read-books.club » Детективи » Репортер 📚 - Українською

Читати книгу - "Репортер"

145
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Репортер" автора Юліан Семенов. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 40 41 42 ... 76
Перейти на сторінку:
валюту… Не треба шукати винуватих там, де винні самі…

— Кров у межах норми, — шепнула Клавочка, — поки що все йде добре.

— Постукайте по дереву, — порадив я їй, відчуваючи, що мій давній і вірний дружочок і цього разу правильно відчуває хід роботи…

Після того як Штика забрали в реанімацію — я впорався за п’ять годин, швидше, ніж сподівався, — ми піднялися в ординаторську і поставили чайник. За те, що сім’я врятованого принесла тобі букет, тепер уже не саджають у тюрму, як за хабар, але якби контролери пронюхали, що Потапов, якого ми витягли з клінічної смерті, подарував нам дві банки «ліптона», не уникнути всім нам лави підсудних. Між іншим, за таку операцію, що ми йому зробили, він на Заході заплатив би не менш як п’ятдесят тисяч доларів, а тут — дві банки і п’ять років строку в тюрмі, от логіка, га?! Я розумію, продавали б цей самий «ліптон» у магазині, можна було б і відмовитись од подарунка, але ж його немає, з свічкою вдень не знайдеш!

Валі-заде сидів згорбившись, опустивши довгі руки між гострими колінами, — чомусь у більшості східних людей дуже тонкі ноги; Клавочка притулилася до стіни і, вийнявши маленьке дзеркальце, роздивлялася своє обличчя з якимось замилуванням; я чаклував над чаєм; Грінберг ліг на шкіряний диванчик, а Саня Протасов, який приходив до нас, щоб допомогти, коли міняли капельниці, завмер біля вікна, спостерігаючи, як блідий світанок змінювався реальним ранком, сірі тони неба ставали голубуватими і в них уже бриніли біло-рожеві барви. Вранішнє сонце зовсім несхоже на вечірнє: здавалося б, яка різниця, ранок чи ніч, і там і тут центром є світило, але чому схід сонця позначений печаттю молодості та надії, а захід завжди асоціюється з утомою? «Утомленное солнце нежно с морем прощалось…» Здавалося б, вульгарщина, а може, саме в цьому рядку нікому не відомого автора текстів для танго і було те відкриття, до якого ще не підкралися вчені? Може, справді, сонце стомлюється за день? Віддає занадто багато енергії сум’ятній землі, що поринула в свої малюсінькі — не його масштабу — турботи? Лікар Холодов правильно каже: чому не припустити гіпотези, що земля — це гігантський супутник, магма — паливо, а всі ми —¦ мешканці міжпланетного корабля. Якщо існує світ трьох вимірів, то чому не припустити можливість існування царства п’яти чи шести невідомих вимірів, мешканцям якого і саме сонце здається комашкою? Розглядають Всесвіт під мікроскопом, як таємничу малу величину…

— Кожна така операція, — порушила мовчанку Клава, — залишає на моєму обличчі три нових зморшки. Я підраховую.

— У тебе характер веселий, — озвався Валі-заде. — Смієшся багато, тому й зморшки… Якби була молодша на десять років — женився б.

— З таким жуїром, як ви, я дуже швидко сплакалася б, — сказала Клава. — По-моєму, Люда з сьомого поверху втратила через вас сон.

— Вона втратила сон через його «Волгу», — всміхнувся Грінберг. — Валі, поясни, чому у вас, мусульман, така пристрасть саме до «Волги»?! Нас, євреїв, ваблять маленькі машини, предмет мрії — «Жигулі»…

— Ви налякані, — відповів Валі-заде. — А ми на піднесенні, у нас аятолла Хомейні, зелений прапор Корану перемокле червоний прапор дерзновенного більшовизму…

Чай у мене, як завжди, чудовий. Звичайно, я, як і кожен мужчина, люблю похвастатись, але зараз я не грішу, істинна правда, коли вийду на пенсію і якщо до того часу не задушать індивідуальний труд, відкрию домашнє кафе. Ірина ліпитиме вареники, полтавська хохлушка, диво, а не вареники, я, мабуть, і вірний їй тому що вона готує так, як ніхто інший у світі… Мені раптом стало соромно від цієї думки — нехай навіть гордовито-жартівливої, — але ж думку так само не можна викреслити з буття, як і слово; прислів’я про те, що написаного пером не витягнеш і волом, цілком поширюється її на думку, можливо, ще й у більшій мірі…

— Між іншим, — заперечив я Грінбергу (хороший лікар і хлопець пристойний, але страшенна зануда), — ти забув ту притчу, що я розповідав якось…

— Яку? — спитав він, — Я заношу всі ваші притчі на скрижалі.

— Про лазню та рабина…

— Ви такої не розповідали. Про рабина я запам’ятав би неодмінно. Я весь увага, бос…

— Так от, євреї вирішили в своєму селі побудувати лазню…

— Коли це євреї жили в селі? — Клавочка розсміялася.

Валі-заде зітхнув:

— Останні десятиліття наша історія замовчує, що до революції євреї в Росії не мали права жити в містах і поселялися в смузі осідлості.

— Ой, правда?! — Клава щиро здивувалась. — От бідолашненькі! Ну то що про лазню?

— А про лазню ось що, — вів далі я. — Одні євреї чомусь вважали, що підлогу не треба стругати, а інші вимагали класти старанно обстругані дошки. Рабин вислухав і тих і других: «Євреї, не треба сваритись, кожен з вас правий по-своєму. Давайте дошки обстружемо, але покладемо їх необструганим боком наверх»… Ви спитаєте, до чого це я? А до того, що правий я: їжджу на «Москвичі»…

— Оце так! — розсміявся Грінберг. — Він їздить на «Москвичі»! Він їздить на «сімці»! Ваш новий «Москвич» цілком і повністю змальований з французької моделі, стид і сором!

Через дві години Штик розтулив безкровні губи й подивився на мене з тверезою, страхаючою задумливістю — наче не був щойно під наркозом.

— Де ви? — спитав я його стиха, щоб збагнути — розуміє він те, що відбувається, чи ні…

Штик відповів:

— У… пеклі…

Що ж, правильно. А може, все-таки в чистилищі? Пекло в мене асоціюється з іншими установами.

— А як вас звати?

— Ш… Ш… Штик, — проплямкав він укритими смагою губами. — Нехай сюди негайно п… прийде Варравін… По… по… поки я не в… в… вмер…

— Коли вночі не вмерли, то тепер житимете…

Заплющивши очі, він прошепотів:

— Ні… В м… мене думки с… стри… стрибають… Не три… тримаються… Дуже ш… швидкі…

— Хто такий Варравін?

— Р… репор… тер… Він нам потрібен…

— Нам? — перепитав я.

— Вам також, — відповів Штик і заплющив очі. — Тільки не об… манюйте мене, б… буде пізно…

Оперативник з МУРу, який чекав кінця операції, пішов попоїсти; я спустився вниз, розповів Валі-заде, ГІотапову, Клавочці і Грінбергу про цю дивну розмову:

— Роботу ми зробили чудову, я боявся, що Штик стане недоумком… Пригадуєте, я показував на крововилив? Я його найбільше боявся… А все-таки вийшло, еге ж?

Клава сіла до телефону, набрала «09» і попросила номери московських редакцій. Їй відповіли, що більше трьох довідок за один раз дати не можуть. Чому? Чому ми такі страшенно неповороткі? Хто дав право

1 ... 40 41 42 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Репортер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Репортер"