Читати книгу - "Минуле поколінь, Павлюк Олександр"

- І так, панство, - Іван Строгий зачинив двері й поправив новий кафтан, - Наші з вами обов’язки змінилися.

- Оце як ти гарно сказав, «Панство», - Видав Георгій дивлячись на дим від люльки.

- Інший статус. Почну з того, що нас так цікавить.

- А що нас цікавить?, - Продовжив загравати Драга.

- Гроші, - Строгий зробив вигляд наче не помітив насмішки, - Тепер ми фінансуємось з державної казни, а не трьох рахунків від трьох різних осіб, а значить, - Повернувся до Дмитра, - Лише фіксована сума.

Георгій відірвався від куріння й нахилився в кріслі нашорошуючи вуха.

- Саме так, друже, - Строгий знову подивився на побратима, - Ніяких: «А можна більше».

Драга видав саркастичний секундний сміх і ляснув себе по нозі.

- Відтепер доплата буде тільки за заслуги, за рішенням бугалтерії.

- Премія, - Здивовано сказав Дмитро.

- Саме так!

- Шо?, - Драга зморщився.

Чорновода теж нахилився в кріслі.

- Це коли за певні заслуги тобі виплачують більше, - Пояснив Дмитро.

- І скільки гетьман готовий нам заплатити?, - З цікавістю запитав Георгій.

- Кожному по 80 срібних монет на рік.

- Хай буде так, - Дивлячись на Івана, - Тепер давай про то, шо нас цікавить менше, - Повертаючись до спинки крісла й куріння люльки.

- Тепер ми не підпорядковуємось Свириду Глондару, - Вимовив ледь помітним підвищеним тоном, - Тепер ми на офіційній службі Данила Апостола і виконуємо його накази, а ті в свою чергу часто будуть прийматися на радах та зібраннях.

- Іване, - Звернувся Тарас, - А як робота зміниться? Що ми тепер будемо робити?

- Тепер, - Почав пояснювати Строгий, - Лише офіційні справи, ніяких тіньових завдань, все прозоро як вода.

- Не знаю чи тішитися нам з того, - Видав Богдан.

Ватажок підійшов до вільного крісла і мить подумавши, відповів.

- Гадаю тішитися.

Георгій повільно випускав дим від люльки, уважно дивився на Строгого, Дмитро теж. Решта компанії занурилися у власні роздуми.

- Що там з Якимом?, - Раптом запитав Андрій.

Іван вирвався з роздумів.

- Свирид попросив у гетьмана часу.

- Воно не дивно, бачили, що хлопчина зробив біля того села?, - Сказав Драга.

- Він молодий, мусить все добре обмізкувати. Апостол відпустив його, Євтима і Свирида на певний час, а далі він покаже.

Ні пригнічення, ні смутку. Ні радості, на щастя. Лише розуміння.

***

- Гадаю ти робиш правильно, - Сказав Євтим, - Він повинен добре все переварити.

- Ти правий, - Тихо відповів Свирид.

Узвишшя на якому вони стояли, відкривало вид на передмістя Глухова і численні ліси з полями перед ним. Не дивлячись на те, що вибори гетьмана вже пройшли, колон з возами й кіньми ставало лише більше. Охочих почати нове життя в міських стінах не меншало. Євтим досить сильно цьому дивувався, адже як розповів Свириду, проміняти сільке життя на міське вже б не зміг.

- Тобі сподобається мій садок, - Сказав Раптом.

Свирид здивовано повернувся в бік Євтима.

- Садок?

- Садок, - Повторив дідусь, - Там добре ввечері випити, щоб Катерина не побачила.

Свирид глухо засміявся.

- Скажи мені, друже, - Свирид дивився в горизонт, - Ми з тобою іще не піднімали чарку.

- От я про це кажу, - Втішно добавив Євтим, - Відпочинеш місяць-другий, без державних болячок.

Полковник міцніше схопився за віжки коня й легко відкинувся назад.

Середина жовтня була теплішою ніж зазвичай. Дерева повністю змінили колір, піднімались стовпи диму на господарствах, вітер розносив характерний запах спаленої деревини в перемішку з листям.

- Я не знав, що Софія вижила, - Тихо сказав Свирид.

Євтим важко видихнув.

- Нажаль лише вона, - Подивився на полковника, - Мушу тобі сказати, хотів її віддати за сусідського хлопця. Він вивчився, знає толк в господарстві…, - Свирид фірмовим поглядом глянув на Євтима, - Але коли зустрів твого козака, - Дідусь одразу змінив тон, Свирид трохи засміявся, - Сумніви відпали. Такого ще пошукати треба, а в моєму випадку сам прийшов. Любляться вони.

- Та й файно, - Тихо та втішно сказав Глондар, після миті мовчання.

Позаду почувся стукіт копит. Яким.

Свирид з Євтимом повернулись й побачили його в зовсім новому одязі, теплішому й зручнішому як здавалося. Полковник уважно дивився на свого сина. В його пам’яті Яким Глондар був ще малим підлітком, якому довелось покинути рідний дім і тинятися землями в пошуку грошей, нового даху над головою і досвіду. Досвід. Він самотужки увірвався до російського гарнізону, здолав офіцера який пройшов муштру. Він уже не мале хлопча, він впевнене майбутнє, яким полковник колись був і сам.

- Ми б повідомили тобі про від’їзд раніше. Але так склалися обставини, що на господарстві Євтима лишні руки не завадять саме зараз, - Промовив впевненим голосом Свирид.

- Поїдемо тим же шляхом, яким приїхали, - Добавив Євтим.

Яким повільно наблизився до них, шерсть Вереса виблискувала на сонці за хмарами.

- Гетьман позитивно відреагував на ваш від’їзд, - Сказав Яким, гладячи гриву коня.

- В його розпорядженні тепер все те, чим займався я, - Свирид дивився в горизонт, - Нашу відсутність він не помітить, державний апарат запущено, то ж необхідність в заводному ключі відпала, - Перевів погляд на Якима, - Він вражений твоїми вміннями, але погодився на необхідність відпочинку. В тебе ще є час на обдумання рішення.

Яким кивнув. Полковник дивився на нього й відчуваючи не закритий гештальт, продовжив.

- Троє солдатів які вижили, зізналися в намірному скоєнні злочину.

Яким подивився на батька.

- Головним доказом став лист знайдений в кишені третього полоненого, - Свирид потягнувся рукою до невеличкої сумки, дістав кусок паперу й передав Якиму, - Ігор Осечкин, виконував функцію писця в бригаді Корсунова і мав написати звіт про подію.