Читати книгу - "Вигнання з раю"

— Бо ти дурний та чесний, а Самусь метикований. Ти хочеш усе сам, а не знаєш того, що сам себе не зробиш. Тебе ж батько з матір’ю зробили — не сам на світ об’явився. Отак воно й далі. Треба вміти, щоб тебе любили.

— Чому ж ти не зумів?

— Случай вийшов. Був я колись на «Бєларусі» трактористом. Вночі трохи випив і врізався в автобус. А в тім автобусі — ансамбль ліліпутів їхав з області виступати в нашому колгоспі. Чи в насмішку — ансамбль ліліпутів? Ну, пом’яло їх там трохи. Вони ж дрібненькі… А мені Бозкоровайний сказав — самостійно на тракторі не працювать. Отак мене зробило.

— А Самуся хто зробив?

— Та чи ти не знаєш? Всі собаки в Карповім Яру знають…

31

Самусь був продуктом чоловіка з турецьким прізвищем Багатогаласу. Він (тобто Самусь, а не Багатогаласу), всупереч згоді Безкоровайного, який не хотів допускати Самуся до самостійної роботи, доп’явся до комбайнерства і першого ж літа дав рекордну норму скошених гектарів. Намолотів тоді до уваги не брали. Головне було — гектари. Самусів комбайн бігав у степу, як олень, солома після нього стирчала метрова, зерно летіло в полову й на землю неважене й нелічене, але гектарами молодий комбайнер перекрив усіх. Коли про це довідався товариш Багатогаласу, він негайно примчав у Карпів Яр, побачив, переконався, звелів: «Видвигать!» Коли Безкоровайний, затинаючись і червоніючи, натякнув на високу стерню і втрати, Багатогаласу назвав його «відсталим елементом» і заявив:

— Мені нужні зжаті строки і дальніше увеличеніє, а не ваш зажим молодих!

Загалом кажучи, нічого поганого в тому, щоб висувати молодих, справді не було. Тут треба віддати належне наполегливості й рішучості товариша Багатогаласу. Але яких молодих і якою ціною, цим би товаришеві Багатогаласу слід було поцікавитися, а він ні цікавився, ні переймався. Районна газета «Голос степу» негайно підняла Самуся, назвала маяком, він засвітив і засяяв, і відтоді почалося його невпинне сходження до вершин слави, яку, як відомо, ні затьмарити, ні піддати сумнівам, ні обговорювати, бо належить вона до слави найвищого розряду і зветься трудовою. Товариш Багатогаласу зробив тільки перший поштовх, запустив Самуся на орбіту слави, далі той рвонув уже в політ автономний, він і забув про чоловіка з турецьким прізвищем, який далі блукав по району вічним уповноваженим, збираючи дані про те, скільки посіяно, скільки виросло, який урожай зібрано, які прибутки отримано. Далі Самусь опинився у добрій владі журналістів, але не тих, які зловтішно потирають руки, очікуючи, коли впаде Пізанська вежа, коли море проковтне Венецію, — ні, Самусем опікувалися чесні трудівники пера, ті, хто сам проходив з комбайнером не одну загінку, ковтав пилюгу, смажився на сонці, задихався од злого вітру.

Але з владою журналістів Самусь покінчив теж. Він проривався у такі сфери, де вже ніщо не могло на нього виливати, і досягав цього єдино доступним способом: високими показниками. До речі, нічого поганого немає ні у високих, ні в найвищих показниках так само, як, для прикладу, в зберіганні державної таємниці. Коли роботу комбайнерів вимірювали кількістю скошених гектарів, у Самуся тих гектарів виявилося найбільше. Згодом хтось розумний порадив брати до уваги кількість намолоченого зерна. «Все правильно, — згодився Самусь. — Вам потрібен намолот? Можете брати намолот…» І знов у нього цифра виявилася найвищою, і добута вона була не чим іншим, як запеклою працею. Самусь ганяв свій комбайн по степу з швидкістю небаченою, брат його Давидко, приноровлюючись до такої швидкісної косовиці, демонстрував ще швидкісніше возіння і пиряв своєю тритонкою зерно від комбайна до току з такою несамовитістю, що по дорозі розтрушував мало не половину.

Скільки збирав Самусь, визначали точно. Скільки зерна лишалося в полі — ще не підлягало розголосу.

Наука щодня розкриває таємниці. А от скільки зерна лишається на ниві після Самуся, не могла розкрити ніяка наука. Всі академії світу ставали безсилими й безпорадними, механізаторський бог Безкоровайний цілковито втрачав тут свій вплив і свою ореольність, безжальна тітка Лисичка тільки стиха кляла, бо до Самуся незмога було підступитися. Він забивав памороки показниками, і не просто показниками, а високими, найвищими, а найвищі показники — це така штука, що в кого вони є, то вже до нього не доступишся. Не поможе навіть Гришин талатай.

Прорив з царства необхідності в царство свободи Самусь здійснив «своею собственной рукой», без будь-чиєї допомоги, без створення йому особливих умов, власне, на голому місці. Він був по черзі і маяком, і передовиком, і навіть цілою бригадою передової праці — і все сам. Сам — бригада. Сам сію, сам вію, з’їм усе сам, а вам не дам. Помічників на комбайні міняв щороку, щоб до них не встигали звикати і не ставили його прізвище поряд з їхніми. Згодом став щороку міняти й комбайни. Брав тільки нові. Ремонтувати старе не мав часу. Хай ремонтують ті, хто не вміє косити. А він повинен давати показники. Все правильно!

Будьмо справедливими до Самуся: він не належав до тих, хто, прославившись, забуває про джерела своєї слави і переходить в стан якогось мандрівного апостола передового досвіду, зовсім перестає працювати, не живе вдома, а тільки в готелях, у залах, у палацах, його життя минає (а може, розтринькується) в президіях, у вічному представництві, у величаннях і пожинаннях лаврів, у поїздах, в літаках, на вокзалах і в аеропортах, серед простору й багатств, у яких зібрано труд усього народу. Ні, Самусь нікуди не їздив, нікого не вчив, з комбайна він пересідав на трактор, орав, сіяв, розвозив добрива, обслуговував ферми, міг би обслужити чорта-біса, аби тільки дати показники, виявити трудовий героїзм. А за героїзм вимагав плати. «Все правильно!» — як любив повторювати Самусь. Інакше, мовляв, навіщо взагалі героїзм і кому. Тим, хто жив до нас, він не потрібен, тим, хто буде, — незрозумілий, коли ще й не смішний. Що потрібно людині, крім хліба щоденного? Справедливість і співчуття чи зверхність, щоб людина не спала? Самусем керувала єдина пристрасть, єдина жадоба: всіх перевершити, перевищити, тоді — все правильно! Життя між нормою поставленою і перекритою, планом доведеним і перевиконаним, без будь-яких відхилень, відгалужень, без непотребу почувань і моральних оцінок. Самусь не знав, що таке гріх, совість, честь, жалощі, любов, прихильність. Знав зате, що він Самусь, що в нього є рот для ковтання, ніздрі для вхлинання повітря, руки для хапання, і був у страшенному захваті від власної доцільності, нагадуючи тим вже й не людину, а мовби живу машину. Що було в