Читати книгу - "Маргаритко, моя квітко"

– Як гадаєш, може, Гансикові справді було погано? Якщо так багато жерти…

– Аякже! – перервала його Маргарита. – О третій він зустрічається з Фройденталером. Я випадково почула їхню розмову!

– Ні, це вже просто кінець світу! – закричав тато. – Я віді-вчу його від цього, от побачиш! І взагалі, цей Фройденталер! Найогидніший хлопець із усіх, котрі колись приходили в мій дім, справжнісінький покидьок!

– Ось вільне місце, тату, – Маргарита вказала на доволі широку прогалину між машинами, але тато не звернув увагу на її пораду. Він натиснув на газ і помчав додому.

Гансика вже не було. Двері його кімнати були відчинені, а ліжко не розстелене. Отже, після обіду він навіть не приліг. Післяобідній сон – це для Гансика було святим усе життя. Лише останнім часом він по суботах інколи жертвував ним заради Маргарити.

– Ну? І що тепер? – спитала Маргарита.

– Тепер я почекаю, поки він повернеться, і тоді він мені відповість, чого це спочатку вдає, що йому погано, а потім біжить на зустріч із Фройденталером!

– І що це дасть? – спитала Маргарита.

Цього тато, очевидно, і сам не знав, бо не відповів, а покрокував до кімнати, яку називав «кабінетом».

Маргарита трохи посиділа у вітальні. Вона була дуже зла. «Я все розумію: бідний Гансик, безпорадний тато, – але я такої суботи не заслужила! – подумала вона. – Ліпше би я пішла з Флоріаном в кіно!» Маргарита встала і попленталась у Гансикову кімнату, яка колись була і її кімнатою. Вона сіла на своє старе ліжко і подумала, що зараз відчує зворушення. Та вона марно чекала на напад ностальгії. Помітивши, що в кімнаті несвіже повітря, дівчина підвелась і відчинила вікно. Холодний вітер влетів усередину і здійняв папери на Гансиковому письмовому столі. Вони розлетілися по кімнаті. Маргарита зачинила вікно і позбирала аркуші. На деяких були приклади з математики, деякі були чисті, але більшість листків, які вона підняла, були пообписувані чимось дуже дивним. На одному кривими, нерівними літерами – очевидно, хтось намагався писати лівою рукою – було таке:

МИ ЗНАЄМО ТОЧНО, ДЕ ВИ БУЛИ В ПОНЕДІЛОК О 18 ГОДИНІ.

ЧОРНИЙ ХРЕСТ ПОМСТИ

На іншому було написано:

ЗДАВАЙТЕСЯ! ВАС ВИКРИТО!

ЧОРНИЙ ХРЕСТ ПОМСТИ

А ще на одному вона побачила:

ЯКЩО ВИ БУДЕТЕ ПРОДОВЖУВАТИ, ВАША ЖІНКА ПРО ВСЕ ДОВІДАЄТЬСЯ. ЧОРНИЙ ХРЕСТ ПОМСТИ

Маргарита знайшла з десяток таких записок. Вона сіла на своє старе ліжко і почала їх перечитувати. її серце при цьому шалено калатало.

Нарешті дівчина встала, поклала папірці назад на письмовий стіл і поставила на них Гансиків тягарець для листів. Тоді пішла в коридор до телефону, подзвонила Флоріанові Кальбу і сказала, що и плани на цей день змінились, і тепер вона має час піти з ним у кіно. Флоріан дуже зрадів.

– «Касабланка»* підійде? – запитав він.

Маргарита бачила «Касабланку» вже п'ять разів, але зазвичай на кіносеансах вони з Флоріаном усе одно не дуже уважно дивилися на екран, зайняті всіми тими «триманнями за ручки» та «відпиханнями ручок», поцілунками й ухиляннями від поцілунків.

