Читати книгу - "Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)"

— Сьюзан, а де ж ріжок? — засмутилася Люсі.

— От прикрість яка! — не менше за неї засмутилася старша сестра. — Напевне, я брала його з собою на полювання в пошуках Білого Оленя. Та, мабуть, ненароком зронила, а от шукати вже не було часу — адже в той час ми й опинилися в потойбіччі, я маю на увазі Англію.

— От шкода так шкода, — навіть присвиснув і собі Едмунд, та й було від чого, бо ріжок, звичайно, був чудодійний: якщо в нього засурмити, то, де б ти не був, до тебе неодмінно надходила підмога.

— От що й справді стало б у пригоді, — разом з усіма пошкодував Пітер.

— Годі журитися! — стрепенулася Сьюзан. — Добре, що хоч лук на місці, — додала вона, беручи його до рук.

— Як гадаєш, Сью, тятива ще справна? — занепокоївся Пітер.

Та чи то повітря скарбниці було пронизане магією, чи то ще що, але лук та стріли були в повній бойовій готовності. Сьюзан мала неабиякий хист до стрільби з лука та плавання, і щойно до її рук потрапив лук, вона не втрималася і смикнула напнуту тятиву. Та життєствердно тенькнула, і протяжний звук, що рознісся по всьому підземеллю, найбільше з усього, що вже з ними трапилося, нагадав дітям про славні минулі часи, усі ті битви, полювання та бенкети, у яких вони колись брали участь.

Отямившись, Сьюзан послабила тятиву та припасувала сагайдак собі на плече.

Настала черга Пітера: у нього був щит із зображенням величного багряного лева та королівський меч. Спершу він здмухнув пил, а потім ще й постукав мечем об підлогу. Щит він надів на руку й підперезався мечем. Він побоювався, аби меч не заіржавів у піхвах, проте госте лезо вийшло легко, мов змащене, щойно він потягнув за руків’я. Пітер змахнув мечем, і лезо грізно зблиснуло в промені ліхтарика.

— Ех, Ріндоне, Ріндоне, мій славний мече… — стиха мовив Пітер. — Ти пам’ятаєш, як ми з тобою здолали вовка?..

І хоча промовив він ті слова ледве чутно, усі одразу відчули, що промовив їх уже не просто Пітер, а Пітер — Великий король Нарнії. Після тих слів іще майже хвилину ніхто не наважувався нагадати про батарейки. Та вже хвилину по тому всі вийшли нагору, підклали в багаття хмизу і потроху прилаштувалися на ночівлю. І хоча підлога, звісно, не перина, не минуло і хвильки, як усі вже міцно спали, притулившись одне до одного, щоб зігрітися.

Розділ 3

Гном

Хоча сон на свіжому повітрі й має переваги, недоліків йому не бракує, ще й з лишком, і найприкріше те, що завжди прокидаєшся дуже, дуже рано, ще на світанні! А прокинувшись, мусиш уставати, адже на голій землі не полежиш. І коли на вечерю мав самі лиш яблука, і вранці на сніданок нічого іншого не було, настрій від того не поліпшується. Тож коли Люсі — не кривлячи душею — спросоння промовила: «Ах, який чудовий ранок!», у відповідь ніхто не обізвався, лише Едмунд пробурмотів, висловивши спільну думку: «Треба якнайшвидше забиратися звідси».

Напившись просто з колодязя та сплеснувши водою обличчя, мандрівники спустилися вздовж струмка до берега та втупили погляди в протоку, що відділяла їх від великої землі.

— Не дуже й широка, можна подолати й уплав, — запропонував Едмунд.

— Звісно, Сьюзан — як риба у воді, — зауважив Пітер (із плавання у школі Сьюзан посідала лише перші місця), — та про інших я цього сказати не можу.

Під «іншими» він мав на увазі Едмунда, що насилу перепливав маленький шкільний басейн, та й то — лише в один бік, та Люсі, що ледве трималася на воді…

— І справді, у протоці може бути течія чи водоверть, — додала Сьюзан. — Тато завжди казав, що плавати в незнайомому місці — вершина нерозсудливості.

— Пітере! Пітере! — смикнула Люсі брата за рукав. — Ти знов судиш за тим, як було в Англії! Та хіба ти не пам’ятаєш, якими дужими плавцями ми були, коли правили Нарнією? А якими хвацькими наїзниками ми були… Скажи, а ти міг би так само хвацьки проскакати вдома, Пітере?

— Але ж то зовсім інше, — задумливо промовив Пітер. — Ми правили Нарнією довгі роки і за ці роки багато чого навчилися. А тепер ми знову діти!

— Ага! — несподівано вигукнув Едмунд. Усі замовкли та повернулися до нього. — Зрозумів!

— Що зрозумів? — перепитав Пітер.

— Усе зрозумів! — відповів Едмунд. — От минулої ночі ми з вами розмірковували, як могло статися, що ми полишили Нарнію лише з рік тому, а повернувшись, застали наш рідний Кейр-Паравель у такому вигляді, неначе тут не одну сотню років ніхто не жив. Але згадаймо лишень, скільки часу минуло в Англії з тієї хвилини, як ми ввійшли до платтяної шафи, до тієї хвилини, як ми вийшли з неї! І що все це має означати?

— Ну, далі. Здається, і я потроху розумію, — кивнула Сьюзан.

— А це означає, — вів далі Едмунд, — що в Нарнії час протікає інакше, ніж за її межами. Тож чому не могло так статися, що за нарнійським часом минули вже сотні, навіть тисячі років, а в Англії пройшов лише один!

— Оце так-так, Еде… — протягнув Пітер. — Певно, так воно і є! За нарнійським часом ми повернулися сюди через сотні років після свого правління в Кейр-Паравелі! Як ті хрестоносці чи англосакси, чи зовсім давні брити, що зненацька опинилися в сучасній Англії!

— Оце кумедія! — засміялась Люсі. — Уявляєш, ідеш вулицею, а тобі назустріч хтось такий закутий в обладунки з мечем. А тим паче — бородань у шкурах із ломакою…

— Тсс-с-с! Дивися! — зашикали на неї з усіх боків, бо іншим уже впало в око те, чого ще не помітила вона.

На тому березі протоки щось безперечно відбувалось. Із-поза порослого густим лісом мису праворуч, де, певно, ріка впадала в море, вигулькнув човен! Обминувши мис, він розвернувся носом у їхній бік і поплив до острова. У човні було двоє: один веслував, а другий сидів на кормі, притримуючи щось схоже на повний лантух чи паку, і та пака щосили звивалася, крутилася та виривалася. З вигляду обидва в човні були воїни: у кольчугах, у шоломах, а їхні бородаті обличчя виявляли чи то тупу рішучість, чи то рішучу тупість, а радше за все і те, і інше разом. Діти, як один, відступили подалі у глиб лісу, аби