Читати книгу - "Дюна"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Кайнс пристебнув свій пасок і зосередився на м’якості та зручності літального апарата. Розкішна сіро-зелена обшивка, блискучі прилади, фільтроване вологе повітря, яке потрапило в легені, щойно двері зачинилися й закрутилися вентилятори.
«Як м’яко!» — подумав він.
— Усе гаразд, сір, — сказав Галлек.
Лето ввімкнув подачу енергії на крила, відчув їхні помахи — раз, другий. Апарат здійнявся в повітря на десять метрів, стрімкі крила напружилися, і вони полетіли у височінь у м’якому шипінні реактивних двигунів.
— На південний схід, за Оборонну Стіну, — сказав Кайнс. — Я сказав вашому майстрові бархана зосередити обладнання там.
— Гаразд.
Герцог повернув на південний схід, і весь його повітряний конвой зайняв оборонну позицію.
— Дизайн та якість цих костюмів свідчать про високий рівень технологічного розвитку, — мовив Герцог.
— Одного дня я покажу вам фабрику на січі, — сказав Кайнс.
— Мені було б цікаво, — відповів Герцог, — я звернув увагу, що такі костюми також виготовляють у деяких гарнізонних містах.
— Жалюгідні підробки, — мовив на те Кайнс. — Кожен мешканець Дюни, який цінує власну шкуру, носить фрименський дистикост.
— І він скоротить утрати води до ковтка на день?
— Якщо його правильно одягнути, щільно припасувати підкладку на лобі й добре затягнути застібки, то найбільше води ви втрачатимете лише через долоні, — пояснив Кайнс. — Якщо не потрібно виконувати якусь дрібну роботу, надягайте рукавиці від костюма. Фримени, правда, надають перевагу соку з листя креозотового куща. Він пригнічує потовиділення.
Герцог кинув погляд униз і ліворуч на розтрісканий ландшафт Оборонної Стіни: розколини понівечених скель, жовто-коричневі клапті, посмуговані чорними лініями розлому порід. Здавалося, неначе хтось скинув цей ґрунт із космосу й лишив там, де він упав.
Вони перелетіли дрібну западину, посередині якої від каньйону й на південь простягалася чітка лінія сірого піску. Піщані коси стікали вниз — обриси пересушеної дельти виділялися на тлі темніших скель.
Кайнс відхилився назад, розмірковуючи про насичену водою плоть, яку він намацав під дистикостами. Вони носили щити на плащах, повільні паралізатори з дротиками на поясах, екстрені передавачі розміром з монетку на мотузках на шиях. Герцог із сином мали також ножі у піхвах, і піхви ті видавалися добре зношеними. Ці люди вражали Кайнса дивовижним поєднанням м’якості й військової сили. У них була розважливість, зовсім не властива Харконненам.
— Коли ви подаватимете Імператорові звіт про зміну влади тут, чи повідомите його, що ми дотримувалися правил? — запитав Лето. Він глянув на Кайнса, а тоді зосередився на маршруті.
— Харконнени пішли; ви прийшли, — відказав Кайнс.
— І чи все так, як має бути? — запитав Лето.
Миттєве вагання проявилося в напруженні м’язів уздовж щелепи Кайнса.
— Як Планетолог і Суддя Зміни я прямо підпорядковуюся Імперії… мілорде.
Герцог жорстоко осміхнувся.
— Але ж ми обидва знаємо, як усе є насправді.
— Нагадаю вам, що Його Величність підтримує мою роботу.
— Справді? І в чому ж вона полягає?
Запала коротка тиша, і Пол подумав: «Він надто сильно тисне на цього Кайнса». Пол зиркнув на Галлека, але воїн-менестрель відсторонено розглядав пустельний краєвид.
Кайнс холодно відповів:
— Звісно ж, ви маєте на увазі мої обов’язки планетолога.
— Саме так.
— Переважно біологія і ботаніка суходолу… трохи геології — обертове свердління та дослідження ґрунту. Неможливо вичерпати потенціал усієї планети.
— Прянощі ви також досліджуєте?
