Читати книгу - "Казки"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Звідки ти прийшла сюди? — спитали миші. — І що ти знаєш? — Вони були дуже цікаві. — Розкажи нам про найкраще місце на землі! Ти там була? Чи була ти коли-небудь у коморі, де лежить на полицях сир, а під стелею висить окіст, де можна танцювати по лойових свічках, там, куди входиш худою, а виходиш товстою?
— Цього я не знаю! — сказала ялинка. — Але я знаю ліс, де сяє сонце і співають пташки!
І ялинка розповіла їм усе про свою юність. Маленькі миші ніколи не чули нічого подібного. Вони послухали і сказали:
— Ой, як багато ти бачила! Яка щаслива ти була!
— Я? — здивувалася ялинка і замислилася над усім тим, про що сама зараз розповіла. — Так, можливо, це була дуже весела пора!
А далі вона розказала про вечір, коли її прикрасили свічками й цукерками.
— О, — сказали маленькі миші, — яка ти була щаслива, стара ялино!
— Я зовсім не стара! — заперечила ялинка. — Мене тільки цієї зими взяли з лісу. Я зараз саме на порі. Я недавно виросла!
— Як гарно ти розповідаєш! — сказали мишенята.
І наступної ночі прийшли ще чотири маленькі мишки, яким теж хотілося послухати ялинку, і що більше ялинка розповідала, то виразніше згадувала своє минуле. Вона думала: «Це була дуже весела пора! Але ж вона мусить повернутися! Адже Клумпе-Думпе упав з драбини і все-таки здобув принцесу. Може, і я дістану принцесу!»
І деревце згадувало маленьку гарненьку берізку, що росла в лісі, недалеко від нього. Берізка здавалася деревцю справжньою красунею-принцесою.
— Хто це Клумпе-Думпе? — спитали маленькі миші. Тоді ялинка розповіла їм усю казку. Вона запам’ятала її слово в слово.
Мишенята від задоволення стрибали трохи не до самої верхівки ялини.
Другої ночі прийшло ще багато мишей, а в неділю навіть дві пацючихи. Але вони вирішили, що казка зовсім не цікава, і це було дуже неприємно мишам, хоч і вони вже не захоплювались казкою так, як раніше.
— Ви знаєте тільки одну цю історію? — спитали пацючихи.
— Тільки одну! — сказала ялинка. — Я її чула в мій найщасливіший вечір. Але тоді я не знала, яка була щаслива.
— Дуже жалісна історія! А ви нічого не знаєте про сало, про лойові свічки? Ніякої історії про комору?
— Ні! — відповіла ялинка.
— Ну, дякуємо вам! — сказали пацючихи і пішли.
Маленькі мишки теж розбіглися, і ялинка зітхнула:
— Це було так гарно, коли вони сиділи навколо мене, жваві, маленькі мишенята, і слухали, що я розповідаю. Тепер і це минулося!.. Та вже тепер я не промину свого і повеселюся досхочу, коли мене винесуть звідси.
Якось уранці прийшли люди прибрати горище. Витягли ящики, а за ними й деревце. Спочатку досить грубо кинули його на підлогу, потім служник потяг сходами вниз, де сяяв день.
«Ну, починається знову життя!» — подумала ялинка. Вона відчула свіже повітря, перше сонячне проміння і опинилася надворі.
Все це сталося дуже швидко. Деревце навіть забуло подивитися само на себе — так багато було цікавого навколо. Двір межував із садком, і все цвіло там. Через парканчик звішувалися свіжі й ароматні троянди, цвіли липи, літали й квірікали ластівки:
— Квір-вір-віт! — але це вони квірікали не до ялинки.
— Тепер я заживу! — раділа ялинка і широко розправила свої віти. Ох, як вони посохли і пожовкли! Ялинка лежала в кутку, між бур’яном та кропивою. Зірка із золотого паперу ще висіла на її вершечку і сяяла на сонці.
Надворі весело гралися ті самі діти, що танцювали навколо ялинки на святі і так раділи з неї. Найменший побачив і зірвав золоту зірку.
— Подивіться, що залишилося на цій гидкій старій ялині! — сказав він і наступив на її гілки так, що вони аж затріщали під його чобітками.
А ялинка дивилася на квітуче, свіже життя в садку. Вона оглянула себе і захотіла повернутися до свого темного кутка, на горище. Вона думала про свою свіжу юність у лісі, про веселий святковий вечір і про маленьких мишеняток, що радісно слухали казку про Клумпе-Думпе.
— Минулося! Минулося! — казало дерево. — Було б тоді радіти, а тепер усе минулося!
Прийшов чоловік і порубав дерево. Вийшла ціла в’язка дров. О, як вони запалали під великим казаном!
Дерево глибоко зітхало, і кожен подих був як негучний постріл. Прибігли діти, сіли коло вогню, дивились і кричали:
— Піф! Паф!
А ялина, важко зітхаючи, згадувала літній день у лісі або зимову ніч, коли сяяли зірки. Вона згадувала святковий вечір і Клумпе-Думпе — єдину казку, яку вона чула і вміла розповідати. Так вона і згоріла.
Хлопчики гралися в садку, і найменший начепив собі на груди золоту зірку, ту, що прикрашала ялинку в її найщасливіший вечір. Той вечір минув, і ялинці прийшов кінець, і нашій історії також.
Кінець, кінець, як усім історіям на світі.
Льон
Льон стояв у цвіту. У нього були такі гарні блакитні квіти, ніжні, як крила метелика, навіть ще ніжніші. Сонце його гріло, а хмарки поливали дощем. І це було для льону однаково, як для маленьких дітей, коли їх скупає, а потім поцілує мама. Від цього діти стають завжди кращі, і льон також.
— Люди кажуть, що в мене чудовий вигляд, що я виріс такий високий і міцний, — казав він, — з мене буде прекрасне полотно. Ах, який я щасливий! Я найщасливіший у світі! Я почуваю себе дуже добре і знаю, що з мене вийде щось хороше. Як сонячний промінь оживляє мене! Як дощик годує і додає сил! Звичайно, я невимовно щасливий, мабуть, найщасливіший!
— Так, так, так! — сказали жердини з тину. — Ти не знаєш світу; але ми його вже знаємо, бо з нас уже стирчать кілки. — І вони жалібно заскрипіли:
Шніп, шнап, шнурре,
Бассельуре!
Оглянутися не встигнеш,
Як вже пісеньці кінець!
— Ні, не так швидко кінець, — сказав льон, — завтра знову світитиме сонце або знову піде дощ. Я відчуваю, як я росту, як я квітну. Я найщасливіший!
Але якось прийшли люди, схопили льон за вершечок і вирвали з корінцями. Це було боляче. Потім кинули його у воду, наче хотіли втопити. З води потрапив він у вогонь, наче хотіли його засмажити; це було жахливо!
— Не можна ж, щоб завжди було добре! — казав льон. — Треба пережити, щоб набратися розуму!
Але ставало все гірше. Льон м’яли, чесали — та хіба ж він знав, як те все зветься, що з ним робили? Потім потрапив він на самопрядку.
Снур-снур!..
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Казки», після закриття браузера.