Читати книгу - "Ось ваш вінець, леді"

— Аякже, — відказав він гладунові та вишкірився.

Марді хотіла підійти до мене, та товстун став між нами.

— Ми не хочемо бути грубими, — промовив він, — але будемо, якщо ви не поводитиметеся чемно.

Марді поглянула на мене, і я силувано усміхнувся. Становище, у якому ми опинилися, змушувало мене почуватися вкрай кепсько. Тоді вона розправила плечі та взяла своє манто.

Гладун став коло дівчини.

— Отак вже краще, — сказав він. — А зараз ми спустимося сходами. Якщо надумаєш викинути коника, Ґас вколошкає того нікчему. Ти чув, Ґасе?

— Авжеж, — озвався той.

Ґас накинув мені на плечі пальто та кивнув головою на вхідні двері. Ми гуртом вийшли у коридор, а тоді мовчки спустилися сходами та опинились на вулиці. Коло будинку стояла велика автівка з піднятим верхом. Надворі було безлюдно, понад дахами ще ледве-ледве займався блідий світанок. Мине щонайменше година, перш ніж бодай одна людина з'явиться на вулиці.

Ґас заштовхав мене на заднє сидіння автівки, тоді досередини сів гладун, а обіч нього — Марді. Ми втрьох сиділи рядочком. Ґас подався до передніх дверцят і сів за кермо. Він увімкнув запалення, перемкнув передачу, й автівка на чималій швидкості рвонула вперед.

— Не треба боятися, — сказав гладун, звертаючись до Марді. — Я буду люб'язний з такою лялечкою, як ти. Звісно, якщо будеш зі мною чемна.

— Послухай-но, шмаровозе[46], — урвав я його просторікування. — Може, ти б облишив оці свої недолугі балачки? Мені вони вже в печінках сидять.

Гладунове обличчя вмить застигло.

— Ти вже почав добряче мені набридати, — проказав він. — Начувайся, бо ще трохи — і буде тобі лихо.

Я замисливсь над тим, які матиму шанси, якщо кинуся на цього товстуна просто зараз. Мені здавалося, що цілком зможу обіруч зацідити йому в черево. І, поки бандит відновить дихання, я встигну добряче його віддухопелити.

Та цей грубас не був дурнем. Гадаю, він побачив, що я готуюся щось зробити, і тицьнув у мене пістолетом.

— Охолонь! — коротко гаркнув він.

Велика автівка як вихор мчала нас порожніми вулицями. У блідому світлі панелі приладів я ледве розрізняв обриси Гасової голови. Він не зводив очей з дороги і був цілковито зосереджений на кермуванні.

— І куди ж це, в біса, ви нас везете? — запитав я.

— Ти чув, Гасе? — сказав гладун. — Він, бач, хоче знати, куди ми прямуємо.

Гас знизав плечима та нічого на це не відказав.

Мені будь-що хотілося відвернути товстунову увагу від Марді, тому не змовкав, а провадив далі:

— Скажи-но, як тебе звати? — запитав товстуна. — Бо мені вже якось ніяково називати тебе «шмаровозом».

Він трохи обернувся до мене. Я бачив, що бандит починає сердитися.

— Такі балачки тобі не допоможуть, — спокійно промовив він. — Тож ліпше стули писок; мені вже набридло слухати твоє дзявкотіння.

За весь цей час Марді не зронила ні слова. Я не міг її до пуття побачити, а коли нахилився вперед, гладун штурхнув мене ліктем у груди.

Мені подумалося, що, коли прийде час, то добряче порахую ребра цьому нікчемі.

І тут я раптом почув знайомий звук. То була сирена на маяку. Отже, ми знову їхали на причал Венсді. І справді, я не помилився — за кілька хвилин машина повернула до причалу та зупинилася коло того самого будинку, з якого я нещодавно врятував Блонді.

Ґас перший вийшов з автівки та відчинив дверцята.

— Вилазь, — сказав він Марді.

Вона вийшла з автівки, і Ґас заштовхав її до будинку. Гладун пішов слідом, підганяючи мене пістолетом. Ми мовчки, одне за одним, піднялися сходами до кімнати, де раніше вони ув'язнили Блонді.

— І знову вдома, — заговорив я, притуляючись до стіни. Поки ми їхали, я пробував послабити мотузки, що стягували мої зап'ястки та руки, проте так нічого й не добився. Вони були зв'язані на совість.

Ґас штовхнув мене на стілець.

Гладун вийшов, і згодом його кроки долинули з іншої кімнати. Тоді я почув, як він щось каже і йому відповідає чийсь глибокий голос. Побачив, як Марді трохи здригнулась, а тоді кинула на мене нестямний погляд. Вона самими губами щось промовила, та я не зміг її зрозуміти.

А тоді двері відчинилися знову, і до кімнати увійшов високий, міцної статури чолов'яга, від якого намагався не відставати товстун.

Той чолов'яга зупинився та поглянув на Марді, а відтак мовив:

— Мені шкода, що дійшло до такого, але ж ти сама зробила свій вибір.

Мене аж холодом узяло від того, як він це сказав. Той чоловік мовив ці слова напрочуд недбало і спокійно, та у них вчувалася неприхована погроза.

Цей тип явно налякав Марді. Вона зробила крок назад.

— Але ж, містере Спенсер... — почала дівчина й зупинилася, не договоривши.

Отже, це й був той Спенсер. Я уважніше придивився до нього. У цьому чолов'язі не було нічого аж надто видатного. Він мав черевце і загалом вже трохи обростав жиром. Його вугільно-чорні вуса дивним чином контрастували зі сивим волоссям. Скидалося на те, що він ті вуса підфарбовував.

Повіки Спенсерових очей були трохи обвислі, немовби він страшенно втомився. Та це перше враження було хибне, його геть спростовувало те світло, що його випромінювали очі чоловіка. У них не було ані сліду втоми.

Він дістав з кишені портсигар зі свинячої шкіри, вибрав одну сигару та затиснув її зубами.

— Дай леді стілець, — наказав він Гасові.

Коли Марді сіла, склавши нервові руки в пелені, Спенсер кинув погляд на мене.

— Отже, ви — Мейсон, — заговорив він, підходячи, аби краще мене роздивитися.

— Саме так, — відказав я. — І якщо ви так жартуєте, то я невисокої думки про ваші жарти. Краще просто зараз облиште ці недолугі кіношні вихватки.

Спенсер підійшов і сів на краєчку столу.

— Зараз ми з вами трохи побалакаємо, — промовив він, струшуючи пальцем попіл зі своєї сигари. — Знаєте, Мейсоне, я — чоловік обачний, і завжди таким був. Коли мені здається, що насуваються проблеми, я дію швидко. Не хочеться, аби мене спіткали клопоти, тож волію їм запобігати та усувати, поки вони ще не переросли в серйозну загрозу.

Я знизав плечима.

— І до чого ця казочка?

— Вас уже застерігали, аби ви не чіпали цієї справи, та ви, схоже, не засвоїли