Читати книгу - "Королева острова Мрій. Чужі береги, Олена Гриб"

Він привітався. Нормально. Як звичайна людина без агресивних тарганів. Запитав про капітана. Похвалив корабель. Засудив юнгу, який мив «Принцесу півдня» недостатньо чистою шваброю. Підтримав розмову про погоду (я спершу розгубилась і не знала, про що заговорити) і жодного разу не назвав мене «істотою». Потім сказав, що приєднується до команди. Це прозвучало таким тоном, ніби Ламбе робить нам величезну ласку, але я від радості мало його не розцілувала.

Він і справді став колишнім: гордовитим, урівноваженим, впевненим у собі. Сподіваюся, професіоналом також. Я достатньо подорослішала, щоб не сприймати однобоко їхні справи з Ілінор Роу. І мене мучила цікавість…

Ілінор вважала, що головний чинник її розриву з лікарем – маленька брехлива погань. Я. Напевно я. Інших маленьких поганей у їхньому оточенні не було. Раптом і Ламбе ненавидів і боявся мене з тієї самої причини? Мені потрібно було це зрозуміти і жити далі! Деякі люди не здатні розвиватися під гнітом таємниць, і я належала саме до таких.

– Як думаєте, ми маємо сказати йому, що Ілінор живе у сусідньому місті? – запитала я Одновухого Чима після вечері, насилу спіймавши його на самоті.

– Звідки мені знати? – знизав плечима старий. – Я сказав.

– А він що?..

– Поїхав поповнювати медичні запаси. На Сонячний берег.

– Цікаво, що між ними сталося? – закинула пробну вудку я.

– Дурість одного, образа іншого, і навпаки. Все як у всіх, чапле. Тебе це теж чекає. Дай Ламбе спокій, він мало не з того світу повернувся, тепер більш-менш адекватний. Іди краще спати, вранці зустрінемо механіка і піднімемо якір.

Про механіка я вже й не думала…

А даремно. Він доводився мені «кузеном», ненавидів і мене, і свою пробивну матусю, і твердо збирався зробити моє життя нестерпним.