Читати книгу - "Вічне життя Смерті, Лю Цисінь"

— Нам доведеться проявити неабияку витримку — скуштувати чай ми зможемо щонайшвидше за дві години, — прошепотіла АА на вухо Чен Сінь.

Томоко підхопила білосніжний шмат тканини зі свого кімоно й почала з надзвичайною обережністю протирати й так чисте та сяюче чайне приладдя. Розпочала вона з чяшяку — довгої тонкої ложки, вирізаної з суцільного шматка бамбукового пагона. Потім перейшла до чяван — маленьких чаш, білої порцелянової й латунної. Бамбуковим ківшиком зачерпнула джерельної води з глиняної ємності, наповнила чайник-тецубін і поставила його на мідну жаровню-бінкаке. Наступним рухом зачерпнула порошкоподібний зелений чай-маччя з невеликої білої порцелянової шкатулки-чябако, висипала до чаші й почала перемішувати повільними рухами по колу за допомогою бамбукового віничка-чясен…

Усе це робилося вкрай повільно, й деякі маніпуляції повторювалися по багато разів. Лише протирання чайного приладдя тривало щонайменше двадцять хвилин. Вочевидь, що для Томоко був важливий не результат її дій, а дотримання ритуалу та обрядових значень кожного окремого руху.

Але Чен Сінь не нудьгувала — м’які, плавні рухи Томоко мали гіпнотичний ефект, зачаровуючи її. Час від часу з вулиці долітав прохолодний вітерець, створюючи враження, що білосніжні руки Томоко танцюють не з власної волі, а рухаються за велінням дихання вітру. Здавалося, що вони пестять не делікатне чайне приладдя, а щось м’якіше, легше, безтілесніше, як от… час. Так, саме час. Час стає гнучким і податливим у її руках, починає текти так само повільно, як і туман у бамбуковому гайку. Тут панував інший відлік часу. Історія крові й вогню не має тут влади, як і тягар земних проблем — усе це зникло у віддаленому місці, яке ніколи не існувало. Тільки білі хмаринки, аромат бамбукових заростів і чаю — справжній світ миру й гармонії, якого можна досягти лише в чя-но ю — японській чайній церемонії.

Бозна скільки часу минуло від початку церемонії до того моменту, коли чай нарешті був готовий. Після чергової низки складних ритуалів чаші з чаєм нарешті перейшли в руки Чен Сінь і АА. Чен Сінь зробила перший ковток пахучого зеленого напою. Гіркий присмак наповнив усе її тіло, одночасно ніби прояснивши щось у її свідомості.

— Коли ми, жінки наших світів, тут, разом, то світ здається настільки прекрасним. Але наскільки ж він і крихкий! Ми, об’єднавши зусилля, маємо подбати про його майбутнє, — ледь чутно прошепотіла Томоко, глибоко вклонившись. Далі її шепіт став схвильованим: — Будь ласка, збережіть його! Дуже вас прошу!

Чен Сінь легко збагнула глибокий зміст невимовленого й справжній підтекст цієї чайної церемонії.

***

Але чергова зустріч повернула Чен Сінь до суворої реальності.

Наступного дня після відвідин Томоко до неї завітали шестеро людей із минулого. Усі вони були чоловіками віком від 45 до 68 років і так само претендували на те, щоб стати другим в історії людства Мечоносцем. Порівняно з першими роками Епохи стримування дедалі менша кількість людей виходила зі стану гібернації, проте їх чисельність ще лишалася досить значною, щоб створювати специфічний прошарок у соціумі. Для всіх цих людей інтеграція в сучасне суспільство виявилися значно складнішою, ніж для пробуджених у останні роки Епохи кризи. Більшість із пробуджених зараз чоловіків, свідомо чи несвідомо, намагалися надати своїй зовнішності жіночих рис задля швидшої адаптації у фемінізованому суспільстві. Проте жоден із шести візитерів не пристав на це, вперто дотримуючись звичних їм чоловічих вигляду й поведінки. Якби Чен Сінь зустрілася з цими людьми кілька днів тому, то почувалася б цілком комфортно в їхньому оточенні, проте зараз уже з’явилося відчуття пригнічення.