Кайнс повернувся, і Пол зауважив різку лінію його щік.
— Дивне запитання, мілорде.
— Майте на увазі, Кайнсе, що це мій новий феод. Мої методи відрізняються від харконненівських. Мене не переймають ваші дослідження прянощів, доки ви ділитиметеся зі мною своїми відкриттями, — Герцог зиркнув на планетолога. — Харконнени не заохочували дослідження прянощів, так?
Кайнс відповів мовчазним поглядом.
— Ви можете говорите відкрито, — сказав Герцог. — Без страху за власну шкуру.
— Імператорський двір і справді дуже далеко, — пробурмотів Кайнс. А сам подумав: «На що цей налитий водою чужинець сподівається? Він уважає мене настільки тупим, щоб я став на його бік?»
Герцог гигикнув, не відриваючи погляду від напрямку руху.
— Чую у вашому голосі фальшиві нотки, сір. Ми заявилися сюди з натовпом вимуштруваних убивць, так? І хочемо, щоб ви миттєво зрозуміли, що ми відрізняємося від Харконненів?
— Я бачив вашу пропаганду, яка заполонила січі та селища, — відказав Кайнс. — «Любіть доброго Герцога!» Ваш корпус…
— Годі! — гарикнув Галлек. Відірвавшись від вікна, він нахилився вперед.
Пол поклав руку Галлекові на плече.
— Ґурні! — відказав Герцог й озирнувся. — Цей чоловік надто довго жив із Харконненами.
Галлек відкинувся назад.
— Ай-я!
— Ваш Хават — людина делікатна, — сказав Кайнс. — Але його мета доволі чітка.
— Отже, ви відкриєте для нас ці бази? — запитав Герцог.
Кайнс різко відповів:
— Це власність Його Величності.
— Їх не використовують?
— Їх можна використати.
— Його Величність теж так уважає?
Кайнс кинув на Герцога важкий погляд.
— Арракіс міг би стати Едемом, якби його володарі відірвалися від видобутку прянощів.
«Він не відповів на моє запитання», — подумав Герцог. А сам сказав:
— Як же планета може стати Едемом без грошей?
— Що таке гроші, — запитав Кайнс, — якщо на них не можна придбати найнеобхідніше?
«Он як!» — подумав Герцог, а тоді додав:
— Ми обговоримо це іншим разом. А зараз, по-моєму, ми наближаємося до краю Оборонної Стіни. Мені притримуватися цього самого курсу?
— Так, саме його, — пробурмотів Кайнс.
Пол глянув у вікно. Під ними гірська місцевість почала переходити в плоскогір’я, що спускалося до пустельної кам’янистої рівнини та гострих виступів шельфу. За ним до небокраю бігли серпики дюн, а вдалині бовваніла брудна пляма чогось темного й не піщаного. Можливо, оголені породи. У спотвореному спекою повітрі Пол не міг бути абсолютно впевненим ні в чому.
— Чи є тут якісь рослини? — запитав Пол.
— Є деякі, — відповів Кайнс. — Біом[36] у цих широтах складається з того, що ми називаємо дрібними водокрадами — вони навчилися робити наскоки одне на одного, щоб забирати вологу, збирають навіть сліди від роси. Певні частини пустелі аж рояться життям. Усе навчилося виживати у важких умовах. Якщо ви опинитеся внизу, чиніть так само або помрете.
— Тобто красти воду одне в одного? — запитав Пол. Ідея обурила його, й голос видав ці почуття.
— Саме так, — відказав Кайнс. — Але я мав на увазі не зовсім це. Розумієш, мій клімат вимагає особливого ставлення до води. Ти завжди думаєш про воду. І не марнуєш нічого, що містить вологу.
І Герцог подумав: «… мій клімат!»
— Візьміть на два градуси південніше, мілорде, — мовив Кайнс. — Із заходу насувається буря.
Герцог кивнув. Він побачив там нуртування бронзового піску. Лето повів ’топтер по дузі, краєм ока помітивши молочно-помаранчеві відблиски
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дюна», після закриття браузера.