Читати книгу - "Історія втечі та повернення, Елена Ферранте"

– Ще й як годишся.

– Ні, йди ти, ти ж член профспілки. Зрештою, ти вмієш гарно говорити, відразу поставиш його на місце.

41

Ліла від самого початку знала, що йти доведеться їй. Пішла вона не відразу, спершу відвела Дженнаро до сусідки, тоді вирушила з Пасквале на збори комітету на вулиці Трибуналі, скликані також для того, щоб обговорити ситуацію на фабриці Соккаво. Цього разу їх було дванадцятеро, разом з Надею, Армандо, Ізабеллою та Пасквале. Ліла показала всім список, який вона приготувала для Капоне, у цій першій версії кожна вимога була краще аргументована. Надя уважно прочитала. У кінці сказала: «Пасквале мав слушність, ти з тих людей, що не відступають, за дуже короткий час ти зробила чудову роботу». І тоном щирого захоплення вона похвалила не лише політичний і профспілковий зміст документа, а й те, як він написаний. «Яка ти розумна, – сказала вона, – хіба хтось колись бачив, щоб про такі речі писали подібним чином?» Проте після цього вступу вона порадила не йти відразу на пряму сутичку з Соккаво. Армандо погодився з нею.

– Почекаймо, поки наші сили зростуть і зміцняться, – сказав він, – ситуація на фабриці Соккаво мусить дозріти. Ми маємо там своїх людей, і це вже хороший результат, не можна ризикувати здобутим через поспіх.

Даріо спитав:

– І що ви пропонуєте?

Відповіла Надя, але зверталась вона до Ліли:

– Влаштуймо розширене зібрання. Треба якомога швидше зустрітися з твоїми товаришами, зміцнити ваш осередок і, можливо, підготувати ще одну брошуру на основі твоїх матеріалів.

Від цієї несподіваної обережності Ліла відчула велике уїдливе задоволення. Вона зневажливо сказала:

– Гадаєте, я доклала стільки зусиль й на додачу ризикую втратити роботу, лише щоб дати вам змогу скликати розширені збори і видати ще одну брошуру?

Але вповні отримати задоволення від реваншу вона не встигла. Раптом Надя, яка стояла напроти неї, почала вібрувати, мов погано вставлена шибка, і враз розсипалася на друзки. Без жодної очевидної причини у Ліли стисло горло, і кожен навіть мінімальний порух присутніх пришвидшився, навіть кліпання очима. Вона заплющила очі, сперлася об спинку розхитаного стільця, на якому сиділа, і відчула, що задихається.

– Щось не так? – спитав Армандо.

Пасквале розхвилювався.

– Вона занадто втомлюється, – мовив він. – Ліно, що з тобою, дати тобі води?

Даріо побіг по воду, тим часом Армандо мацав у Ліли пульс, а Пасквале, нервуючи, напосідав:

– Що з тобою? Витягни ноги, дихай глибоко.

Ліла прошепотіла, що з нею все гаразд, рвучко висмикнула зап’ясток з рук Армандо і сказала, що хоче тільки, аби їй дали спокій хоч на хвилину. Але коли Даріо повернувся з водою, вона відпила ковточок і пробурмотіла, що нічого не сталося, у неї просто ще не минув грип.

– Тебе лихоманить? – спокійно спитав Армандо.

– Сьогодні ні.

– Кашель, важко дихати?

– Трохи є, відчуваю, як серце б’ється мені в горлі.

– Тепер трохи краще?

– Так.

– Ходімо в сусідню кімнату.

Лілі не хотілося, але потайки вона відчувала велику тривогу. Вона підкорилася, важко підвелася і пішла за Армандо, який тим часом взяв чорну шкіряну сумку з позолоченими пряжками. Вони ввійшли у кімнату, якої Ліла досі не бачила. То було велике холодне приміщення, де стояли три розкладачки зі старими, на вигляд дуже брудними матрацами, шафа з пощербленим дзеркалом і комод. Вона безсило опустилася на одне з ліжок. Її не оглядав лікар ще з часів вагітності. Коли він спитав її про симптоми, вона все замовчала, згадала тільки про важкість у грудях, але додала: усе це дрібниці.

