Читати книгу - "Втікач із Бригідок"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Йой, — вичавив Шацький.
Арсенич розстебнув кобуру, вийняв револьвер.
— Отепер, пане поручнику, я виконаю наказ тільки свого командування. До того часу забирайтеся звідси й доповідайте, що хочете й кому слід.
— У такому разі я вас арештую! — поручник теж озброївся, кивнув підлеглим. — Взяти! Забрати в нього зброю! Наказую скласти її всім!
Унтер і худий жандарм спритно висипали з автівки, стали по обидва боки Гастлера, взяли манліхери напереваги.
Клацнули затвори.
Не тільки їхні — січові стрільці взялися до зброї вже без наказу. Вони наїжачилися десятком гвинтівок, і чисельна перевага була за ними. У Кошового не лишилося сумніву: ще трохи — й стрілятимуть, покладуть кривдників на місці без жалю, бо накручені його погрозами до краю, до межі.
І потім…
— СТІЙТЕ!
Цієї миті ним керували не розум, не внутрішній голос, не емоції — вперед штовхали інстинкти.
Коли бути точним — один, єдиний.
Збереження.
Якщо допустити стрілянину тут і тепер, навіть врятувавшись зараз, ані він, ані Шацький не вбережуться від тюрми потім.
— НАЗАД! ПОДУРІЛИ!
Посунувши Шацького плечем, Клим широкими кроками пішов уперед, зупинившись між жандармами і стрільцями.
Не бачачи перед собою нікого й нічого, не розрізняючи жодних облич, він розставив руки, немов це могло захистити противників один від одного й зупинити бійню.
— ТИХО! ПРИПИНІТЬ!
Вигук поручника пролунав, наче з туману:
— Що таке? Хто? Якого дідька! Геть!
Клим дихав уривчасто, тяжко, на повні груди, вдихаючи через відкритий рот.
— ЗУПИНІТЬСЯ!
Поруч зачувся рух. Кліпнувши й зиркнувши в той бік, Кошовий побачив біля себе Шацького. Миттю вловив тваринний, непереборний жах, який охопив немолодого дантиста. І все одно, тремтячи, Йозеф теж розкинув руки й завмер.
Знову запала лунка тиша.
Її порушив трохи істеричний регіт — скалив зуби поручник.
— Отакі захисники у вас, Арсенич. Нові добровольці? Чи рекрути?
Відповіді не почув, та поки говорив, опустив зброю.
Сприйнявши це як загальний наказ, інші зробили те саме.
— Що тут таке? Що за явлення? — поцікавився Гастлер уже спокійніше, хоч напевне раніше відзначив двох цивільних, котрі трималися окремо.
— Моє прізвище Кошовий, — назвався Клим. — Я адвокат… тобто… був адвокатом стрільця, у похованні якого вчора взяли участь старшина Арсенич та інші підпорядковані йому стрільці. Маю до нього приватну розмову і скористався нагодою, застав його тут. Ось це, — кивок на дантиста, — пан Йозеф…
— Поки вистачить, — зупинив його поручник. — Вам теж доведеться давати пояснення, пане Кошовий, чому ви втрутилися й перешкоджаєте роботі військової поліції.
Віко поволі перестало смикатися.
— Я поясню, — Клим говорив уже спокійніше, дихання ставало рівним, світ довкола знову набув чітких рис, і він сфокусувався на Гастлері. — Звичайно, поясню усно й письмово, та за потреби багато разів повторю, як щойно не допустив кривавої сутички. Чим напевне зберіг ваше життя, пане поручнику. А також життя ваших підлеглих, включно з водієм «протоса». Ви чудово знали, до кого їдете й кого мали намір арештувати.
— Затримати. Коли ви вже назвалися правником, мусите знати різницю.
— Так. А ви мали б зрозуміти, що отак просто, без пояснень, вояк, котрий проливав на фронті кров, затримати себе не дасть. Стрільці накручені останніми подіями, все кипить, є серйозна небезпека вибуху. У вас повинні бути вагомі аргументи затримати старшину.
