Читати книгу - "Артур і війна двох світів"

Щоб запобігти верещанню та непритомностям, Арчибальд провів Темрякоса таємним ходом. Голова велетня зачіпала стелю, тому йому весь час доводилося нагинатися. Темрякосу це не до шмиги. Навіщо було давати йому такий прекрасний зріст, якщо не можна випростатися і продемонструвати його в усій красі?!

— Та ще матимеш на це час! — тихо вмовляв дідусь. — Нам треба прослизнути повз Франсуа-Армана, інакше згаємо багато часу.

Арман, про якого йшлося, якраз перебував у вітальні, де змагався з телефоном.

— Алло! Алло! Таж відповідайте!

Шансів дозвонитися кудись у нього нема, бо Упир зі своїми вояками висадили в повітря телефонну станцію.

Доки Арман уперто і зосереджено домагається свого, Арчибальд із Темрякосом таки проскочили непоміченими під самісіньким його носом. Але тільки вони вирішили, що небезпека позаду, як наштовхнулися на шезлонг, у якому сиділа Роза.

— Добридень, тату! — вигукнула вона, нервово посміхаючись.

Слід сказати, що потрясіння не минули безслідно для молодиці, і її сіра речовина, покинувши насиджене місце, пішла собі гуляти закапелками її черепної коробки. Тепер Роза періодично нервово смикається і без причини сміється. Так, годилось би відвезти її на відпочинок!

У цей час Роза зайнята тим, що змиває із себе макіяж. Це потребує купу часу, особливо якщо пригадати, що майже половина її обличчя залита рожевим лаком для нігтів. Та, Артурова мати наполеглива — вона не збирається відступати.

Жінка помітила Темрякоса, молодика неймовірного зросту, з чорними, як антрацит, очима і півнячим гребенем на голові.

— Добридень, месьє! — ніскільки не дивуючись, промовила Роза.

Після зустрічі з велетенською мурахою її вже не злякати ніяким гребенем, навіть якщо до нього вплетено залізяки.

— Може, я приготую вам лимонаду? — спитала вона, повторюючи, як папуга, одну й ту саму фразу.

— Та ні, дякуємо, моє кошенятко, ми ненадовго! — чемно відповів Арчибальд.

Дідусеві слова надзвичайно схвилювали Розу, бо вона зразу ж уявила собі велетенського кота. В тому божевільному світі, в якому вона замешкала, такий котяра нікого не здивує. Але вона стурбована іншим: чи вистачить на всіх лимонаду, якщо до цього велета з півнячим гребенем на голові приєднаються ще й гігантські коти? Ось у чому питання!

Арчибальд вирішив, що розумовим розладом доньки він займеться потім, а спершу порятує світ. І він повів Темрякоса до гаража. Роза тим часом не припиняла змивати з обличчя рожевий лак.

Увійшовши до приміщення, дідусь одним махом зірвав запинало з чудового кабріолета. Він придбав його після подорожі. Звісно, це авто — шалене придбання. Зате яке задоволення після тривалої розлуки повезти Маргариту в місто у шикарному відкритому автомобілі! Бабуся спершу тішилася теж. Але бракувало багажника, і через це потрібно було здійснювати кілька рейсів, щоб привезти всі покупки, а це її втомлювало. І Арчибальд поставив свого красеня під брезент, виводячи його лише у неділю, коли відвозив Маргариту до церкви.

— Певно, управляти цією штукою не складніше, ніж гамулем! — з дитячою безпосередністю вигукнув Темрякос.

Він заліз в автомобіль, увімкнув запалення і натиснув на педаль акселератора. Просто чудовий водій! У його руках кабріолет лишиться, як новенький! Та, на жаль, через хвилювання Арчибальд не лише не відчинив ворота з гаража, а й не попередив про це Темрякоса. А в такому випадку, погодьтеся, ніяке мистецтво водіння не допоможе.

