Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ти ж сьогодні вже нікуди не підеш, правда?
Гульвіса незмінно всміхався й незмінно відповідав:
— Я піду, але ненадовго, кохана. Просто вже домовився про зустріч, але я швиденько, от побачиш…
Іноді він заходив додому до вечері, але вже з іншою метою. Це були дні тотальної невдачі: мало того, що він програвав усе до останньої копійчини, так йому ще й не вдавалося роздобути грошей; інтуїція його підводила, керівники банків і чути не хотіли його прохань, ще й поручителів як вітром здувало. У такі дні Гульвіса лютував. Зазвичай із захопленням ласуючи вишуканими стравами дони Флор, у дні невдач він їв мовчки, без апетиту, похапцем і навіть не помічаючи, що саме йому подають. Він крадькома поглядав на дружину, намагаючись визначити, який у неї настрій і чи почує вона його прохання. Бо приходив до неї з однією метою: випросити грошей. Він і так завжди у неї позичав і, ясна річ, боргів не повертав ніколи. Щоразу дона Флор поступалася й давала йому якийсь мізер, хоча частенько їй і самій бракувало грошей. Це були дні його занепаду, дні коли Гульвіса був грубий і жорстокий, а від його чарівності й галантності не залишалося й сліду.
Варто було їй лише глянути на Гульвісу, як вона відразу ж здогадувалася про його наміри. За всі ці роки дона Флор уже знала його як облупленого: ходу, лукавий блиск очей, коли він поглядав на якусь красуню з числа її балакучих учениць чи на декольте дони Жізи, або й просто — на перехожих панянок. Гульвіса не пропускав жодної спідниці, хіба би жінка, яка траплялася на його шляху, була геть потворна.
Отак щоразу пополудні Гульвіса вирушав шукати гроші на ставки, і вже від результату його пошуків залежатиме — прийде він додому вечеряти чи ні, буде лагідний чи грубий і похмурий. Повечерявши, він знову прямував назустріч своїй похмурій долі. Похмурій? Навряд чи це врочисте слово пасувало до Гульвісиної вдачі та його безтурботного життя. Його життя можна було назвати нічним, утім аж ніяк не похмурим. Гульвісі зовсім не личили темні та понурі відтінки, що ними недоброзичливці полюбляють змальовувати гравців.
У Гульвіси не тремтіли руки, коли він робив ставку, і його зовсім не мучило сумління після безсонних ночей. Щоправда, його охоплювало тривожне хвилювання, коли він стежив за кулькою рулетки, серце вистрибувало з грудей, але це було приємне хвилювання. Жодного разу він не думав про самогубство, на нього не сходило каяття, ніколи не чув він голосу розуму. Гульвіса не знав усіх тих жахів, від яких гинуть азартні гравці. Шкода, звісно… Та що поробиш, якщо так воно є? Неможливо було уявити Гульвісу таким собі романтичним героєм, який не в змозі боротися з лихим фатумом, зневажає себе, хоче пустити кулю в чоло на вході в казино, але не може набратися духу.
Така була його планида, напружена і брутальна, як у справжнього мачо, жоден слабак не витримав би цієї щоденної боротьби, щохвилинної вечірньої напруги. Для Гульвіси удари підступної долі ніколи не були катастрофою чи якимось невиправним нещастям. Його життя було різноманітне й веселе і завжди знаходився хтось, хто погоджувався позичити йому грошей. Неймовірно, скільки людей зазнали його впливу. Можливо, у такий спосіб вони насолоджувалися ризиком, не відвідуючи казино, адже, згідно з загальноприйнятою думкою, не кожен дозволить собі так низько впасти. Гульвісі ж доля дарувала бурхливі емоції.
Так сталося й того злощасного серпневого вечора: Гульвіса намагався вициганити грошей у дони Флор, а вона не давала, бо й у самої залишалося зовсім трохи на домашні витрати, — в результаті вони посварилися і чого тільки не наговорили одне одному. Врешті дона Флор таки не витримала, жбурнула йому ті жалюгідні тридцять мільрейсів і, взявши їх, Гульвіса переможно попрямував до дверей, мовляв, нехай знає, хто в домі господар. В «Абайшадиньйо», де саме грали у французьку рулетку, він поставив десять мільрейсів на своє улюблене число, аж раптом… Раптом його число виграло — хочете вірте, хочете ні! — чотирнадцять разів поспіль. І Гульвіса, оточений схвильованим натовпом, робив і робив ставки, здавалося, він не думає припиняти і вічно ставитиме на своє улюблене число. Дізнавшись про це, Мірандау, як божевільний, примчав з іншої зали, де грали в рондо, і крикнув Гульвісі:
— Друже, вгамуйся дітей своїх ради, так не може щастити вічно!
У Гульвіси дітей не було, тож зупинятися він не збирався, але Мірандау дітей мав, тож він прикрив фішки руками і, відштовхнувши Гульвісу, витягнув його звідти. І правильно зробив: Гульвісине улюблене число більше не випадало, тож хоч він вийшов з гри і проти своєї волі, зате у виграші.
Того вечора вийшов із казино з туго набитими кишенями і відразу ж згадав кинуті зопалу слова ридаючої Флор: «Мені ж ти нічого не позичаєш, правда? Та що тут скажеш, ти взагалі нічого не вартий і ні крапельки мене не любиш», — тому Гульвіса вирішив повернутися додому раніше і з подарунком. І не з якоюсь там абищицею, а з дорогим намистом, каблучкою, браслетом, коштовним каменем. Але де було купити той розкішний подарунок, якщо все вже зачинено? Мірандау запропонував пошукати щось вартісне в публічних домах. Дівчата іноді отримували дорогі подарунки від фермерів з плантацій какао чи поміщиків, а деяким навіть вдавалося щось зібрати і, покинувши своє ремесло, вони відкривали салони краси або невеличкі крамнички. Мірандау навіть знав двох, які вийшли заміж і стали цілком порядними жінками.
Вони вирушили на пошуки, обходячи кабаре, розважальні заклади, готелі та пансіони, і всюди, куди заходили, пригощали пивом, вином та коньяком усіх охочих випити. Звісно ж, Гульвісиним коштом. Вони оглянули десятки прикрас, але то були жалюгідні й дешеві брязкальця з кольорового металу чи латуні з різнобарвними скельцями, — тимчасом поночіло.
«Я будь-що мушу прийти додому раніше, — думав Гульвіса, — адже як сюрприз, то сюрприз». Гульвіса поспішав, уявляючи, як зрадіє дона Флор, коли він повернеться до опівночі та ще й із подарунком. Але це мав бути справді вартісний подарунок, вишуканий, а не те казна-що, яке можна купити у вуличних торговців. Нарешті вони знайшли те, що шукали, та ще й недорого, на Ладейра-де-Сау-Міґел, у «будуарі» — як пишно висловився Мірандау — пані Клодетти, підстаркуватої куртизанки, яка жила за рахунок нечисленної, проте постійної клієнтури, привабленої її французьким походженням.
Бірюзове намисто невимовної блакиті до глибини душі вразило Гульвісу та
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дона Флор та двоє її чоловіків», після закриття браузера.