Читати книгу - "Забуте вбивство"

— Це пусте, моя люба. — Стара дама на мить замовкла, а тоді сказала з дивним притиском: — Знаєте, мені дуже не до вподоби та історія з тенісною сіткою. Порізаною на дрібні клаптики. Навіть тоді…

Вона замовкла. Джайлз подивився на неї з цікавістю.

— Я не зовсім розумію… — почав він.

— Не розумієте? А мені це уявляється до жаху очевидним. Та можливо, це й краще, що ви нічого не розумієте. А крім того — я можу й помилитися. А зараз розкажіть мені про свою поїздку до Нортумберленда.

Вони розповіли про все, що їм там пощастило довідатися, і міс Марпл вислухала їхню розповідь дуже уважно.

— Це дуже сумна історія, — сказала Ґвенда. — Сумна й трагічна.

— Атож, справді. Як нам іноді не щастить у житті!

— Я теж так подумала. Як той бідолашний чоловік мусив страждати…

— Він? А, звісно, звісно…

— Але ви подумали…

— Так, я подумала про неї, про його дружину. Вона, певно, дуже його кохала, а він одружився з нею лише тому, що вона була вигідною партією, або тому, що йому стало її шкода, або з тих добрих і розумних міркувань, які так часто властиві чоловікам і які ні де чого доброго не призводять.

«Я знаю сотню способів кохання,

і кожен завдає коханій болю»,

— тихо процитував Джайлз.

Міс Марпл обернулася до нього.

— Атож, це правда. Ревнощі зазвичай не залежать від якихось причин. Вони — як би мені це висловити? — мають фундаментальніший характер. Вони є наслідком знання, що на твою любов не відповідають любов'ю. І тоді людина пильно стежить, спостерігає, чатує на ту мить, коли об'єкт її любові звертає свою увагу на когось іншого. Що відбувається неминуче. Тому місіс Ерскін перетворила життя свого чоловіка на пекло, а він, нездатний цьому зарадити, перетворив життя на пекло для неї. Але, я думаю, вона страждала більше. А проте, я сказала б, що він ставиться до неї з щирою любов'ю.

— Це неможливо! — вигукнула Ґвенда.

— О, моя люба, ви ще дуже молода. Він так і не покинув дружину, а це означає багато.

— Через дітей. Через свій батьківський обов'язок щодо них.

— Можливо і через них, — сказала міс Марпл. — Але, як мені відомо, чоловіки не вельми переймаються почуттям обов'язку, коли йдеться про їхніх дружин. Державна служба — то інша річ.

Джайлз засміявся.

— Який же ви тонкий цинік, міс Марпл.

— О, любий містере Рід, я сподіваюся, ви помиляєтеся. Ніколи не можна втрачати віру в людей.

— Я досі відчуваю, що то не міг бути Волтер Фейн, — замислено проказала Ґвенда. — І я переконана з невинності майора Ерскіна. Я знаю, то був не він.

— Не завжди можна довіряти своїм почуттям, — сказала міс Марпл. — Люди спроможні утнути щось неймовірне. У моєму селі була справжня сенсація, коли скарбника Різдвяного Клубу зловили на тому, що він поставив на коня всі гроші їхнього фонду, до останнього пенні. Він ставився несхвально до кінських перегонів, узагалі до будь-яких азартних ігор. Його батько був агентом Терф-Клуба[2] і завдав чимало горя його матері — тож, у якомусь інтелектуальному розумінні, його почуття були цілком щирими. Але одного дня він проїздив повз Ньюмаркет і побачив, як там тренують коней. І тоді не зміг опертися спокусі — певно, у ньому заговорила кров, як то кажуть.

— Те, що ми знаємо про життя Волтера Фейна та Ричарда Ерскіна, нібито ставить їх поза підозрою, — сказав Джайлз серйозно, але з легкою посмішкою на губах. — Але не слід забувати, що вбивство за самою своєю природою належить до аматорських злочинів.

— Важливо те, — сказала міс Марпл, — що вони обоє були там. На місці злочину. Волтер Фейн був тут, у Дилмауті. Майор Ерскін, як він сам розповів, зустрічався з Геленою Гелідей перед самою її смертю — і в ту ніч не відразу повернувся до свого готелю.

— Але ж він сам про це розповів. Він…

Ґвенда урвала мову. Міс Марпл дивилася на неї суворим поглядом.

— Я лише хотіла наголосити на тому, — сказала міс Марпл, — що вони були на місці злочину.

Вона по черзі подивилася на них обох. А тоді сказала:

— Думаю, адресу Ефліка ви знайдете без проблем. Адже і він володіє автобусною фірмою «Жовтий Нарцис».

Джайлз кивнув головою.

— Я її знайду. Вона, мабуть, є в телефонному довіднику. — Він зробив паузу. — Ви думаєте, з ним варто зустрітися?

Міс Марпл помовчала хвилину або дві, а тоді сказала:

— Якщо ви з ним зустрінетеся, будьте дуже обережні. Пригадайте, що старий садівник сказав: Джекі Ефлік — хлопець дуже хитрий. Будь ласка, будьте дуже обережні.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ

Джекі Ефлік

І

Дж. Дж. Ефлік, автобусна компанія «Жовтий Нарцис», екскурсії по графствах Девон і Дорсет, і таке інше, мав два номери в телефонній книзі. Його фірма була в Ексетері, а сам він мешкав на околиці того міста.

Зустріч було призначено на наступний день.

Коли Джайлз і Ґвенда вже від'їздили на автомобілі, місіс Кокер вибігла на ґанок і стала вимахувати руками. Джайлз натиснув на гальмо й зупинив машину.

— Доктор Кеннеді на телефоні, сер.

Джайлз вийшов із машини й побіг назад. Він підняв слухавку.

— Джайлз Рід слухає.

— Доброго ранку. Я щойно одержав дуже дивного листа. Від жінки на ім'я Лілі Кімбл. Я довго нишпорив у пам'яті, намагаючись пригадати, хто вона така. Спочатку подумав про пацієнтку, і це збило мене зі сліду. Але тепер я думаю ідеться радше про дівчину, яка колись служила у вашому домі. Вона була покоївкою в той час, що нас цікавить. Я майже певен, її звали Лілі, але прізвище пригадати не можу

— Лілі й справді тоді служила в домі. Ґвенда її пам'ятає. Вона зав'язала котові бантик.

— У Ґвенні, схоже, чудова пам'ять.

— О, так.

— То я хотів би поговорити з вами про цей лист — але не по телефону. Ви будете вдома, якщо я приїду?

— Ми вже їдемо до Ексетера. Ми могли б заїхати до вас, сер. Це нам по дорозі.

— Гаразд. Ваша пропозиція мене влаштовує.

— Я не хотів говорити про це по телефону, — пояснив доктор, коли вони прибули. — У мене завжди таке відчуття, що на місцевих комутаторах нас підслуховують. Ось лист від тієї жінки.

Доктор Кеннеді поклав листа на стіл. Він був написаний на чистому папері в лінійку досить невправною рукою.

Шановний сер!

Я була б вам дуже подячна якби ви посовітували мені шо я маю робити з