Читати книгу - "Левине серце"

метрова, зерно летіло в полову й на землю неважене й нелічене, але гектарами молодий комбайнер перекрив усіх. Коли про це довідався товариш Багатогаласу, він негайно примчав у Карпів Яр, побачив, переконався, звелів: «Видвигать!» Коли Безкоровайний, затинаючись і червоніючи, натякнув на високу стерню і втрати, Багатогаласу назвав його «відсталим елементом» і заявив:

— Мені нужні зжаті строки і дальніше увеличеніє, а не ваш зажим молодих!

Загалом кажучи, нічого поганого в тому, щоб висувати молодих, справді не було. Тут треба віддати належне наполегливості й рішучості товариша Багатогаласу. Але яких молодих і якою ціною, цим би товаришеві Багатогаласу слід було поцікавитися, а він ні цікавився, ні переймався. Районна газета «Голос степу» негайно підняла Самуся, назвала маяком, він засвітив і засяяв, і відтоді почалося його невпинне сходження до вершин слави, яку, як відомо, ні затьмарити, ні піддати сумнівам, ні обговорювати, бо належить вона до слави найвищого розряду і зветься трудовою. Товариш Багатогаласу зробив тільки перший поштовх, запустив Самуся на орбіту слави, далі той рвонув уже в політ автономний, він і забув про чоловіка з турецьким прізвищем, який далі блукав по району вічним уповноваженим, збираючи дані про те, скільки посіяно, скільки виросло, який урожай зібрано, які прибутки отримано. Далі Самусь опинився у добрій владі журналістів, але не тих, які зловтішно потирають руки, очікуючи, коли впаде Пізанська вежа, коли море проковтне Венецію, — ні, Самусем опікувалися чесні трудівники пера, ті, хто сам проходив з комбайнером не одну загінку, ковтав пилюгу, смажився на сонці, задихався од злого вітру.

Але з владою журналістів Самусь покінчив теж. Він проривався у такі сфери, де вже ніщо не могло на нього виливати, і досягав цього єдино доступним способом: високими показниками. До речі, нічого поганого немає ні у високих, ні в найвищих показниках так само, як, для прикладу, в зберіганні державної таємниці. Коли роботу комбайнерів вимірювали кількістю скошених гектарів, у Самуся тих гектарів виявилося найбільше. Згодом хтось розумний порадив брати до уваги кількість намолоченого зерна. «Все правильно, — згодився Самусь. — Вам потрібен намолот? Можете брати намолот…» І знов у нього цифра виявилася найвищою, і добута вона була не чим іншим, як запеклою працею. Самусь ганяв свій комбайн по степу з швидкістю небаченою, брат його Давидко, приноровлюючись до такої швидкісної косовиці, демонстрував ще швидкісніше возіння і пиряв своєю тритонкою зерно від комбайна до току з такою несамовитістю, що по дорозі розтрушував мало не половину.

Скільки збирав Самусь, визначали точно. Скільки зерна лишалося в полі — ще не підлягало розголосу.

Наука щодня розкриває таємниці. А от скільки зерна лишається на ниві після Самуся, не могла розкрити ніяка наука. Всі академії світу ставали безсилими й безпорадними, механізаторський бог Безкоровайний цілковито втрачав тут свій вплив і свою ореольність, безжальна тітка Лисичка тільки стиха кляла, бо до Самуся незмога було підступитися. Він забивав памороки показниками, і не просто показниками, а високими, найвищими, а найвищі показники — це така штука, що в кого вони є, то вже до нього не доступишся. Не поможе навіть Гришин талатай.

Прорив з царства необхідності в царство свободи Самусь здійснив «своею собственной рукой», без будь-чиєї допомоги, без створення йому особливих умов, власне, на голому місці. Він був по черзі і маяком, і передовиком, і навіть цілою бригадою передової праці — і все сам. Сам — бригада. Сам сію, сам вію, з’їм усе сам, а вам не дам. Помічників на комбайні міняв щороку, щоб до них не встигали звикати і не ставили його прізвище поряд з їхніми. Згодом став щороку міняти й комбайни. Брав тільки нові. Ремонтувати старе не мав часу. Хай ремонтують ті, хто не вміє косити. А він повинен давати показники. Все правильно!

Будьмо справедливими до Самуся: він не належав до тих, хто, прославившись, забуває про джерела своєї слави і переходить в стан якогось мандрівного апостола передового досвіду, зовсім перестає працювати, не живе вдома, а тільки в готелях, у залах, у палацах, його життя минає (а може, розтринькується) в президіях, у вічному представництві, у величаннях і пожинаннях лаврів, у поїздах, в літаках, на вокзалах і в аеропортах, серед простору й багатств, у яких зібрано труд усього народу. Ні, Самусь нікуди не їздив, нікого не вчив, з комбайна він пересідав на трактор, орав, сіяв, розвозив добрива, обслуговував ферми, міг би обслужити чорта-біса, аби тільки дати показники, виявити трудовий героїзм. А за героїзм вимагав плати. «Все правильно!» — як любив повторювати Самусь. Інакше, мовляв, навіщо взагалі героїзм і кому. Тим, хто жив до нас, він не потрібен, тим, хто буде, — незрозумілий, коли ще й не смішний. Що потрібно людині, крім хліба щоденного? Справедливість і співчуття чи зверхність, щоб людина не спала? Самусем керувала єдина пристрасть, єдина жадоба: всіх перевершити, перевищити, тоді — все правильно! Життя між нормою поставленою і перекритою, планом доведеним і перевиконаним, без будь-яких відхилень, відгалужень, без непотребу почувань і моральних оцінок. Самусь не знав, що таке гріх, совість, честь, жалощі, любов, прихильність. Знав зате, що він Самусь, що в нього є рот для ковтання, ніздрі для вхлинання повітря, руки для хапання, і був у страшенному захваті від власної доцільності, нагадуючи тим вже й не людину, а мовби живу машину. Що було в мозку в Самуся: хімія, біохімія, фізика чи метафізика? Хто б же мав там час визначати, коли тобі мозолить очі як не товариш Вивершений, то чоловік з турецьким прізвищем Багатогаласу; та якби ж вони були самі в своїх дурних домаганнях, а то знаходяться голови колгоспів, які всіляко їм потурають і мерщій, випереджаючи інших, рапортують: у цьому році сівбу провели на два дні раніше, ніж торік, а скосили на тиждень швидше проти торішнього. Таких послухаєш, то вийде, що вже ми не сіємо, не косимо, бо всі строки сільськогосподарських робіт давно знищені отим дивним рапортуванням.

Але ж, як каже Самусь: «Все правильно!»

32

Змінність може існувати тільки поряд з незмінністю, хоч така істина й нагадує переконання начальника в’язниці, що в'язниця конче потрібна для гострішого відчуття ідеї свободи.

З Карпового Яру переселилися в новий Світлоярськ усі, тільки лісник Щусь лишився в лісництві. Взявши від Карпового Яру найголовніше — людей, перейнявши звичаї, ввібравши дух працелюбства і невтомності, Світлоярськ мав би витворити свій власний спосіб життя, зовсім одмінний від карпоярівського. Справді, змінилося місце, змінилося саме село, ставши схожим на маленький центр сільськогосподарської індустрії, тут була незрівнянно