read-books.club » Детективи » Містична річка 📚 - Українською

Читати книгу - "Містична річка"

220
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Містична річка" автора Денніс Ліхейн. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 39 40 41 ... 128
Перейти на сторінку:
і сучасні вироби, використовувала людську довірливість — мовляв, довіртеся нам, і ви матимете те, що вам треба.

Подолавши спокусу вимкнути клятий телевізор взагалі, вона зменшила гучність і повернулась до прасування. Дейв забрав Майкла із собою півгодини тому — вони поїхали купити наколінники та маску кетчера, і він сказав їй, що почує новини по радіо. Селеста не завдала собі клопоту навіть поглянути на нього, щоб побачити, бреше він чи не бреше. Майкл, бувши маленьким і тендітним, обіцяв стати талановитим кетчером — таким собі «чудом», як сказав його тренер містер Івенс, назвавши його руку справжнім балістичним снарядом, і це в його роки. Селеста подумала, що на його місце ставили, як велося, здорованів, зазвичай із розплющеними носами та вибитими передніми зубами, й вона сказала Дейвові, що боїться за Майкла.

— Моя люба, ти знаєш, які тепер надійні маски виготовляють для кетчерів? Вони міцні, як клітки для акул. Їх і вантажівкою не зламаєш — зламається вантажівка, а маска залишиться цілою.

Вона обдумувала Дейвову відповідь протягом цілого дня, а потім висловила своє рішення. Вона дозволить Майклові грати кетчером чи перебувати на якій іншій позиції в бейсболі, якщо той матиме найкраще спорядження та якщо, і це був її вирішальний аргумент, він ніколи не братиме участі в професійному футболі.

Дейв, який сам ніколи не грав у футбол, погодився на її пропозицію після дискусії, що тривала якихось десять хвилин.

Тепер вони поїхали купувати спорядження, і Майкл міг стати віддзеркаленням свого батька, а Селеста дивилася телевізор, поставивши праску на кілька дюймів вище від ситцевої сорочки, коли комерційна реклама їжі для собак закінчилася, й повернулися до новин.

— Минулої ночі в Олстоні, — сказав ведучий, і серце в Селести завмерло, — студента-другокурсника тяжко побили два чоловіки неподалік від цього популярного бару. Джерела повідомляють, що Кері Вайтекера було побито пивною пляшкою і він у критичному стані…

Вона відразу зрозуміла, хоч груди їй здавило, наче туди набився мокрий пісок, що про напад на чоловіка або його вбивство поблизу від «Останньої краплі» вона сьогодні нічого не довідається. А коли передали прогноз погоди й повідомили, що після погоди буде передача про спорт, вона утвердилася в своєму припущенні остаточно.

На цей час поліція вже знайшла б убитого. Якби він помер («Моя люба, я, мабуть, убив того чоловіка»), репортери довідалися б про це з поліційних зведень або з підслуханих перемов по радіо між полісменами.

Отож, можливо, Дейв переоцінив силу своєї люті, яку він застосував проти бандита. Можливо, нападник — чи хто він там був — відповз зализувати свої рани після того, як Дейв поїхав. Можливо, ті шматочки мозку, які вона зливала тієї ночі в трубу, були чимось іншим? Як міг чоловік утратити стільки крові зі своєї голови й вижити, ще й більш від того — піти геть з розколотим черепом?

Коли вона відпрасувала останні штани й розіклала Майклів одяг у його шафу, а свій одяг і Дейвів у їхні шафи, вона повернулася до кухні й стояла посеред неї, не знаючи, що їй робити далі. Тепер по телевізору показували гольф, і м’які удари по м’ячу й сухі, стишені вигуки та оплески глядачів на якийсь час заспокоїли її внутрішні почуття, що дряпали їй груди увесь ранок. Вони не були безпосередньо пов’язані з Дейвом та прогалинами в його розповіді. А проте мали з ними щось спільне, спільне з останньою ніччю та з видінням, як він заходить до ванної, обляпаний кров’ю, з кров’ю на штанях, що капає на кахлі, піниться в його рані, а стікаючи в зливальницю, стає рожевою.

Зливальниця. Ось воно. Ось що вона забула. Учора вночі вона сказала Дейвові, що вичистить внутрішню частину стічної труби під зливальницею, усунувши решту доказів. Вона мерщій кинулась це робити. Опустилася навколішки на кухонну підлогу, висунула під зливальницею шухляду й стала шукати там у ганчір’ї для чищення гайковий ключ, аж поки не знайшла його біля стінки. Вона простягла до нього руку, долаючи страх, який відчувала перед шухлядою, що була під зливальницею, ірраціональне відчуття, яке підказувало їй, що під купою ганчір’я причаївся пацюк, нюхаючи повітря, в якому тепер відчув її запах, і підіймає мордочку від ганчір’я, ворушачи вусами…

Вона схопила гайковий ключ, витягла його назовні між ганчір’ям та банками з чистильною рідиною, аби бути певною, що він у неї в руках, розуміючи, що її страх дурний, але водночас не безпідставний, не даремно ж його називають фобією. Вона боялася просовувати свою руку в холодні темні місця. Розмарі боялася сідати в ліфт, батько ненавидів висоту, а Дейв обливався холодним потом, коли йому доводилося спускатися в льох.

Вона поставила відро під зливальну трубу, щоб вода не виливалася долі. Лягла на спину й потяглася вгору, ослабила ключем гайку, а потім відкрутила її рукою. Гайка відпала, й полилася вода, наповнюючи пластикове відро. На мить Селеста злякалася, що вода переповнить відро, але незабаром потік зменшився до тоненької цівки, й вона побачила, як темний жмут волосся й маленькі кукурудзяні зерна впали з рештками води у відро. Потім вона стала відкручувати гайку, найближчу до стіни шафки під зливальницею, і це забрало чимало часу, бо гайка не оберталася, й Селеста мало не розламала шафку, налягаючи на ключ із такою силою, що або ключ, або її рука могли зламатися. Нарешті гайка повернулася на невеличку частину дюйма, видаючи різкий металевий скрегіт. Селеста відклала гайковий ключ і знову рукою крутнула гайку, яка тепер обернулася двічі, хоча й піддавалася важко.

За кілька хвилин дренажна труба вже лежала перед нею на підлозі кухні. Її волосся й сорочка просякли потом, але вона відчувала задоволення, яке межувало з цілковитим тріумфом, неначе вона воювала з чимось упертим і відверто ворожим, застосувала всі свої м’язи й перемогла. У купі ганчір’я Селеста знайшла сорочку, з якої Майкл виріс, і скрутила її в джгут. Потому просунула той джгут у трубу кілька разів, аж поки не переконалася, що труба звільнилася від усього зайвого, крім старої іржі. Далі винесла трубу й пляшку клорокса на задній ґанок і прочистила внутрішню частину труби, дозволивши рідині витекти з протилежного кінця в суху порувату землю біля рослини у вазоні, яка померла минулого літа й усю зиму чекала на задньому ґанку, поки викинуть її геть.

Коли це було зроблено, Селеста пригвинтила трубу на місце, це було набагато легше, аніж відгвинчувати її, і приладнала на місце сифон. Вона знайшла пластикову торбинку, в

1 ... 39 40 41 ... 128
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Містична річка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Містична річка"