Рвучко зірвавшись із місця, авто вибило дерев'яні ворота. Втиснувши голову в плечі і замружившись, Темрякос вилетів на дорогу. З дзвоном і скреготінням від авто повідвалювалися деталі, що не витримали зіткнення з воротами. Вхопившись за кермо, Темрякос рухається далі, і автомобіль, вихиляючись, як норовистий гамуль, угамувався. Смиренний кабріолет поклався на волю Темрякоса і, упевнено оминаючи перешкоди, на повній швидкості помчав ґрунтовою дорогою.

— Перепрошую за ворота! — став вибачатися Темрякос. — Я загалом добре навчений, тільки чомусь вічно потрапляю в халепу!

— Та дарма! Я давно хотів їх поміняти! — заспокоїв водія Арчибальд. — А кермо ти тримаєш класно!

— Дякую! — почервонів і засоромився воїн, незвиклий до компліментів.

Не лише незвиклий, а й ніколи їх не чув. Певне, це його похвалили вперше в житті, і Темрякос розхвилювався. Серце забилося дужче, дихання почастішало, а на очі навернулися щемкі сльози. Вигляд розчуленого воїна викликає розчулення. Якщо забути, що в цю хвилину він за кермом. Дивлячись крізь сльози на дорогу, Темрякос не помітив повороту і ледве не вкотився у кювет. В останні секунди Арчибальд умудрився перехопити кермо і вивести авто на трасу.

— Вибачте! Не знаю, що на мене найшло! — виправдовувався Темрякос.

— Ти розхвилювався! Нічого, це приємне потрясіння. Тобі треба навчитися володіти своїми почуттями, особливо коли ведеш авто, — обізвався Арчибальд.

— І все? Окей! — відповів Темрякос, хоча ніхто б не бився об заклад, що він зрозумів усе сказане дідусем.

Та на всяк випадок воїн перевірив показники на панелі приладів і лиш потім натис на газ.

РОЗДІЛ 17

Селенія сиділа на краю дупла і вдивлялася в далечінь. Вона дуже схвильована, і раз по раз нервово стискує пальці. Якби хтось причепив до її пальчиків по вовняній ниточці, вона вже сплела б із десяток светрів. Причина для хвилювання є. Упир у місті, він хоче завоювати світ, і її прекрасний принц сам пішов битися із цілим військом.

— Якого дідька я тут стовбичу, як пугало на городі?! — сердито сказала Селенія. — Це я, справжня принцеса, королівська донька, повинна була піти на битву з чудовиськом, а не бідолашний Артур. Хоча він і мудрий, але ж не отримав такої королівської освіти, як я!

— А по-моєму, він поки що з усім упорався! — насмішкувато відзначив Барахлюш.

— Так, звичайно! — стиснувши вуста, погодилася принцеса. — Але ж він такий маленький, а Жахливий У справжнє чудовисько, тому я маю всі підстави для хвилювання за його маленьке життя.

Принцесині нерви не витримують — вони скрутилися в клубок, як вовняні нитки. І ось клубок покотився на підлогу, ниточка почала розмотуватися, і принцеса залилася слізьми. Барахлюш ласкаво поклав їй руку на плече.

— Не плач, сестричко, я певен, що твій прекрасний принц уникне небезпек! До того ж він нівроку виріс!

Барахлюш каже правду: Артур виріс із двох міліметрів до одного метра тридцяти сантиметрів. Хоча, звичайно, до Упиря з його зростом два метри сорок сантиметрів хлопчику, як до неба рачки.

Витерши сльози, Селенія виглянула із дупла і уважно прислухалася до незрозумілого шуму від дороги. Примружившись, щоб ліпше бачити, вона упізнала Арчибальдового кабріолета, який мчав, здіймаючи хмари куряви. Те, що дідусь поспішав на допомогу онукові, її підбадьорило. Але побачивши за кермом Темрякоса, що зігнувся