Отож, Маргарита погодилася на «Касабланку». Вона відчула, що дві години Гемпфрі Боґарта і Флоріана, ніжності і «Ріау it agаіп,Sam»** – це саме те, що їй зараз просто життєво необхідне.

Розділ 4,

в якому Маргариті доводиться пережити важкий тиждень, бо серед мешканців квартири поширюється вірус грипу

У понеділок вранці Меді та Пепі годі було розбудити, а коли Маргарита нарешті їх розворушила, вони, бліді і слабкі, похитуючись, позіхаючи та скиглячи, пішли до лазнички.

Це не було подібно на них: зазвичай уранці вони бували страшенно веселі й бадьорі, вже о пів на шосту починали кидатися подушками, вмикали радіо на повну гучність, поїдали не придатні

* «Касабланка» – культова американська мелодрама (1942) з Гемпфрі Боґартом та Інґрід Берґман у головних ролях. Стрічка отримала «Оскара» в номінації! «Найкращий фільм» (1943).

** «Ріау іt аgаіп, Sam» – «Заграй це ще раз, Семе» (англ.) – фраза з фільму «Касабланка», що стала крилатою.

 для сніданку харчі й не давали спати Маргариті, Марі-Луїзі та мамі. Отож, Маргаритина мама захвилювалась і відіслала Пепі та Меді назад до ліжок.

Марі-Луїза поміряла їм температуру. У Меді було 38,9, а в Пепі – аж 39,2.

– Якщо таке зі самого ранку, – стурбовано сказала мама, -то ввечері в них взагалі буде під сорок!

– В місті епідемія грипу, – сказала Марі-Луїза. – Це точно грип. Зараз багато хворих.

– Хто з ними залишиться? – запитала Маргарита. Марі-Луїза поглянула винувато.

– Я не можу, – сказала вона. – У нас на роботі вже двоє на лікарняному. Якщо і я ще залишуся вдома, буде повний хаос!

Марі-Луїза подивилася на Маргариту, і її погляд промовляв: «Прошу тебе, добра дитинко, будь така ласкава!»

– Ми сьогодні пишемо контрольну з англійської, – сказала Маргарита. – Всі подумають, що я не прийшла навмисно.

– Ні, ні, – зітхнула Маргаритина мама. – Ти підеш до школи. Ти не можеш пропустити через це контрольну! З ними залишуся я. В мене сьогодні немає важливих занять. Тільки в середу, в середу я не можу. Я мушу читати реферат.

– О'кей, усе ясно, – сказала Марі-Луїза. – Елізабет залишиться з дітьми сьогодні і завтра, в середу Маргарита прогуляє школу, а від четверга я візьму лікарняний!

Маргариті спало на думку, що в середу в неї тест із біології і що вона його конче мусить написати! Оцінка з біології в неї хиталася між «відмінно» та «добре», тож тест був вирішальним.

Проте Маргарита кивнула. їй здалося дріб'язковим відкараскуватися від одного-єдиного дня догляду за дітьми. Крім того, вона була налаштована оптимістично: хтозна, може, до післязавтра Меді та Пепі вже видужають!

Однак ополудні, повернувшись додому у відносно веселому настрої після добре написаної контрольної з англійської, Маргарита побачила там не тільки хвору Меді та хворого Пепі, але і ще хворішу маму.

Мама дрімала у кріслі-гойдалці.

– І мене прихопило, – поскаржилася вона.

А ввечері прийшла з роботи Марі-Луїза, бліда та квола.

– Я думала, що не доживу до кінця дня, – простогнала вона.

– Почуваюся так, ніби мені порозкручували шарніри.

У вівторок вранці Маргарита принесла до ліжок чотирьох хворих чотири склянки липового чаю, роздала термометри і повідомила про хворобу Марі-Луїзи за місцем її роботи, а мами

– за місцем навчання. їй було трохи дивно телефонувати до секретарки соціальної академії: «Моя мама, Елізабет Закмаєр, студентка