Читати книгу - "Артур і війна двох світів"

Його голова вже сягнула балок, які підтримують дах. Зріст Темрякоса — два метри шістдесят сантиметрів. Він схожий на вепра у броні, такий увесь у щетині, жорсткій, як голки дикобраза. Роззявивши від здивування рота, дідусь задер голову, щоб розгледіти обличчя Темрякоса, зачеплене десь між двома балками.

І подумки питав, чи не скоїв він найбільшої дурниці у своєму житті, коли випустив у великий світ такого гіганта. Вивільнивши голову, Упиревий син нахилився до Арчибальда. Той аж спітнів. Темрякос усміхнувся йому, виставивши в усмішці могутні щелепи, оснащені акулячими зубами.

— Ну як справи? Рушаймо? — спитав воїн.

Арчибальд із полегшенням зітхнув. Велетенський Темрякос і справді змінився, і старенький привітав себе з тим, що виявив юнакові довір'я.

— Та ось… Як би нам тихенько вийти звідси, — занепокоєно сказав дідусь, розуміючи, що легше вивести слона із крамниці з посудом, ніж Темрякоса з дому.

Артурові також не вдалося проскочити непомітно. Власне кажучи, він єдиний, хто мчав тепер дорогою в місто, бо всі мешканці давно повтікали. Здаля вид-нілися дими, що вилися над дахами, як китайські дракони. Дими чорні, але через них інколи можна побачити, як у небо злітають велетенські комарі, схожі на літаки-винищувачі.

Хлопчикові не віриться. Він розумів, що спалене місто — на совісті Упиря, і знову поклявся зупинити Жахливого У. Та незважаючи на всю свою наполегливість, він досі не знав, яким чином діяти. Певно, про це треба було думати раніше. І не лише про це. Сідаючи за кермо, годилось би перевірити гальма, бо щойно Артур відчув, що вони не реагують на педаль. А як можна зупинити авто з несправними гальмами?

Якби він про це спитав у автомеханіка, той би відповів, що сервіс ні при чому, бо його попросили відремонтувати лише радіатор. Він би й гальма зремонтував, якби було замовлення… Адже чим більший ремонт, тим більший рахунок оплачує клієнт.

Артур марно натискав на гальмівну педаль. Авто мчало до міста, як орел, вгледівши мишу. І чим ближче птах підлітав до своєї здобичі, тим більшою вона здавалася.

Урізавшись у юрму осматів, Артур під розгублені вигуки поплічників Упиря виїхав на головний майдан містечка. По дорозі він збив ще кількох осматів, посіявши серед них невелику паніку. Сидячи в сідлі свого комара, Упир із тривогою поглядав униз, намагаючись дізнатися, хто дозволив собі порушити його плани. Помітивши автомобіль, він указав на нього пальцем і гукнув осматів, щоб вони його перехопили. Комарі кинулися блокувати дорогу. Артур хотів запобігти зіткненню, але без гальм це неможливо, і він, не зменшуючи швидкості, наїхав на юрму комарів, ніби м'яч на виставлені для гри кеглі.

З комарів тільки пух полетів. Потерпіла і щойно відремонтована решітка радіатора. Одна втіха: свій шлях Арманове авто закінчило у вітрині автосервісу «Переробченко», де воно раніш перебувало на ремонті. Тепер ремонт обійдеться дешевше, бо авто само приїхало у майстерню і навіть стало на підйомник.

Услід за авто в гараж влетіли два осмати. Вони почали озиратися, шукаючи того, хто був за кермом автомобіля, що ніби з неба впав. Але, видно, жодної живої душі в ньому не залишилося. Одна фара, яка вискочила зі свого гнізда, жалісно скрипіла, розгойдуючись на дротику. А в кабіні порожньо. Певна річ, адже Артур давно вже сидів на даху майстерні. І якраз у ту хвилину сповзав із нього просто над комарами. Заплющивши очі, хлопчик зістрибнув униз, сподіваючись осідлати комаху, тобто приземлитися позаду вершника. Відчувши на своїй спині ще одного, незнайомого вершника, комар із переляку забрикав і викинув із сідла сво^ го основного керманича. Артур зрадів до нестями: маневрування вдалося!

— Дякую вам, — не забуваючи про ввічливість, чемно сказав Артур.

Він трохи здивований, що допомога прийшла від самого комара. Швидко зайнявши місце досвідченого вершника, хлопчик натягнув поводи і полетів. Та Упиреві все видно згори. І він, помітивши Артура, послав за ним у погоню найкращий ескадрон осматів.

Хлопчик не забув навичок «водіння» комаром. Це як велосипед: одного разу навчився кататися — і ніколи не розучишся. Тому після кількох повітряних кульбітів Артур почувався у сідлі, як риба у воді.

Та комарі наступали йому на п'яти. Скориставшись набридливістю своїх переслідувачів, юний воїн правив на цегляну стіну, а коли до неї лишилося кілька сантиметрів, рвучко звернув. Вороги влипли в цеглу…

Артур чудово орієнтувався у місті, і в цьому його велика перевага. Скажімо, він упевнений, що трішки блакитного неба над дахом сусідньої крамниці — це лиш частина рекламного щита нового інсектициду. Тому хлопчик летів спершу прямо, а потім знову рвучко звернув убік — комар, протявши наскрізь паперове небо, перекреслене аерозольним струменем, скерованим на намальоване чудовисько, зовсім не подібне на комара. Тепер на його місці із діри стриміли ноги справжньої дохлої комахи, підтверджуючи справедливість рекламного напису на балончику: «Знищимо усіх!» Що ж, одного реклама вже добила!

Стискаючи в одній руці поводи, а в другій — могутній меч, Артур летів на своєму крилатому коні до дзвіниці місцевої церкви. За ним — ескадрон осматів. На льоту хлопчик перерізав мотузку, на якій висів дзвін, і величезна махіна, спершу поволі, а потім усе швидше й швидше загриміла донизу. Артур теж знизився і пурхнув у розчинені церковні двері.

Осмат, наздоганяючи шибайголову, який потрапив у пастку, і сподіваючись його зарубати, вихопив меча. Таж серед Упиревих вояків не було ні стратегів, ні тактиків! Тому, почувши гуркіт, нападник і головою не повів, а дзвін з усього маху прибив його на місці. Тепер потвора була замурована надійніше, ніж муха у бурштині. Артур на повній швидкості вилетів із церкви, здійнявши за собою такий вихор, що важкі дубові двері гучно вдарили, затиснувши між стулками трьох переслідувачів.

Упир зневажливо спостерігав за противником. Йому подобалося змагатися, бо «легка перемога — те саме, що безславний тріумф». І перш ніж кинути в бій новий ескадрон, він гучно зааплодував Артуровій кмітливості.

Юний воїн віддихався і був готовий до нових випробувань. Цікаво, скільки він ще лишатиме з носом своїх переслідувачів? Адже він сам, і невдовзі у нього не стане сил. Власне, підступний Упир на це й сподівається! Коли його ворог знесилиться, він сам, особисто, припечатає його останнім ударом. Артур хоробрий, та ще занадто недосвідчений і не здогадується, яку засідку готує йому У.

Ніби павук, Жахливий У сплів павутину і спостерігав не без утіхи, як тріпається мушка, потрапивши до неї, та все більше заплутується