Читати книгу - "Граф Дракула"

— Мені здається, що я прийшов вчасно. Ви ж знаєте, що вам варто тільки сказати слово, щоб я зробив усе.

Ван Хелзінк зробив крок уперед, узяв його за руку і, поглянувши йому просто в очі, сказав:

— Кров хороброї людини — найкраща річ на світі, коли жінка в небезпеці. Ви справжній чоловік, у цьому немає сумніву. Чудово, хай біс працює щосили, але Бог посилає нам людей, коли вони потрібні.

І знову ми пережили цю жахливу операцію. У мене не вистачає сил, щоб описати її докладно. Люсі, мабуть, зазнала страшного потрясіння, і воно відбилося на ній сильніше, ніж раніше, оскільки, незважаючи на те, що в її вени було влито чимало крові, її тіло не піддавалося лікуванню так добре, як раніше. Страхітливо було дивитися й чути як вона бореться за повернення до життя. Але, що б там не було, робота серця і легенів покращала; Ван Хелзінк зробив підшкірне впорскування морфію, ефективним як і раніше. Непритомність перейшла в глибокий сон. Професор залишився вартувати, доки я спустився вниз із Квінсі Морісом і послав одну із служниць відпустити візника, який чекав. Я залишив Квінсі відпочити, примусив його випити склянку вина і звелів куховарці приготувати солідний сніданок. Тут раптом мені спало на думку дещо, і я пішов до кімнати, де лежала Люсі. Коли я тихо увійшов, то застав там Ван Хелзінка з декількома аркушами паперу в руках. Він, очевидно, вже їх прочитав і тепер сидів, спершися головою на руку, в глибокій задумі. На обличчі його застиг вираз непевного задоволення, ніби вдало розвіявся якийсь сумнів. Він передав мені папери зі словами:

— Це впало з грудей Люсі, коли я ніс її у ванну.

Прочитавши, я поглянув на професора і після певного мовчання сказав:

— На Бога, що все це означає? Або вона була раніше божевільною чи ж тепер збожеволіла, або ж те, що написано — правда, і в цьому криється якась жахлива небезпека?

Хелзінк відповів мені:

— Не думайте про це зараз. Ви дізнаєтесь все і зрозумієте це свого часу; але пізніше. А зараз скажіть, про що ви збиралися мені розповісти?

Це повернуло мене до справи, і я знову оговтався.

— Я хотів сказати вам, що треба написати свідоцтво про смерть місіс Вестенр.

Я знову спустився і в передпокої зустрів Квінсі Моріса. З написаною ним Артурові телеграмою, в якій він повідомляв про смерть місіс Вестенр і про те, що Люсі також була хвора, але тепер їй краще, і що Ван Хелзінк і я з нею. Потім він запитав:

— Можна мені поговорити з вами, коли ви повернетеся?

Я погодився і вийшов. Я не мав жодних ускладнень під час внесення до реєстру і велів трунареві прийти увечері зняти мірку для домовини та взяти на себе організацію похорону.

Коли я повернувся, Квінсі вже чекав на мене. Я сказав, що поговорю з ним, як тільки дізнаюся про самопочуття Люсі, і пішов до її кімнати. Вона продовжувала спати, а професор, мабуть, так і не зрушився з місця. Він приклав палець до губ, і я зрозумів, що незабаром він чекає на її пробудження. Коли я повернувся до Квінсі, він промовив:

— Я не люблю бувати там, де в мене немає на те права, але тут випадок винятковий. Ви знаєте, як я любив цю дівчину; але незважаючи на те, що це все вже в минулому, я не можу не турбуватися про неї. Скажіть, що сталося; данець — дуже славний пан; він сказав, коли ви увійшли, що необхідна нова трансфузія крові і що ви обидва виснажені. Я здогадуюся, що ви з Ван Хелзінком уже раз виконали те, що я зробив сьогодні. Чи не так?

— Так, так.

— І я здогадуюся, що Артур теж приніс себе в жертву. Коли я зустрівся з ним чотири дні тому, він дуже погано виглядав. З того часу, як у мене в пампасах[18] загинула кобила одної ночі, я ніколи не бачив, щоб можна було так швидко змінитися. Один із тих великих кажанів, яких там називають вампірами, напав уночі на бідолашну коняку, висмоктав у неї з горла і відкритих ран стільки крові, що вона вже не мала сили підвестися, і мені довелося пристрелити її із співчуття. Скажіть абсолютно відверто, Джоне: Артур був першим, чи не так?

Я замислився, оскільки усвідомлював, що не варто видавати того, що професор тримає в секреті, але Моріс знав уже дуже багато і багато про що здогадувався, тож не було причини від нього приховувати, тому я відповів йому тією самою фразою: «Так, так».

— І як довго це триває?

— Днів із десять.

— Десять днів! Значить, у вени цього бідолашного створіння, яке всі ми так любимо, за цей час влили кров чотирьох здорових людей. Боже борони, та її тіло не витримало б цього! Куди ж вона поділася, вся кров?

Я похитав головою.

— Куди? — повторив я. — Я абсолютно нічого не думаю і уявити собі не можу. Тут ціла серія дрібних обставин переплутала всі наші розпорядження щодо охорони Люсі. Але більше цього, не трапиться. Ми залишимося тут, доки все це не скінчиться, — чи добре, чи погано, як Господь розпорядиться!

Коли Люсі пізно увечері прокинулася, то відразу ж вхопилася за пазуху, і, на мій подив, вона витягла звідти ті аркуші, які Ван Хелзінк давав мені прочитати. Обережний професор поклав їх назад, щоб вона, прокинувшись, не тривожилася. Потім вона озирнулася довкола і, помітивши, де знаходиться, здригнулася, голосно скрикнула і закрила своє сполотніле обличчя блідими, худими руками. Ми обидва зрозуміли значення цього, тобто вона пригадала смерть матері, тому ми доклали всіх зусиль, щоб її заспокоїти. Коли стемніло, вона знову затремтіла. Але тут відбулося дивне явище. Уві сні вона схопила аркуші й розірвала їх. Ван Хелзінк встав і відібрав їх у неї, а вона продовжувала рвати уявний папір; нарешті вона підняла руки і розвела їх, неначе розкидаючи шматки, що залишилися. Ван Хелзінк був уражений і спохмурнів, щось міркуючи, але нічого не сказав.

19 вересня.

Минулої ночі вона спала дуже неспокійно, якось боялася заснути, і коли прокинулася, то відчувала себе трохи слабкою. Професор і я по черзі вартували біля неї і не залишали ані на мить. Квінсі Моріс нічого не говорив про свої наміри, але я знав, що він цілу ніч блукав навколо будинку і чатував.