Читати книгу - "Енн із Зелених Дахів"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ось перед вами цілком щаслива людина, Марілло, — заявила дівчинка. — О так, я цілком щаслива, навіть попри те, що коси маю руді. Зараз моїй душі байдуже до рудих кіс. Пані Баррі цілувала мене й плакала, і казала, що їй дуже шкода, і що вона довіку не знатиме, як мені віддячити. А я так страшенно ніяково почувалася, Марілло, та все ж якнайчемніше сказала: «Я не тримаю зла на вас, пані Баррі. Я запевняю раз і назавжди, що не хотіла споїти Діану, і хай відтепер минуле вкриється пеленою забуття». То були дуже шляхетні слова, правда ж, Марілло? Я відчуваю, що відплатила пані Баррі добром за зло. А ми з Діаною так надзвичайно гарно провели день! Вона показала, як її тітка в Кармоді навчила нового способу вив’язування гачком петель. Більше ніхто в Ейвонлі так не вміє, і ми урочисто присягнулися нікому й ніколи не відкривати цієї таємниці. А ще Діана подарувала мені таку розкішну листівку — на ній намальований трояндовий віночок і написаний вірш:
Коли в серцях любов палає,
їх біль розлуки не спіткає, —
і це правда, Марілло. Ми попросимо пана Філіпса, хай він знову посадить нас у класі разом, а Герті Пай може сісти до Мінні Ендрюс. А як ми смачно почаювали! Пані Баррі витягла свій найкращий сервіз — так, наче я була справжня доросла гостя. Мене від цього охопив такий солодкий трепет, бо ще ніхто ніколи не витягав для мене своїх найкращих сервізів. А до чаю був фруктовий пиріг і кекс, і пончики, і аж два різних варення, Марілло! І пані Баррі питала, чи налити мені чаю, і казала: «Татусю, чому ти не даєш печива Енн?» О, Марілло, як воно, мабуть, чудово — бути дорослою, коли вже навіть те, що до тебе ставляться, як до дорослої — це так надзвичайно прекрасно!
— Я про це нічого не знаю, — коротко зітхнула Марілла.
— Ну, хай там що, а я, коли виросту, — рішуче сказала Енн, — завжди говоритиму з малими дівчатами, як з дорослими, і ніколи не сміятимуся, якщо вони казатимуть пишні слова, бо знаю, як це гірко кривдить почуття. А після чаю ми з Діаною робили іриски. Але вони, мабуть, вийшли погані, бо ні я, ні Діана ще ніколи не робили ірисок. Діана лишила мене їх перевертати, а сама пішла дека змащувати маслом, та я забула й спалила їх усі. А тоді ми їх виставили на підвіконня, щоб вони охололи, і по одному деку пройшов кіт, і ті іриски довелося викинути. Але все одно було дуже-дуже цікаво їх робити. А коли я вже йшла додому, пані Баррі казала, щоб я приходила частіше, а Діана стояла при вікні й посилала мені цілунки всю дорогу, поки я йшла Стежиною Закоханих. О, Марілло, будьте певні, сьогодні я дуже-дуже хочу помолитися й навіть скласти особливу зовсім нову молитву на честь цієї події.
Розділ 19
КОНЦЕРТ, КАТАСТРОФА Й КАЯТТЯ
— Марілло, а можна я лише на одну хвилинку забіжу до Діани? — спитала одного лютневого вечора задихана Енн, прожогом вискочивши на кухню зі своєї кімнатки на піддашші.
— Уже темно, я не розумію, навіщо вештатися о такій порі? — коротко відказала Марілла. — Ви з Діаною разом ішли додому зі школи, а тоді ще півгодини стовбичили отам у снігу, і весь цей час пропатякали! Тож я не думаю, що до неї конче треба знову бігти.
— Але вона хоче, щоб я прийшла, — благала Енн. — Вона має сказати мені щось важливе.
— Звідки ти це знаєш?
— Вона сама повідомила мені з вікна. Ми придумали, як можна перемовлятися, коли є свічки й маленький клаптик картону. Треба поставити свічку на підвіконня, а тоді затуляти й відтуляти полум’я картонкою. Певна кількість спалахів означає певну звістку. Це я таке вигадала, Марілло!
— Авжеж, не сумніваюся, — із притиском мовила Марілла. — Як і в тім, що із цією дурною сигналізацією ви поспалюєте всі фіранки.
— О, ми дуже обережні, Марілло. І це так цікаво! Два спалахи означають: «Ти мене бачиш?», три — «Так», а чотири — «Ні». П’ять спалахів — це «Приходь швидше, я маю сказати тобі щось важливе». З Діаниного вікна щойно блимнуло п’ять спалахів, і я аж умираю із цікавості, у чому там річ.
— Ну, можеш більше не вмирати, — саркастично відповіла Марілла. — Біжи. Але не забудь, що повернутися мусиш за десять хвилин.
Енн не забула й повернулася точно тоді, коли було наказано, хоч, певне, жоден смертний ніколи не дізнається, чого їй коштувало обмежити якимись десятьма хвилинами обговорення важливої Діаниної звістки. Проте час вона використала з розумом.
— О, Марілло, знаєте що? Завтра в Діани день народження. Її мама дозволила запросити мене після школи, і щоб я навіть лишилася в них на всю ніч. А ще завтра ввечері в дискусійному клубі буде концерт, то приїдуть Діанині кузени з Ньюбриджа на великих санях. Вони нас теж хочуть узяти на концерт… ну, якщо ви дозволите. Ви ж дозволите, Марілло, правда? О, я така надзвичайно схвильована!
— То заспокойся, бо ти нікуди не підеш. Спатимеш вдома, у власному ліжку, а щодо концерту в клубі — це все дурниці, і взагалі малих дівчат не слід відпускати в такі місця.
— Я впевнена, що дискусійний клуб — це дуже пристойне місце, — боронилася Енн.
— Не сумніваюся. Але я не дозволю тобі тинятися по концертах і ночувати бозна-де. Нічогенька розвага для дітей. Дивно, що пані Баррі відпускає Діану.
— Та це ж дуже особлива нагода, — простогнала Енн, готова розридатися. — У Діани день народження лише раз на рік. А день народження — це зовсім не буденна подія, Марілло. Пріссі Ендрюс декламуватиме «Не пролунають вечірні дзвони». Це невимовно повчальний вірш, Марілло, я певна, що мені буде корисно його послухати. А тоді ще хор заспіває чотири дуже гарних зворушливих пісні, майже так само прекрасних, як релігійні гімни. І навіть сам пастор прийде, чесне слово, Марілло, і виголосить промову! Це майже те саме, що проповідь. Будь ласка, Марілло, дозвольте мені піти!
— Енн, ти чула, що я кажу? Роззувайся і йди спати. Вже по дев’ятій.
— Я ще тільки одне скажу, Марілло, — мовила Енн, і з обличчя її було видно, що вона викидає останній козир, — пані Баррі
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Енн із Зелених Дахів», після закриття браузера.