read-books.club » Публіцистика » Невідоме Розстріляне Відродження 📚 - Українською

Читати книгу - "Невідоме Розстріляне Відродження"

198
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Невідоме Розстріляне Відродження" автора Павло Коломієць. Жанр книги: Публіцистика / Поезія / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 400 401 402 ... 552
Перейти на сторінку:
усміхаючись, одповіла мені: «Ну, звичайно, я піду заміж. Що значить?» Але при цьому так задиркувато-весело підморгнула мені, що розшифрувати все це можна було тільки так: «хоч ти й дивак і ексцентрик і майстер „заливать галоші“, але я розумію тебе чудесно».

І вона бадьоро злетіла на другий поверх… Ну, а я… я поволі посунув собі додому, шукаючи в лунких вулицях порожнього міста срібного мотузка прийдешніх днів. Про Варю не думала в мене жодна розумна клітина.

Вдарила весна! Вулиці зашумували портативними костюмами й легкими черевиками. Червоношиї піонери, вистукуючи в барабани, пішли стрункими поточками, перерізуючи вулиці магістраллю красивого майбутнього.

Визначились «види» на врожай.

«Початки всіх початків» дочитав я до краю, але, здивований, побачив, що, дійшовши кінця, я стою на тому ж місці, з якого й починав.

– Е-е, – голубчики!.. Так он як?

І я рішуче здав книжки… І мене з непереможньою силою потягло на виробництво. І я купив собі патинки-джімки (гостроносі), скинувши колишні фордзони (салдацькі). Саме в цей час розв’язалась справа з одруженням Вариним, і то цілком несподівано й під найрізноманітнішими аспектами для всіх її учасників.

Кім – поїхавши на село – застудив собі, дивак, легені; почався процес запалення, і хлопчина не видержав – умер…

– Тю, – бухнув я, коли Варя спіймала мене коло бібліотеки. Вона була в жалобі і з провокаційною міною. – Як же?..

– І головне, – пускала далі вона лицемірство додолу, тихо, наче з слізкою, – і головне, що я не змогла бути навіть на похоронах.

Я пильно глянув на «вдову» і не витримав:

– Ну, Варю, вітаю. Тільки не журись. Адже Кім краще знав, як розпорядитись собою… а може, справді, він хотів лише позбутися тебе.

Варьок глянула, й ніби зненацька, втомно, страждально й разом з тим хитро, всміхнулась:

– Ах…

Мої діла пішли бурхливим темпом. Я взяв установку на фізкультуру і остаточно перебрався жити у воду.

Повертаючись вечорами з Дніпра, мені в голові цокотіли моторки й стояв гомін пляжу. З азартом я шукав ключа: як би перепливти Дніпро? Це стало мені за ідею фікс. З ентузіязмом неофіта, зачарований дивився я на червоні зав’язки, що розмірами погойдувались на середині блакитного Дніпра, і так, під вражінням плавального спорту, в мене спершу з’явились загальні тільки передумови симпатій до спортсменок; а скоро потім діло дійшло до цілковитої конкретизації.

Це була хоч і «водяна», але ж палка любов, а за мого партнера стала одна смуглява, з синіми мазками в очах, юнка – що не більше, не менше брала Дніпро туди й назад, не перепочиваючи. Звичайно, Варя, яка боялась лізти в ванну, лишилася збоку… Само собою…

Проте, мимохіть траплялось її бачити. Воно похорошіло, засмалилося на декольте, стало сміливе, метушливе: все кудись поспішало. Пам’ятаю, мене дивувало те, що в неї появився цілий асортимент нових туалетів. Звідки й нащо?

Якось я бачив її в маркізеті; другий – у баядерці, а іншим разом воно майнуло повз мене, мов рожевий кущ: все в рожевім.

Розгадка не забарилася. Коли одного вечора я несподівано сидів, невідомо чого в потертім фотелі у Варі і своїм звичаєм гладив Норочку, хтось чемний постукав у двері, і Варя, раптом, забувши про мене на півслові схопилась на зустріч: до кімнати вступив, з букетом конвалій молодий і на червінець модний політехнік, з КПІ, тов. Андрій…

– А-а-а!

І більш мені не довелось бачить Варі…

Тип, у якого бриль був, як у наших молодих письменників, розпрощався зі мною, і далі я пішов сам.

«Під таким брилем не родиться ніяка думка», – подумав я про типа…

Навколо стояв гармидер дванадцяти годин дня. Гриміли по брукові биндюги, візники; грузовики гуркотіли, і лящав трамвай… Як у чортовій кузні.

Публіка сунула тротуарами й через вулицю ясною проти сонця плямою і була спіховита, – кожне за ділом…

А над усім миле осіннє сонце лило липкий, червоно-золотистий світ, і – блакитна, холодна твердь неба. В якімсь солодкім екстазі жовте листя втомно згорало в синім…

Мені було легко, але трохи сумовито…

Я чув на собі ласку сонця і йшов поволі, розглядаючись і в той самий час роздумуючи.

«Це вже – осінь; червоне літо – фіть!»

«Напружена бурхливість літніх моїх днів, – думав я, – спланувала в осінь плавно й легко, і я зліз зі свого енергійного „літуна“ – цілий і один».

І ще:

«Я лишився сам; але це добре – надалі багато роботи, знову треба братися за діло».

Дійсно, сьогоднішній день повинен був покласти початок, і сьогодні я мав намір одвідати вперше після літньої перерви бібліотеку.

Це бадьорило… Але було трохи сумовито…

На блискучій від сонця площі, де сплутуються головні трамвайні лінії, я задивився на панночку в

1 ... 400 401 402 ... 552
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Невідоме Розстріляне Відродження», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Невідоме Розстріляне Відродження"