю і глянув униз. Уже стемніло, видно було не дуже добре. Та однаково провалля було таке глибоке, що в мене запаморочилось у голові. Коли ми стрибнемо туди, то напевне обидва опинимось у Нангілімі. Жодному з нас не доведеться лишатись самому, журитися, плакати і боятися.
Але стрибати мали не ми, а я. Юнатан казав, що не так легко опинитися в Нангілімі, і тепер я збагнув чому. Як я зважуся стрибнути, як я зважусь на будь-що?
Так, якщо тепер не зважишся, то будеш тільки грудкою гною і більше ніколи не станеш чимось іншим, подумав я.
Я обернувся до Юнатана і сказав:
— Так, я зважуся.
— Любий, відважний Хрущику, — зрадів він. — То стрибаймо негайно!
— Я спершу хочу посидіти біля тебе, — відповів я.
— Тільки недовго, — мовив Юнатан.
— Ні, я посиджу, поки зовсім стемніє. Щоб нічого не видно було.
Я сидів біля Юнатана, міцно тримав його за руку й відчував, який він дужий і добрий, поряд із ним нічого не страшно.
Нарешті Нангіялу, її гори, долини й річку огорнула ніч. Я став над проваллям, тримаючи на спині Юнатана, він міцно обхопив мене руками за шию, і я відчув, як він дихає ззаду в моє вухо. Дихає зовсім спокійно. Не те що я… Юнатане, братику мій, чому я не такий відважний, як ти?
Я не бачив у темряві провалля перед собою, але знав, що воно є. Досить мені ступити крок у темряву — і все скінчиться.
Все відбудеться дуже швидко…
— Тобі страшно, Хрущику Лев’яче Серце? — спитав Юнатан.
— Ні… так, страшно! Та я однаково стрибну, Юнатане, зараз стрибну, цієї миті… зараз… і потім мені вже не буде страшно. Ніколи більше не бу…
О Нангіліма! Так, Юнатане, так, я бачу світло! Я бачу світло!
Бібліографічні відомості
Ліндгрен А.
Міо, мій Міо; Расмус-волоцюга; Брати Лев’яче Серце: Повісті: Для мол. шк. віку/ Пер. зі швед. О. Д. Сенюк; Мал. І. Вікланд і Е. Пальмквіста. — К.: Веселка, 1990. — 432 с: іл. — I5ВN 5-301-00684-3 (укр.)
До книжки увійшли відомі повісті видатної шведської письменниці, двічі удостоєної премії ім. Г. К. Андерсена; в них засуджується жорстокість і несправедливість, стверджується віра в перемогу добра над злом.
4804010100-205 204.90.
М206(04)-90
ЗМІСТ
МІО, МІЙ МІО 5
РАСМУС-ВОЛОЦЮГА 121
БРАТИ ЛЕВ’ЯЧЕ СЕРЦЕ 267
Литературно-художественное издание
ЛИНДГРЕН АСТРИД
Мио, мой Мио Расмус-бродяга
Братья Львиное Сердце
Повести
(На украинском языке) Для младшего школьного возраста
Перевод со шведского Сенюк Ольги Дмитриевны
Рисунки Внкланд Илун н Пальмквиста ЗрикаКиев «Вэсэлка»
Завідуючий редакцією Д. С, Андрухів
Художній редактор А. О. Ливень
Технічний редактор К. П. Дворська
Коректори Н. П. Романюк, Л. В. Осипова
ИБ № 5243
Здано на виробництво 30.11.89. Підписано до друку 25,04.90. Формат 60Х90/іе. Папір друкарський № 1. Гарнітура таймс. Друк
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Брати Лев'яче Серце», після закриття браузера.