Читати книгу - "Автомобіль із Пекарської"

– Стороння покоївка не втримала б язика за зубами. Ті, хто залишив рідні села, зазвичай виявляють більше цікавості до всього довкола, аніж народжені в містах панночки. Агнеля не хотіла повсякчас ховати книжечки непристойного змісту, знімки, фотоапарат тощо. Тепер уявіть собі: стороння особа бачить усе це, не стримується, переглядає з інтересом. Її охопив сором, або навпаки – млість. Так чи інакше, вона стає володаркою чужої таємниці. Агнеля прорахувала те все, пане Кошовий. Мені не пояснювала нічого, я зрозуміла все сама. І нічого зайвого не питала.

– Вас ображало таке ставлення?

– Яке? Ви про що? Чому – ображало?

– Щойно ж самі сказали – панна Радомська зробила вас покоївкою.

– Перепрошую, я такого не говорила. – Дана сильніше стиснула Климів лікоть. – Жодним чином мене покладена партнеркою місія прикро не зачіпала. Я лише відповіла вам, пояснюючи, чому нікого не знаю й не бачила. Тож не можу стати в пригоді, якщо ви захочете з моєю допомогою встановити осіб на тих знімках.

– Отже, фото ви бачили.

– Від мене їх не ховали, – сказала Дана. – Звісно, я роздивлялася їх, не раз і не два. Бо всякий раз після чергового зібрання там з’являлися нові. Але це… як вам пояснити… цікавість дослідника. Що там ще в природі придумано, розумієте?

– Так, розумію. А ще знаю: особи на світлинах, невідомі вам та не встановлені мною, могли бути причетними до вбивства вашої партнерки.

Вона зупинилася. Їхні погляди зустрілися. В сутінках Данині очі блиснули, Кошовий сприйняв ці вогники недобрими.

– Ви кажете про чоловіка чи про жінок у масках?

– Швидше – про жінок.

– Ні.

– Прошу?

– Ні, – повторила Дана й рушила далі, не відпускаючи ліктя свого супутника.

– Що ви маєте на увазі?

– Змушена нагадати вам, пане Кошовий, хоч мені й боляче всякий раз про це думати. Агнелю спершу задушили, потім – затягнули мертве тіло в салон автомобіля. Жінкам це не під силу, погодьтеся.

– Не знаю. За всіх не скажу, – делікатно відповів Клим.

І враз згадав молодицю, бачену ним якось в селі під Києвом. Вона тягнула додому свого п’яного чоловіка з шинку в неділю, закинувши на плече, мов коромисло. При тому лаялася, мов швець, і Климова матінка навіть хотіла забрати сина подалі не так від видовища, як від слів, під супровід яких воно відбувалося.

– Тому – ні. Вам не треба з’ясовувати особи тих жінок.

– А чиї?

– Кожна з них мала чоловіка, пане Кошовий, – мовила Дана, дивлячись уперед. – Для чоловіків така поведінка власних жінок – ганьба. Хіба жінка готова визнати тут свою провину? Аж ніяк. Ось розгнівані чоловіки й дізнаються від них: то Агнешка Радомська збила зі шляху. Далі пояснювати?

Тепер зупинився Клим.

Йому закортіло схопити Дану в обійми, міцно стиснути, розцілувати, навіть підкинути вгору, і хай люди довкола думають що завгодно.

Вона підказала йому те, що, виявляється, лежало на поверхні. Кошовий зовсім не брав до уваги скривджених, ображених у власних почуттях чоловіків. Хоча б офіцера, здається, за ним заміжня одна з невідомих поки осіб. Зрештою, чоловік Ружени Гошовської – поважна особа, так само міг нацькувати когось на Агнелю, винуватицю його ганьби. Чи навіть сам, пан нівроку огрядний…

– Не треба, – сказав стримано. – Ви зараз дуже допомогли, пані Дано.

– Прошу дуже. Якщо це так, буду тільки рада. До речі, – вона враз стрепенулася, ніби згадала щось важливе. – Ви ж неофіційно допомагаєте поліції, так?

Клим кивнув.

– А вам сказали там?

– Про що?

– Про погрози.

– Погрози?

– Мені Агнеля якось обмовилася, й то незадовго до загибелі – татові погрожують, що скалічать доньку. Чи навіть замордують.

Віко смикнулося.

Кошовий враз побачив себе збоку – кліпає очима, роззявив рота, вираз обличчя – такий, ніби останнім дізнався про те, що вже давно відоме на весь світ. Побоювався, що виглядає аж надто дурнувато.

– Вперше чую.

– Тобто пан Леон із якихось причин не поставив поліцію до відома. Приховав факт. Чому, пане Кошовий? Бачте, запитань більше, ніж відповідей. І не на всі я готова вам відповісти.

Розділ чотирнадцятий

Телятина а-ля Дідушицький

Про можливість зустрітися з Леоном Радомським довелося просити Магду Богданович.

До Віхури з цим Клим іти не хотів. Ніде правди діти, Дана Лилик права: батько, який поховав свою доньку, швидше за все нічого не сказав комісарові про отримані погрози. Хоча мусив би вчинити так, щойно дізнався про вбивство.

Було благеньке припущення – пан Леон сказав, а комісар не мав причин ділитися цим із таким собі Климентієм Кошовим, сторонньою особою. Проте він зважив це й швидко відкинув подібну думку. Інших кандидатів у вбивці, крім Густава Сілезького, комісар не мав не тому, що дуже кортіло нарешті запроторити кримінального короля за ґрати. Поліція навіть не шукала когось іншого, бо десять днів після скоєння злочину детективи не мали жодної зачіпки. Натомість якби нафтовик відразу дав її поліції, навіть підозри щодо Сілезького навряд чи були б такими категоричними.

Трошки знаючи не лише комісара Віхуру, а й загалом ознайомившись із принципами слідства й судочинства в Австро-Угорській імперії, Клим пересвідчився: здебільшого поліція тут не прагне судити першого-ліпшого, на кого можна повісити злочин, а справді докладно розбирається, вивчаючи всі обставини справи. Тож розповідь пана Леона про чиїсь погрози на адресу доньки неодмінно була б узята до уваги.

А Кошовий, відповідно, не отримав би зараз тих проблем, у яких борсається, мов жаба в глечику з молоком, збиваючи молоко на грудку масла та намагаючись на неї обпертися.

Магда, прийнявши його цього разу, виглядала привітнішою. Хоча відновленням стосунків, які Клим міг раніше назвати дружніми, поки не пахло.

Він пішов до неї в «Жорж», щойно провів Дану, вірніше – спробувавши провести супутницю ближче додому. Як і минулого разу, вона попрощалася, дозволивши хіба довести себе до Опери, де чатували візники. Й просто звеліла їхати прямо, тому Кошовий знову не дізнався, де саме мешкає нова знайома й де при нагоді слід її шукати, окрім салону «Модна Агнеля». І то, не особисто, через записки. Після нинішньої розмови Клим зрозумів: попри отриманий результат, викликати Дану на зустріч доведеться ще не раз. А з огляду на обставини спілкуватися записками, які хтось цікавий може прочитати, ставало ризикованим. Але якщо молодій особі кортить напускати на себе таємничість, хай буде так.

Говорячи з Магдою, так само вирішив не згадувати Дану. Не так важливо, звідки Клим дізнався те, про