Говорячи так, Кошовий поволі опустив руки. Тепер поводився, наче в поліцейській дирекції, коли треба було докладати зусиль, витягаючи клієнта на волю. Шацький тим часом відступив чимдалі від ймовірної лінії вогню, примостившись поруч із Арсеничем, котрий стежив за тим, що відбувається, з подивом та цікавістю.
— Йому б усе сказали на місці, — правив своє поручник.
— Бачите, як повернулося? Для загального спокою просив би вас, пане Гастлере, пояснити при всіх, тут і тепер, причину арешту старшини.
— Затримання, — вкотре нагадав той.
— Гаразд. Усе одно — поясніть. Доведеться.
– І Арсенич поїде з нами? Ви гарантуєте?
— Я не вирішую за нього. Я тут узагалі ні за кого нічого не вирішую, бо наскрізь цивільний. Та щось підказує: сталося непорозуміння. Або гірше — помилка.
Поручник знову обсмикнув шинель.
— Добре, ваша взяла. Та перед всіма доповідати не збираюся. Відійдемо, поговоримо. А пан Арсенич нехай розжене своїх захисників.
— Слово невірне, пане Гастлере. Ніхто нікого розганяти не буде.
— Усім розійтися, — гучно мовив Арсенич. — Готуйтеся до шикування й виходу.
Січовики не надто охоче, проте — розійшлися, не маючи звички оскаржувати наказів. Жандарми товклися біля машини. Поручник кивком закликав Клима та Арсенича, вони наблизилися й перемістилися трохи далі. Шацький, не знаючи, куди йому йти, лишився на місці, піднявши комір пальта й ставши до вітру спиною.
— Кажіть, — мовив Клим.
Поручник зітхнув:
— Панове, ви не лишаєте мені вибору. Але дуже прошу домовитися й тримати в секреті те, що тут сьогодні мало місце. Своїм підлеглим я накажу, мовчатимуть. Ваших більше, пане старшино. Й вони зараз святкують маленьку перемогу, якою вони вже пишаються й неодмінно поділяться з іншими. Піде розголос, мене зганьблять… Не хотілося б.
— Моє слово, — мовив старшина. — Питання, чи готові ви мені повірити.
— Ризикну.
— Потисніть руки, панове, — сказав Кошовий.
Ледь провагавшись, чоловіки коротко стисли правиці, дивлячись один одному в очі.
— Чудово, — кивнув Клим. — Слухаємо вас, пане поручнику.
Той знову зітхнув:
— Принесли лист без підпису, рано-ранці. Якийсь хлопчисько тицьнув конверт вартовому біля комендатури й відразу втік, той оговтатися не встиг. Коли послання передали черговому офіцеру, той прочитав і негайно зв’язався з військовою поліцією. Там повідомили контррозвідку. Словом, машина запрацювала швидко як ніколи.
— Що було в листі? Ви читали його?
— Читав. І бачив.
— Хіба не одне й те саме?
— Не в цьому випадку. То був не лист, написаний від руки. Швидше листівка, зроблена друкарським способом. Напевне в єдиному примірнику.
Кошовий і Арсенич перезирнулися.
У покійного Ладного в кімнаті бачили агітаційну літературу, серед іншого — друковані листівки…
Навряд чи старшина про це знає. Хоча… Чорт, коїться щось справді дивне.
— Підпис був?
— Ні.
— Ви приїхали сюди по Арсенича. Отже, в листі — анонімному листі! — йшлося про старшину. Вгадав?
— Великого розуму не треба, — гмикнув поручник. — Там говорилося про причетність Павла Арсенича до вбивства стрільця Ладного.
Прозвучало це дуже просто й буденно. Від того шок у Клима був сильніший, ніж передбачалося. Та й сам Павло не зміг стриматися — мотнув головою, войовничо виставляючи вперед гостре підборіддя, скреготнув зубами, процідив:
— Отак… Ви повірили…
— Тепер розумієте, чому від вас вимагали пояснень, — Гастлер розвів руками зовсім не по-військовому. — Його ж застрелили майже в межах Львова. Така пригода є надзвичайною навіть у мирний час, швидше б він
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Втікач із Бригідок», після закриття браузера.