Читати книгу - "Дивовижна історія Мері Стенз"

Звукові ефекти: несамовите клацання друкарської машинки і енергійний, з американським акцентом голос, що промовляє майже речитативом:

— Невеселе життя, чи не так?..

На екрані — кабінет лікаря (того самого). Міс Смайт, жваво жестикулюючи, про щось говорить. Закадровий голос:

— Самотність — це теж своєрідна недуга, що часто вимагає медичного втручання. Лора Смайт зрозуміла, що її пригніченість — не просто наслідок поганого настрою, і вирішила вжити дійових заходів.

Велике, на весь екран, обличчя лікаря. Його спокійний, упевнений голос:

— Міс Смайт, ваш організм цілком здоровий. Вам бракує лише справжньої жіночої привабливості, а це залежить від гормональної рівноваги.

Трохи здивоване обличчя Лори Смайт, потім знову лікареве.

— Вам нема чого тривожитись. — Лагідна професійна усмішка. — І не треба ніяких ліків чи ін’єкцій. Сучасна косметична наука розробила повний курс лікування…

Він щось пише на аркушику паперу і подає дівчині (глядач має думати, що то рецепт).

— Сьогодні ж підіть у найближчу аптеку. Це коштуватиме вам тридцять шилінгів і шість пенсів за тюбик, але ви будете вражені наслідками. Найголовніше — не припиняти лікування ані на день.

На весь екран — аркушик паперу. На ньому чітко (жоден лікар так не пише) виведено одне слово: “Врододій”. Коробка, і на ній знов те саме слово. Тендітна рука піднімає її. Камера відсувається назад” показуючи приміщення звичайної аптеки. Дівчина за прилавком подає Лорі Смайт коробку з тюбиком “Врододію”.

— Ось ваш “Врододій”, міс. Тридцять шилінгів і шість пенсів.

(Ця репліка дуже важлива: вона повторює назву виробу й ціну).

Лора Смайт, тримаючи коробку перед себе, рушає на камеру. Цей прийом повторюється в кожній наступній передачі, щоб глядачі виразно бачили, як день у день помітно змінюється її зовнішність.

Закадровий коментар:

— Отак Лора Смайт зробила вирішальний крок, якому судилося змінити все її життя і перетворити її на красуню. Завтра о цій же порі й по тому ж каналу ви побачите, як “Врододій” починає давати їй справжню красу й чарівність.

Жіночий голос додає:

— “Врододій”. Усього тридцять шилінгів і шість пенсів. Сьогодні ж придбайте тюбик “Врододію” у найближчій аптеці.

Нарешті рівний і глибокий чоловічий голос:

— “Врододій” зробить вас вродливою!

Завершують дередачу акорди музики, і солоденький тенор млосно виводить:

Коли я скажу їм, яка прекрасна ти,

Вони не повірять, вони не повірять…

Реклама в пресі подавалася більш стисло і не так драматизовано, але принцип був той самий. За основу правила історія сучасної Попелюшки, в якій роль хрещеної матері чарівниці виконував “Врододій”. Кожного дня з’являлися нові фотографії, але в усіх оголошеннях незмінно фігурував невеликий овал з текстом, де Лора і ще одна особа вели розмову про незрівнянні якості “Врододію”. Сам перебіг метаморфози був дещо ущільнений напочатку, так що Лора набувала подоби справжньої красуні десь за чотири чи п’ять днів; коли ж факт чудесного перевтілення було доведено, наступні зміни почали виявлятися повільніше. Протягом другого тижня рекламної кампанії врода дівчини ставала з кожним днем виразніша, аж поки читачі заговорили про те, що більшого досягти просто неможливо, — і все Ж таки вона дедалі кращала. Тюбики “Врододію” швидко зникали з прилавків крамниць по всій країні; попит на нього зростав, і виробничі цехи фірми “Черіл” змушені були весь час збільшувати випуск. Рекламна кампанія зробила ще тільки половину діла, а новий виріб уже здобув визнання.