Очі цих людей не випромінювали звичного для цієї епохи світла, а істинні помисли ховалися за натягнутими масками. Чен Сінь не полишало відчуття, буцім вона опинилася перед міським муром, складеним із шести холодних, міцних каменів. Стіна, шорстка й загартована роками випробувань, була просочена холодною рішучістю не цуратися кровопролиття й смертей за потреби.

Чен Сінь отримала можливість висловити свою вдяч­ність одному з кандидатів, який викликав поліцію, чим урятував їй життя. Ним виявився 48-річний чоловік на ім’я Бі Юньфен, який до гібернації працював інженером-конструктором на побудові найбільшого у світі прискорювача заряджених часток. Як і Чен Сінь, його відправили в майбутнє для забезпечення безперебійної роботи прискорювача, коли його знову можна буде використовувати після зняття блокади софонів. На жаль, жоден збудований у минулому прискорювач не зберігся до Епохи стримування.

— Сподіваюся, я зробив правильний вибір, — сказав Бі Юньфен, вочевидь намагаючись здаватися дотепним, проте ані Чен Сінь, ані інші не оцінили його намагань.

— Ми прийшли всі разом, аби переконати тебе не брати участі у відборі на посаду Мечоносця, — відверто мовив 34-річний Цао Бінь, наймолодший серед кандидатів. На початку Трисоляріанської кризи він був колегою славетного Дін Ї, але коли світ дізнався про блокування софонами досліджень із використанням прискорювачів, Цао Бінь висловив думку, що фізика перетворюється на суто теоретичну дисципліну без можливості експериментальної перевірки припущень, і вирішив скористатися гібернацією, допоки блокаду не буде знято.

— Якщо я братиму участь, то, на вашу думку, маю шанси на перемогу? — запитала Чен Сінь. Після повернен­ня з гостин у Томоко ця думка не полишала її голови, через що вона не спала майже до ранку.

— Якщо ти не відступишся, то, швидше за все, отримаєш цю посаду, — відповів Іван Антонов, наступний за віком кандидат — миловидний 43-річний обдарований росіянин, який ліг у гібернацію через невиліковну хворобу, а до того став наймолодшим віце-адміралом в історії та обіймав посаду заступника командувача Балтійського флоту.

— Я маю хороші завдатки для успішного стримування? — з усмішкою запитала Чен Сінь.

— Не можна заперечувати наявність певних рис. У минулому ти була офіцером АСР — агентства, яке впродовж останніх двох століть провело велику кількість успішних розвідувальних операцій проти Трисоляриса й навіть попереджало флоти Сонячної системи про ймовірність атаки Краплини напередодні Битви Судного дня. На жаль, тоді до цих рекомендацій не дослухалися. Зараз АСР має таємничий ореол легендарної організації, що само собою значно підвищує твої шанси на обрання. Крім того, ти єдина людина, яка володіє іншим світом, що також додає тобі балів на порятунок цього світу. Хай як нелогічно це звучало б, однак у суспільстві зараз панують саме такі думки…

— Краще я поясню, у чому справа, — перебив Антонова лисий підстаркуватий чоловік. Його звали Ей Джей Гопкінс, або принаймні так він себе називав. Усі його особисті дані до дати пробудження були втрачені, до того ж він навідріз відмовився розкривати будь-яку іншу інформацію про себе, навіть не переймаючись вигадуванням якоїсь правдоподібної легенди, чим сильно завадив отриманню громадянства. Але таємничість його біографії додавала йому чимало плюсів, тож саме він на пару з Антоновим вважалися найбільш обдарованими в мистецтві стримування. — Суспільство бачить ідеальним Мечоносцем того, хто поєднує в собі дві чесноти: здатність лякати Трисолярис і разом із тим не навіювати жаху на всіх цих дівчат і фемінізованих недочоловіків. Але оскільки це взаємовиключні умови, то вони схиляються до кандидатур, які менше лякають людство. Тебе вони бояться менше, бо ти — жінка, ще й гарненька, немов ангел у плоті. Ці зніжені мамині синки ще наївніші за дітей із минулого —