Читати книгу - "Доктор Сон"

– Тоді, я гадаю, ви отримаєте доказ того, що існує життя після смерті. А тим часом не запасайтеся наперед переживаннями. І тримайте роти на замку, правильно?

– О, ще б пак, – сказала Люсі. Вона спромоглася на посмішку, але через те, що вона встигла обкусати в себе з губ майже всю помаду, та посмішка не здалася занадто впевненою. – Останнє, чого б нам хотілося, це побачити нашу дочку на обкладинці «Погляду досередини»131.

– Слава Богу, ніхто з присутніх тоді батьків не бачив тих ложок, – сказав Девід.

– Ось таке питання, – поцікавився Джон. – Як ви вважаєте, Абра сама розуміє, наскільки вона особлива?

Стоуни обмінялися поглядами.

– Я… я так не думаю, – нарешті промовила Люсі. – Хоча після тих ложок… ми тоді з цього так задуже галасували…

– То задуже у вашій власній уяві, – заперечив Джон. – Не в її, радше за все. Вона трішки поплакала, потім знову вийшла надвір з усмішкою на обличчі. На неї ніхто не накричав, її не нашльопали, не шпетили, не соромили. Моя порада: дозвольте наразі подіям розвиватися своєю чергою. Коли вона трохи постаршає, ви зможете застерегти її, щоби вона не робила жодних з отих своїх особливих трюків у школі. Ставтеся до неї як до нормальної, бо вона загалом такою й є. Правильно?

– Правильно, – відгукнувся Девід. – Це ж зовсім не те, як аби вона мала плями, чи пухирі, чи третє око.

– Ох, дещо вона таки має, – сказала Люсі, подумавши про ту оболонку. – Вона має третє око. Його неможливо побачити… але воно є.

Джон підвівся.

– Я зберу всі роздруківки мого небожа і надішлю вам, якщо ви маєте таке бажання.

– Я маю, – сказав Девід. – Серйозне бажання. І думаю, що наша дорога стара Момо також. – При цім він трішки наморщив носа. Це побачила Люсі й насупилася.

– А тим часом радійте з вашої дочки, – наказав їм Джон. – Судячи з усього, що я побачив, вона та дитина, яка вміє дарувати велику радість. Ви впораєтеся з усім.

Якийсь час здавалося, що він мав рацію.

Ішов січень 2007 року. У баштовій кімнаті «Рівінгтон Хаусу» на повну потужність працював Денів обігрівач повітря, але кімната все одно залишалася холодною. Зі швидкістю п’ятдесят миль за годину з гір задував штормовий північний східняк, щогодини додаючи до шару снігу на вулицях Фрейжера свіжих п’ять дюймів. Коли наступного дня буря нарешті вгамувалася, деякі з наметів проти північних і східних стін будівель на Кренмор-авеню сягали дванадцяти футів заввишки132.

Дена не лякав холод; угніздившись під двома пуховими ковдрами, він почувався в теплі, як тост при чаю. Тим не менше, вітер знайшов шлях до його голови так само, як він знаходив собі пролазки попід віконними рамами й дверними порогами старої вікторіанської будівлі, яку Ден тепер називав своїм домом. Уві сні він чув його стогони навкруг готелю, в якому маленьким хлопчиком він був прожив одну зиму. У своєму сні він і був тим маленьким хлопчиком.

«Він на другому поверсі «Оверлука». Матуся спить, а тато в підвалі, передивляється там старі папери. Він робить ДОСЛІДЖЕННЯ. Це ДОСЛІДЖЕННЯ для книги, яку він збирається написати. Денні не слід було б перебувати тут, і майстер-ключа, який він затис зараз у кулаці, йому не слід було брати, але він не зміг від цього утриматися. Саме тепер він втупився очима у пожежну кишку, прилаштовану на стіні. Вона складена вздовж себе самої, і вона на вигляд – як якась змія з мідною головкою. Спляча змія. Звісно, ніяка це не змія – це на брезент Денні так задивився, а не на зміїну шкіру – але все одно вона схожа на справжню змію».

Подеколи вона і є змією.

«Нумо», – шепоче Денні їй у своєму сновидінні. Хоча сам дрижить від жаху, проте щось його немов підхльоскує. А чому? Бо він робить власне ДОСЛІДЖЕННЯ, ось чому. «Нумо, вкуси мене! Ти ж не можеш, хіба ні? Бо ти простий дурний ШЛАНГ!»

Носик дурного шланга ворухнувся, і зненацька, замість того, щоби бачити його збоку, Денні дивиться йому просто в отвір. Чи може, йому в пащу. Єдина прозора крапля повисає під тією чорною дірою, вона видовжується. У ній Денні бачить власні величезні очі, що дивляться з віддзеркалення просто на нього.

Це крапля води чи крапля отрути?

Це змія чи пожежна кишка?

Хто ж це може сказати, дорогий мій Арак, мій дорогий Арак? Хто це може сказати?

Вона дзижчить на Денні, і жах підскакує в горло з його шалено гупаючого серця. Точно так дзижчать гримучі змії.

Аж раптом носик кишки-змії скочується з брезентових складок, поверх яких вона лежала, і з глухим гупанням падає на килим. Вона знову дзижчить, і Денні розуміє, що треба відступити назад, перш ніж змія зможе стрибнути вперед і вкусити його, але він застиг і не в змозі поворухнутися, а змія дзижчить…

«Прокинься, Денні, – гукає Тоні звідкілясь. – Прокинься, прокинься!»

Але він здатен прокинутися не більше, аніж поворухнутися, це ж «Оверлук», вони тут у сніговій пастці, і все тут тепер інакше. Шланги стають зміями, мертві жінки розплющують очі, а його батько… ох, Боже правий, нам треба вибиратися звідси, бо мій батько мусить сказитися.

Гримуча змія дзижчить. Дзижчить. Дзи…»

Ден чув виття вітру, але той вив не за стінами «Оверлука». Ні. А за стінами баштової кімнатки «Рівнігтон Хаусу». Він чув теркотіння снігу проти свого північного вікна. Звук цей був схожим на пісок. І ще він чув, як видає своє низьке дзижчання інтерком.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

«Rock Bottom Remainders» (1992—2012) – спорадичний рок-гурт (окрім Стівена Кінга, в ньому грали також інші відомі американські письменники, а іноді й популярні фахові музиканти), який своїми концертами зібрав загалом понад 2$ млн на благодійність; Warren Zevon (1947—2003) – близький друг Стівена Кінга, рок-гітарист і співак, відомий своїми саркастично-макабричними піснями, зокрема його хіт «Werewolves