Читати книгу - "На твоєму боці, Уляна Пас"

Згадавши дівчину, помічаю, як вона залишає будівлю і йде просто до нас із братом. Слова вона таки дотримала. Не втекла. 

– А ти що тут робиш? – здивовано питає у Дана. 

Мені завжди було цікаво, як вона так просто може нас розрізняти. Ми ж абсолютно однакові! 

– Вирішив скласти вам компанію, – Дан їй підморгує і відчиняє передні пасажирські двері мого автомобіля. – Сідай, сонце. Я за вами поїду.

Ліза не вагається жодної секунди. Сідає в салон, і Дан зачиняє двері. Він йде до своєї машини, а я – до своєї. Сідаю за кермо і кидаю швидкий погляд у бік дівчини. 

– Поки чекав тебе, твоя подруга підходила, – кажу. Хочу сказати їй усе, як є. Лізі варто знати, хто перебуває поруч з нею.

– Настя? – дивується. – Навіщо? 

– Говорила про тебе погані речі, – не хочу уточнювати, які саме. – Лізо, може, тобі варто відганяти таких подружок? 

– Сама розберусь, – бурчить. – Скажи краще, куди ми їдемо?

– До мене.

– З якої це радості? – вибухає від обурення. 

– Розмова серйозна. Не хочу, щоб нам заважали. 

– Ти мене лякаєш, – бурчить. 

– Пробач. Не хотів, – усміхаюсь і збільшую швидкість. Хочу якнайшвидше вдома опинитися, тому порушую кілька правил дорожнього руху. 

Залишивши автомобіль біля під'їзду, ми з Лізою йдемо до входу, і саме в цей час в полі зору з'являється автомобіль Дана. Чекаємо на нього, і всі разом заходимо в будинок. 

Дивно, але Ліза не виглядає зляканою. Злою – так, але нас вона не боїться. Це цікаво, і ще раз доводить, що ця дівчина не така, як усі. 

– Проходь! – відчиняю двері і пропускаю її у квартиру. Ліза знімає взуття і заходить у вітальню. Сідає на диван і чекає продовження. – Хочеш пити?

– Може, ти вже скажеш, чого хочеш? – випалює. – У мене купа своїх справ!

– Ми хочемо спробувати жити без опіки татка, – заявляє Дан. 

– Чудово! – киває. – А я тут до чого?

– Пам'ятаєш, ти говорила, що ми просто боягузи і боїмось втратити гроші, які дає нам тато? Так от, ми хочемо, щоб ти допомогла нам змінити наші життя. 

– Дуже смішно! – фиркає. – А я тут до чого? Самі змінюйте!

– Ми не знаємо, з чого розпочати, – продовжую. – Це ж треба роботу знайти. З цієї квартири з'їхати. У мене є деякі збереження. На перший час вистачить. Але це на перший час.

– Чому ти вирішив змінити своє життя? – Ліза питає прямо, і я розумію, що вона хоче чесну відповідь. – Ти ж сам говорив, що не можеш наважитися.

– Наша мама померла кілька років тому, – кажу і глибоко вдихаю. Говорити про неї завжди важко. – Вони з батьком збиралися розлучитися, тому що вже тоді він її зраджував. Її життя забрала аварія. Після її смерті тато відправив нас в Америку, щоб не заважали будувати нові стосунки. Зараз ми знадобилися йому для гарної картинки повноцінної родини. І все б нічого, але цієї родини насправді не існує. Грошима він замінював свою любов до нас. Ми так звикли до його подачок, що й не помітили, коли стали залежними від нього. І зовсім забули, що і він винен у тому, що сталося з мамою. 

– Вона його кохала і часто плакала, коли тато вирішив розлучитися, – додає Дан. 

– Мені прикро, – шепоче Ліза і розглядає свої руки. – Моя мама теж померла, тому я знаю, як це… 

– Тепер ти розумієш нас? – питає Дан. 

– Розумію, але… не вірю, що вас можна змінити, – говорить впевнено і піднімає на мене погляд. – Буде непросто.

– Ми готові! – випалює Дан. – З чого розпочнемо? 

– З вашого батька, – відповідає Ліза. – Ви повинні поговорити з ним і розповісти про свої плани. 

– Чому розпочинати треба з найважчого? – бурчить Дан.

– Ми поговоримо! – зупиняю його. – Що далі? 

– Інше житло, яке ви будете винаймати самі. Від автомобілів також доведеться відмовитися. Це все за умови, що ваш батько змусить вас віддати ключі. А я думаю, що саме це він і зробить. Ну і робота. Справжня, де треба фізично працювати. 

– Щось мені вже не подобається ця ідея, – хмуриться Дан.

– Ти можеш не брати участі, – кажу. – А я спробую. 

– Я ще не сказала, що буду тобі допомагати! – хмуриться Ліза.

– Але і не відмовилася, – усміхаюсь. – Дане, я до батька поїду. Лізо, відвезти тебе в гуртожиток? 

– Я краще пройдусь. Голова обертом від вас, – дівчина йде в коридор, а я за нею. Дивлюсь, як Ліза взувається – і в голові з'являється ще одна божевільна думка, яку вирішую озвучити трохи пізніше.

Досить із Лізи потрясінь. Будемо поступово з усім розбиратися.