Читати книгу - "Дев’ять життів Крістофера Чанта"

— Краще тобі погодитися допомогти, перш ніж вони прийдуть. Вони тебе вб’ють, — пошепки відповіла Богиня. 

— Але від мене мертвого тобі не буде жодної користі, — підкреслив Крістофер. — Випусти мене, або я закричу. 

— Тільки посмій! — і вилетіла геть. 

Біда була в тім, що Крістофер не посмів. Здавалося, цей спосіб переконання зайшов у глухий кут. Наступного разу, коли вона прийшла, він спробував інший спосіб. 

— Глянь, — сказав він. — Я ж насправді жахливо розважливий. Я легко можу розбомбити величезну діру в Храмі й зникнути тієї ж миті, але я цього не роблю, бо не хочу тебе підставити. Ашет і твої жриці не будуть потішені, якщо дізнаються, що ти намагалася чкурнути в інший світ, правда? 

Сльози переповнили очі Богині. 

— Я не прошу надто багато, — сказала вона, із нещасним виглядом прокручуючи браслет. — Я думала, ти добрий. 

Здавалося, цей аргумент її пройняв. 

— Я рознесу цей Храм, що й оком не змигнеш, якщо ти мене не випустиш, — сказав Крістофер. — Якщо я не повернуся до ранку, хтось у Замку увійде і знайде в ліжку тільки одне моє життя. Потім вони скажуть Ґабріелю де Вітту, і ми обоє втрапимо в халепу. Я казав тобі: він знає, як потрапити в інші світи. Якщо він прийде сюди, тобі це не сподобається. 

— Ти егоїст! — сказала Богиня. — Ти геть не співчутливий, а тільки переляканий. 

Тут вже Крістофер розгнівався. 

— Випусти мене, або я все це висаджу в повітря! — пригрозив. 

Але Богиня просто вибігла з кімнати, витираючи обличчя краєм сорочки. 

— Щось трапилося, серденько? — спитала Жриця знадвору. 

— Ні-ні, — почув Крістофер слова Богині. — Беті недобре, це й усе. 

Після цього її не було доволі довго. Можливо, вона мусила відволікати Жриць, щоб ті не прийшли дивитися на білу кицьку. Але згодом пахощі пряної їжі почали наповнювати повітря. Крістофер не на жарт стривожився. Час ішов, і в Замку незабаром справді міг настати ранок. І тоді він опиниться у справжній халепі. Він чув, як люди у дворі почали лічити котів і знову їх годувати. 

— Бракує Беті, — сказав хтось. 

— Вона лишилася із Живою, — відповів хтось інший. — Скоро будуть котенята. 

Минув ще час. Поки Богиня повернулася, відчай спрямував Крістоферову думку в геть нове русло. Він вирішив, що може в певний спосіб їй допомогти, навіть якщо це не те, чого вона хоче, або навіть якщо він не зможе вибратися до ранку. 

Богиня у свій безжальний спосіб, очевидно, мала намір бути добросердою. Коли вона прийшла цього разу, то принесла пряний млинець, начинений м’ясом та овочами. Вона віддирала шматочки і закидала Крістоферові в рот. У них був якийсь пекучий перець. Його очі засльозилися. 

— Слухай, — аж задихнувся він. — Що насправді в тебе за халепа? З чого ти раптом вирішила змусити мене допомогти тобі? 

— Я сказала тобі! — нетерпляче промовила Богиня. — Це було те, що ти сказав, коли я була хвора — що я не буду Живою Ашет, коли виросту. Після цього я не могла думати ні про що більше, окрім того, що зі мною станеться тоді. 

— Хочеш знати напевне? — сказав Крістофер. 

— Більше, ніж будь-що в цьому світі! — сказала Богиня. 

— Тоді ти випустиш мене, якщо я допоможу тобі дізнатися, що справді має статися з тобою? — почав торгуватися Крістофер. — Я не можу взяти тебе до свого світу — ти знаєш, я не можу, — але можу допомогти в інший спосіб. 

Богиня стояла й крутила в пальцях останній шматочок млинця. 

— Так, — сказала вона. — Гаразд, але я не розумію, як ти можеш знати про це краще за мене. 