Пол Дарк спостерігав розвиток подій з похмурою глузливістю; зокрема, він зауважив одну незвичайну обставину: в жодній газеті не було редакційних коментарів і взагалі будь-яких висловлювань з цього приводу. Лише “Івнінг Діспетч” вмістила невеличку в’їдливу замітку, в якій говорилося:

“Де Лора Смайт — дівчина, чиє обличчя стало широко відоме завдяки найгучніший рекламній кампанії всіх часів? Вона виїхала в Голлівуд, де краса дає найвищі матеріальні прибутки. Обличчя, створене “Врододієм” (то було найбільше, що міг дозволити собі автор, аби згадати назву виробу), скоро з’явиться в кінофільмах і на екранах американського телебачення в обмін на зливу доларів, що має сягнути кількох мільйонів”.

Дарк, який після від’їзду Мері в Антіб, не мав од неї жодної звістки, негайно подзвонив у “Діспетч” Джефкотові, сподіваючись дістати від нього ще якісь відомості. Джефкот по-дружньому запропонував побалакати в більш невимушеній обстановці, за кухлем пива. Через годину вони зустрілись у пивничці на Фліт-стріт і піднесли повні кухлі.

— А я думав, що ви маєте відповіді на всі “чому”, — з притиском мовив Джефкот. — Коли ми зустрілися востаннє…

— Тоді навколо цього плелося достобіса всіляких інтриг, — пояснив Дарк. — Шпіонаж і контршпіонаж. Я справді не міг нічого виказати. Але згодом був змушений облишити це діло.

— Я й сам наразився на подібний застережний бар’єр. Наш кореспондент у Лос-Анжелесі прохопився кількома натяками, але ми не маємо права друкувати такого, що могло б зашкодити рекламі. Цей тип Фасберже, либонь, має величезні зв’язки.

Дарк похмуро втупив очі в кухоль.:

— Що вам відомо про Мері Стенз?

— Дуже мало. Її оселили у великому особняку в найкращому районі Голлівуду. Фірма “Парагон” підписала з нею довготерміновий контракт, Національний телецентр також. Крім того, укладено угоду з американською косметичною фірмою “Глорія”, щось відносно спільного виробництва “Врододію”. Ця дівчина — джерело великого бізнесу, Поле.

— Зрозуміло, — невдоволено буркнув Дарк.

— Будь-який розголос у пресі заборонено, як видно, до особливого дозволу Фасберже. Ви чули про Рея Сомерса?

— Чув.

— Він заправляє пресою. Наш кореспондент намагався дістати в нього дозвіл, але той не схотів і розмовляти. Дівчину вони теж ховають від сторонніх очей. Напевне, аж поки буде знято заборону.

— А коли це має статися? Джефкот знизав плечима.

— У будь-який час. Можливо, саме в цю мить.

Дарк позирнув на годинника.

— Зараз у Голлівуді п’ята година ранку. Сумніваюся.

— Ще до кінця сьогоднішнього дня, — впевнено заявив Джефкот, — ім’я Лори Смайт може з’явитись у заголовках американських газет.

Та він помилився. Минуло ще чотири дні, перш ніж вибухнула рекламна бомба.

— З п’ятниці я у відпустці, — коротко мовив Безіл Бомон. — Певна річ, з шефового благословення. Отже, на два тижні “Очевидець” залишається без відповідального редактора. Це означає, що всі мої обов’язки лягають на ваші плечі, Поле. Що і як робити, ви знаєте. Наявного матеріалу, гадаю, вистачить.

— Вистачить ще на місяць, а то й більше, — сказав Дарк. — З поліцією все погоджено. Якщо не виникне чогось нового…

— Дійте на власний розсуд. Старайтеся не звертатись до Хеннінгера, коли цього можна уникнути. Він не любить,