Армандо мовчки оглянув її, і їй страшенно не сподобалося це його мовчання, здалося підступним. Цей безпристрасний охайний чоловік ставив їй запитання, але, здавалось, не довіряв її відповідям. Він сумнівався в них, немов тільки тіло за допомогою його інструментів і знань могло дати правдиві свідчення. Він вислухав її стетоскопом, обмацав, оглянув, зволікаючи з остаточним висновком про те, що діється у неї в грудях, у животі, у горлі, і ці частини її тіла, нібито добре їй знайомі, тепер здавалися чимось цілком невідомим. Урешті Армандо спитав:

– Спиш добре?

– Чудово.

– Скільки годин?

– Як коли.

– Від чого це залежить?

– Від моїх думок.

– Їси достатньо?

– Стільки, скільки хочеться.

– Тобі іноді буває важко дихати?

– Ні.

– Болі в грудній клітці?

– Просто незначна тяжкість.

– Холодний піт?

– Ні.

– Тобі траплялося зомліти або відчути, що зомліваєш?

– Ні.

– Вони в тебе регулярні?

– Що регулярне?

– Місячні.

– Ні.

– Коли були в тебе востаннє?

– Не знаю.

– Ти собі не записуєш?

– А треба?

– Краще записувати. Вживаєш протизаплідні?

– Що це таке?

– Презервативи, спіраль, таблетки.

– Які таблетки?

– Нові препарати, їх приймаєш, щоб не завагітніти.

– Справді?

– Аякже. Твій чоловік ніколи не використовував презервативів?

– У мене більше нема чоловіка.

– Він тебе покинув?

– Я його покинула.

– А коли ви були разом, він їх використовував?

– Та я навіть не знаю, який він, цей презерватив.

– Ведеш регулярне статеве життя?

– Навіщо про це говорити?

– Якщо не хочеш, не будемо.

– Не хочу.

Армандо сховав свої інструменти в сумку, сів на розхитаний стілець і зітхнув.

– Тобі треба сповільнити ритми, Ліно, ти занадто виснажуєш своє тіло.

– Що це значить?

– Ти погано харчуєшся, підупала на силах, ти себе дуже занедбала.

– І що?

– У тебе легкий бронхіт, я дам тобі сироп.

– І що?

– Тобі треба здати аналізи, у тебе трохи збільшена печінка.

– Я не маю часу на аналізи, дай мені якісь ліки.

Армандо незадоволено похитав головою.

– Послухай, – мовив він, – гадаю, що з тобою не варто ходити околяса: у тебе шуми в серці.

– Що це таке?

– Захворювання серця, і це може бути серйозно.

Ліла неспокійно скривилася.

– Що це значить? Я помру?

Він з усміхом сказав:

– Ні, але треба піти до кардіолога перевіритися. Зайди завтра до мене в лікарню, я скерую тебе до хорошого лікаря.

Ліла зморщила чоло, встала і холодно сказала:

– Завтра я зайнята, іду до Соккаво.

42

Її роздратував стурбований тон Пасквале. По дорозі додому він спитав:

– Що сказав Армандо, як ти?

– Добре, мені треба більше їсти.

– Бачиш, ти про себе не дбаєш.

Ліла вибухнула:

– Пасква, ти не мій батько, не мій брат, ти мені ніхто. Дай мені спокій, зрозуміло?

– Я не маю права турбуватися про тебе?

– Ні, й уважай на те, що робиш і що говориш, особливо з Енцо: якщо розповіси йому, що мені стало погано – а це неправда, мені тільки в голові запаморочилося – нашій дружбі кінець.

– Візьми собі два вихідних і не йди до Соккаво. Капоне не радив тобі цього робити, та й