Читати книгу - "Подаруй мені тата, Анна Дрімс"

— Мам, — тихо гукає Надійка. — Все добре?

— Так, — усміхаюся, беручи під контроль свої емоції. Страждати буду потім. Повертаюся до неї. — Просто втомилася. Дорога вимотала…

Вдома донечка з цікавістю досліджує всю квартиру. Знаходить свою кімнату. Доки вона починає діставати з коробки свої іграшки, застилаю їй ліжко, а за одне упорядковую і своє спальне місце.

Невідомий номер знову дзвонить, ставлю на телефоні беззвучний режим. Поки що не готова до нових розмов. Та я зараз, в принципі, не хочу ні про що думати.

Цікаво, можна якось викинути все з голови хоча б на якийсь час?

Може, переїзд із дочкою до нового міста — гарний вихід? Закінчить цей навчальний рік, а там побачимо…

Вечеряємо маминим пирогом. Надійка таки вмовляє мене на один мультик. Укладаємось разом на дивані, і через кілька хвилин мої очі починають закриватися, помічаю, що екран мого телефону знову світиться — хтось дзвонить. Але мене зараз ні для кого немає… Тягтися за смартфоном до журнального столика немає ані бажання, ані сил. Чую, як моя принцеса починає сопіти, міцніше обіймаю її та засинаю поруч.