Читати книгу - "Слобода сміється, Валерій СЛОБОДА"

Ото працюєш цілий тиждень з ранку до ночі і бац... Неділя прийшла. Вихідний, значить. А що робити у вихідний, ти не знаєш. То тобі не місто, де можна сходити до театру чи в кіно. Тут село, капець як скучно. 
Увімкнув телевізор: уже бачив... Перемикнув канал — теж бачив, перемикнув — брешуть, ще раз перемикнув — бачив, як брешуть, але, щоб так!? Вимкнув.  
Взяв газету... Не бачу, витягнув руки, все одно не бачу. Пошарив по полицях, а щоб тобі де хоч чвертка завалялася... Нема. Скучно, що аж нудить. 
Вийшов на подвір’я сперся на  пліт, запалив цигарку... Скучаю. Бачу Галка Дорошчиха (а поза очі — Галка-невідмовна) іде. Смачна така молодиця, єтіть, через чотири хати від мене живе. Дещо згадалося по молодості. 
— Здоровий будь, Петре. 
— І ти, щоб не мала  була, — відказую. 
— А що робиш? 
— А що робити в неділю? Нудьгую. 
— То ходи до мене, допоможеш шафу пересунути. Важка холера, сама не здужаю. 
— Вже, Галю, я й забув, як то воно, сунути. Поклич когось іншого. 
— Ну, бувай. 
А сам думаю, треба ж якось молодиці допомогти. Беру телефон, набираю Мишка: 
— Мишко, — кажу, — там Галка-невідмовна просила, щоб ти зайшов. Щось хоче там пересунути. Казала, могорич буде і все, що захочеш. 
А сам далі скучаю, бо скучно якось.  І тут я подумав, а раптом у Мишка не вийде прийти до Галки і зателефонував ще п’ятьом з такою ж самою пропозицією. 
Постояв ще трохи, запалив ще цигарку, аж чую якийсь лемет в Галки у дворі. Чи то шафу хтось не туди сунув, чи то пальця комусь придавило?  Лясь! Дзень! Посипалося скло. Раптом звідти вискочив Мишко і, втираючи юшку з-під носа, побіг додому. Правда, ненадовго, бо вже через хвилину побіг з сокирою  назад. В свою чергу вибіг звідти і Юрик, щоб прихопити рушницю. Що ж то коїться там таке? Взяв мобільного, хутчій зателефонував їхнім жінкам, щоб прийшли та позабирали їх, бо ще, крий Боже, лиха натворять. Позбігалися до Галі в двір жінки і там хтось так заверещав... Мабуть, свиня, бо не може бути, щоб так Галка верещала. Раптом бачу, з Галиної хати зі стріхи дим пішов... Во дива!  
І тут я раптом згадав, що мені терміново треба поїхати в гості до родичів в сусідній район, а краще в область, поки не вляжеться ця скукота. З хати вийшов вже крізь вікно, що витріщалося в бік лісу, бо якось сором було б... Стільки людей до тебе прийшло, а в  хаті навіть і чвертки горілки немає.