— Я можу, — сказав Крістофер. — Усе, що ти маєш зробити, піти і стати навпроти золотої статуї Ашет, яку ти мені показувала, і спитати, що має з тобою статися, коли ти припиниш бути Живою Ашет. Якщо вона нічого не скаже, ти знатимеш, що нічого особливого не трапиться, і тоді зможеш залишити цей Храм і піти до школи. 

Це видалося Крістоферу доволі хитрим планом, оскільки він не бачив жодного способу, як би золота статуя могла заговорити. 

— Що ж я сама про це не подумала! — вигукнула Богиня. — Це розумно! Але… — Вона знову покрутила шматочок млинця. — Але Ашет не говорить, розумієш, не зовсім говорить. Вона робить усе знаками. Знамення, прикмети, таке всяке. І вона не завжди посилає їх, коли люди просять. 

Це дратувало. 

— Але тобі-то вона пошле його, — переконливо сказав Крістофер. — Зрештою, вважається, що ти — це вона, тож питання до неї — це тільки пригадування того, що ви обидві вже знаєте. Піди і скажи їй послати тобі прикмету, тільки вкажи для неї часове обмеження, щоб ти знала, що раз воно не з’явилося, то вже й не з’явиться. 

— Так і зроблю, — впевнено сказала Богиня. 

Вона запхала шматочок млинця Крістоферові до рота і обтрусила руки з рішучим передзвоном. 

— Піду і спитаю її зараз же! 

І вона вилетіла геть із кімнати — дзень-брень, дзень-брень, — що більше скидалося на гамір від солдатів, які в цю мить марширували в дворі за спиною Крістофера. 

Він виплюнув млинець, заплющив очі, вичавивши сльозу і пошкодував, що не може схрестити пальці. П’ять хвилин по тому Богиня примчала назад набагато радісніша. 

— Зробила! — сказала вона. — Вона не хотіла мені казати. Я мусила пригрозити їй. Я сказала їй скинути личину Недоумкуватої й не намагатися надути мене, тож вона поступилася, — вона подивилася на Крістофера досить збентежено. — Раніше я ніколи не брала над нею гору! 

— Так, але що вона сказала? — спитав Крістофер. Він би пританцьовував від нетерплячки, якби його не стримувала стіна. 

— О, ще нічого, — сказала Богиня. — Але я чесно обіцяю, що відпущу тебе, коли вона скаже. Але вона сказала, що не може це влаштувати одразу. Хотіла чекати до завтра, але я сказала, що це задовго. Тож найраніше, коли вона може влаштувати прикмету, — це сьогодні опівночі… 

— Опівночі! — вигукнув Крістофер. 

— До цього лише три години, — заспокоїла його Богиня. — І я сказала, що вона мусить зробити це хвилина в хвилину, інакше я справді розсерджуся. Ти мусиш зрозуміти її точку зору — вона має підштовхнути Долю, а це займає час. 

Його серце обірвалося, але Крістофер намагався порахувати, скільки часу забере в нього дістатися назад до Замку. Найраніше він міг опинитися там о десятій ранку. Але, можливо, покоївка, яка приходить будити його, просто подумає, що він втомився. Мине близько години, перш ніж вона почне хвилюватися настільки сильно, щоб повідомити Флавіана чи ще когось, а доти він у будь-якому разі повернеться. 

— Тож опівночі, — сказав він, позіхаючи. — І ти мене відпустиш, або я накличу вихор, підпалю усе і зірву дах Храму. 

Упродовж цих трьох годин він продовжував гадати, чому ж він цього не зробив одразу. Лише частково тому, що не хотів втрачати ще одне життя. Він відчував, ніби повинен чекати й заспокоювати Богиню. Це він тим своїм зауваженням стурбував її, та ще й спричинився до її невдоволення, коли приніс ці шкільні історії. 

Він мав багато співчуття до неї і її дивного самотнього життя. І, звісно, Татко казав йому, що не можна використовувати магію проти леді. Якимось чином всі ці речі поєдналися, щоб тримати Крістофера завислим напівсидячи в стіні, терпляче