Читати книгу - "Колекція гадів"

аж у Бережани. Якщо без цього не обійтися, він попросить у Вови велосипед. Та все виявилося простіше, ніж чекав Максим: двоюрідний брат Костика живе в Зозулястому, і клаповухий мало не щодня приїздить до нього на велику. Не така вже велика відстань між селами.

Знайшовши Костика, Максим без жодних пояснень попросив його про послугу: сходити до його знайомого Анатолія Федоровича і сказати про спійманого дракона. Для чого це треба — Білан не пояснював. Замість пояснень простягнув клаповухому п’ять гривень, сказав, що сам за все відповідатиме, і попросив почекати двадцять хвилин. За цей час Максим відшукав Сидоровича, і йому сказав уже правду про свої підозри.

— Не знаю, як твоєму синові це вдалося, — розповідав далі Сидорович, — але він, виявляється, все точно розрахував. Громовець виказав себе мимоволі. Коли я його впізнав — теж трошки збентежився. Але швидко взяв себе в руки. Я його знаю, вчилися разом. Тільки я на біологічному, а він — на фізико-математичному. Так склалося, що в одному гуртожитку жили. Потім Толя за щось зачепився, вгору пішов, ну а я — сюди...

— Ти, Тарасе, тут на своєму місці, — перебив його Білан-старший.

— Та не заспокоюй ти мене, не треба! Дослухай краще. Знаєш, що вони на місці зі своїм спільником, тим охоронцем із музею, придумали? Історія залізна. Мовляв, хтось дізнався, що Громовець цікавиться екзотичними тваринами. Ось йому і принесли. Анатолій Федорович відразу зрозумів: крадене. І купив, щоб в погані руки не потрапили. Тоді подзвонив до музею, наткнувся на цього охоронця, все йому пояснив і той приїхав за тваринами. Куди поділася за цей час морська ігуана — він не знає. Не було її — і все.

— Як вони пояснили, що Дениса в сараї зачинили?

— Так і пояснили: мовляв, господар забув сарай закрити. Хлопець забрався на подвір'я, зазирнув у сарай. Тут господар його і злапав. Налякати злодюжку малолітнього хотів. Коли випустив хлопця, угоду запропонував: він не тягне його в міліцію, я мовчу про цю історію. Рептилії повернуться на своє місце.

Денис, який був при цій розмові, насупився.

— Вибачте. Ну винен, винен...

— Винен-то винен, — погодився Сидорович. — Тільки саме ти підслухав оту їхню розмову. І я тепер можу більш-менш прояснити всю ситуацію. Хто, для чого і таке інше.

— Виходить, ми обміняли Дениса на своє мовчання, — зітхнув Максим.

— Це ви можете мовчати. І то — короткий час. Я мовчати не буду, можете мені повірити, — запально пообіцяв Сидорович. — Нехай я не доведу змову цих двох. Зате я сам бачив купу небезпечних плазунів та комах у сараї Громовця. Навряд чи він має право їх тримати. Хоча бажання тримати цих гадів у нього дуже велике. Натура така. Він сам хитрий та підступний, наче змія. Може засичати, може куснути тихцем. У гуртожитку дівчата його так і прозвали — Плазун.

Білан-старший взявся за телефон, відійшов подалі в сад і близько години комусь надзвонював. Коли повернувся до гурту, настрій у нього був кепський.

— Словом, навів я довідки через своїх знайомих. Громовця Анатолія Федоровича мої знайомі знають не з гіршого боку. Переконувати їх я не став, мені не суперечки потрібні, а інформація. Подробиці я опускаю. Бо в результаті сам трошки розгублений. Виявляється, цей Плазун, — він витримав багатозначну паузу, — з вересня буде директором однієї київської школи. Там якісь кадрові перестановки, зовсім мені не зрозумілі. Та й не треба воно мені, це розуміння. Тут головне — результат.

— Ото комусь не пощастило! — не стримався Денис.

— Я навіть знаю, кому, — якось дивно подивився на хлопця Білан-старший.

— Тату! — ахнув Максим.

— Готуйтеся до нового навчального року, хлопці, — сумно посміхнувся Білан-старший. — Бо я вже морально готовий.

Приятелі замовкли, переварюючи інформацію.

А порушила загальну мовчанку бабуся Галя. Зайшовши на подвір'я з банкою меду, який ходила купувати спеціально для Біланів, вона поставила слоїк на стіл і промовила:

— Ви знаєте, що сьогодні в селі сталося? Двоє наших мужиків рибу сіткою ловили. І якусь небачену потвору витягли. Зубата, хвостата і гребінь на голові. Вже в Хорол подзвонили, в міліцію. Наш дільничний її злякався.

м. Київ

2008-2014 pp.

Група залізного порядку

1. До школи не хочеться

Хоч у школі Максим Білан був відмінником і не надто скаржився на те, як перебігають його шкільні роки, першого вересня до школи його не дуже тягло.

Не те, щоб у хлопця зникло бажання вчитися. Навпаки: в світлі пригод, які вже довелося пережити з весни цього року, Максим зрозумів: знає він дуже й дуже мало. Вибратися зі складних, а іноді навіть небезпечних ситуацій йому та його приятелям вдавалося здебільшого через те, що Білан багато читав, а отже — знав трошки більше за інших. Тому вантаж додаткових знань хлопець не вважав тяжким.

Інша річ, що тепер, у новому тисячолітті, за часів розвинених технологій за знаннями до школи йти не обов'язково. Навчившись читати, писати, рахувати та оволодівши інтернетом, кожен, хто вважає себе розумним, цілком здатен займатися самоосвітою. І думки ці прийшли в голову не Максиму, а його татові, Біланові-старшому.

— Скажу я тобі, сину, — просторікував він тепер щовечора після перегляду новин та прочитання вечірніх газет, — що наша система освіти недосконала. Я сам не любив ходити до школи. Але в кожної людини у твоєму, синку, віці трапляються такі періоди. У мене це було швидше вікове. Признайся, хочеться до школи?

— Не дуже, — з батьком Максим намагався бути чесним.

— Чому?

— Ти ж знаєш... Новий директор...

Почасти це було правдою. Влітку, відпочиваючи в селі на Полтавщині, у бабусі свого однокласника і тепер уже бойового товариша по пригодах Дениса Черненка, Максимові довелося чи не вперше в житті зіткнутися з відвертою безкарністю за поганий вчинок. Такий собі Анатолій Федорович, звичайний київський дачник, виявився колекціонером рептилій. Утримувати їх у приватних руках заборонено в Україні. Не те щоб офіційно заборонено — просто не рекомендовано. Бо ці екзотичні тварини потребують спеціального догляду, інакше вони загинуть. Та й завозять їх для потреб приватних колекціонерів незаконним шляхом.

А свою власну колекцію Анатолій Федорович поповнював, замовляючи крадіжки з тераріумів. Тобто по суті був кримінальним злочинцем. Денису з Максимом удалося вивести його на чисту воду.