Читати книгу - "Таємнича пригода в Стайлзі"

Почувся збуджений шум.

– Отож у Стайлзі була лише одна особа, що працювала із землею, – місіс Кавендіш. Тому, найімовірніше, саме вона ввійшла в кімнату покійної через двері, що ведуть до кімнати мадемуазель Синтії.

– Але ж двері було замкнено на засув ізсередини! – викрикнув я.

– Коли я оглядав кімнату, так. Але перш за все у нас є тільки свідчення місіс Кавендіш, як вона спробувала відчинити ті двері та сказала нам, що їх зачинено. Під час веремії, яка виникла після цього, вона мала море можливостей замкнути їх на засув. Я відразу ж скористався нагодою, щоб перевірити своє припущення. Почну з того, що шматок тканини точно відповідає дірці в нарукавнику місіс Кавендіш. Також під час попереднього слухання місіс Кавендіш сказала, що почула з власної кімнати, як упав столик біля ліжка покійної. Знову ж таки, я спішно перевірив це твердження, залишивши мого друга мсьє Гастінґса в лівому крилі будівлі, якраз перед дверима спальні місіс Кавендіш. Я ж у супроводі поліції пішов до кімнати покійної й там, наче випадково, штовхнув той столик і виявив, як і очікував, що містер Гастінґс узагалі нічого не почув. Це підтвердило мою підозру, що місіс Кавендіш сказала неправду, заявивши, що під час трагедії саме одягалась у своїй кімнаті. Насправді я був переконаний: вона була не у своїй спальні, а в кімнаті покійної, коли здійнялася тривога.

Я продовжував розмірковувати над цим припущенням. Місіс Кавендіш перебуває в кімнаті своєї свекрухи. Скажімо, вона шукає щось, але ще не знайшла. І враз місіс Інґлторп прокидається від сильних конвульсій. Вона відкидає руку, перекидаючи столик біля ліжка, потім відчайдушно тягне за дзвінок. Місіс Кавендіш, вражена, упускає свічку, проливаючи віск на килим. Вона підбирає свічку та швидко відступає в кімнату мадемуазель Синтії, зачинивши за собою двері. Вона виходить у коридор – служниці не повинні виявити її там, де щойно була. Але вже пізно! З галереї, яка з’єднує два крила, чуються кроки. Що їй робити? Не маючи часу на роздуми, вона знову забігає в кімнату молодої дівчини й трясе її, намагаючись розбудити. Підняті на ноги домочадці поспішають коридором. Усі стурбовано стукають у двері місіс Інґлторп. Нікому й на думку не спало, що місіс Кавендіш не прийшла разом з усіма, але – і це дуже важливо – я не можу знайти хоч когось, хто б бачив, що вона йшла з іншого крила. – Він подивився на Мері Кавендіш. – Правда, мадам?

Вона опустила голову.

– Ви маєте рацію, мсьє. Розумієте, якби я знала, що, розповівши про ці факти, хоч чимось допоможу своєму чоловікові, то так і зробила б. Але мені здавалося, що це ніяк не проллє світло на питання його провини чи невинності.

– У певному сенсі ви маєте рацію, мадам. Але, знаючи правду, я б уникнув багатьох помилкових припущень і побачив би справжнє значення інших подій.

– Заповіт! – вигукнув Лоуренс. – Мері, то це ти його знищила?

Вона похитала головою, як і Пуаро.

– Ні, – сказала спокійно вона. – Є тільки одна людина, яка могла його знищити, – сама місіс Інґлторп!

– Неможливо! – вигукнув я. – Вона ж тільки склала його того полудня!

– Проте, mon ami, це зробила місіс Інґлторп. Бо як інакше можна пояснити той факт, що в один із найспекотніших літніх днів місіс Інґлторп наказала розпалити в її кімнаті камін?

Мені перехопило подих. Якими ж ми були ідіотами, не подумавши, що той вогонь – це якась недоладність! Пуаро продовжував:

– Температура того дня, мсьє, була вісімдесят градусів у тіні. Утім місіс Інґлторп наказала розпалити камін! Чому? Тому що хотіла щось знищити й не придумала іншого способу. Пам’ятаєте, що згідно з жорсткою економією під час війни в Стайлзі не викидали жодного клаптика паперу? Тому іншого способу знищити такий цупкий документ, як заповіт, не було. Почувши, що в кімнаті місіс Інґлторп розпалили камін, я відразу ж дійшов висновку, що необхідно було знищити деякі важливі документи, імовірно заповіт. Отже, знахідка обвугленого клаптика паперу в каміні для мене не була несподіванкою. Звісно, тоді я ще не здогадувався, що заповіт склали саме того дня, і мушу визнати, що, дізнавшись про це, я допустився серйозної помилки. Я подумав, що рішення місіс Інґлторп знищити свій заповіт було прямим наслідком сварки того полудня, тому сварка відбулася після, а не перед складанням заповіту.

Але, як нам відомо, я помилився й був змушений відмовитися від цієї ідеї. Я розглядав проблему з іншої точки зору. Так от, за чотири години Доркас випадково підслухала, як її господиня сердито сказала: «Не думай, що страх розголосу чи скандал між чоловіком і жінкою стримає мене». Я припустив – і, до речі, цілком правильно, – що ці слова вона адресувала не чоловіку, а містерові Джону Кавендішу. О п’ятій, годиною пізніше, використовує майже ті самі слова, але точку зору змінює. Жінка зізнається Доркас: «Не знаю, що робити; скандал між чоловіком і дружиною – жахлива річ». О четвертій годині вона була роздратована, але повністю володіла собою. О п’ятій у неймовірному розпачі говорить про те, що пережила «жахливий шок».

Зваживши на все з точки зору психології, я зробив припущення й був переконаний у його правильності. Другий «скандал», про який вона говорила, не збігався з першим і стосувався її самої!

Реконструюймо події. О четвертій годині місіс Інґлторп свариться зі своїм сином і погрожує викрити все його дружині, яка, до речі, чула більшу частину розмови. О четвертій тридцять місіс Інґлторп під впливом розмови про дійсність заповітів складає заповіт на користь свого чоловіка, який засвідчують двоє садівників. О п’ятій Доркас знаходить свою господиню в стані значного занепокоєння з аркушем паперу – «листом», на думку Доркас, – у руці, і саме тоді місіс Інґлторп наказує розпалити камін у її кімнаті. Очевидно, що між о пів на п’яту та п’ятою щось сталося, що повністю перевернуло її почуття, оскільки тепер вона так само прагне знищити той заповіт, який щойно так хотіла скласти. Що ж тоді трапилося?

Наскільки нам відомо, упродовж тієї півгодини вона була зовсім одна. Ніхто не входив і не виходив із будуару. Що ж спричинило таку раптову зміну настрою?

Можна лише здогадуватися, але сподіваюся, що моє припущення правильне. У письмовому столі місіс Інґлторп не було жодної марки. Нам це відомо, тому що пізніше вона