Читати книгу - "Королева краси з Лінана. Людина-подушка. Усікновення руки в Спокані, Мартін Макдонах"

МЕРВІН: Я цілився в нього.

МЕРІЛІН: Господи!

Пауза.

ТОБІ: Погаси ту довбану свічку!

МЕРВІН: Ні!

ТОБІ: Ти, довбаний прибацок! Ми всі на фік загинемо!

МЕРВІН: Може, хоч це тебе чогось навчить.

ТОБІ: Яке, на фік, навчить? Чого мене після смерті можна навчити?

МЕРВІН: Навчить не тікати від людини з її шістдесятьма баксами і не кидати її стояти в снігу, як ідіота.

ТОБІ: Ні, мене це не навчить, дурко, і я зробив би те саме ще раз, і ще раз! Навіть якщо я такого не робив у перший довбаний раз!

МЕРІЛІН: Мервіне. Мервіне, подивись на мене.

Мервін зиркає на неї.

МЕРІЛІН: Мервіне, це ти зиркнув мене, а не подивився.

Пауза. Мервін на неї дивиться.

МЕРІЛІН: Дякую. Слухай, Мервіне, я думаю, що ти симпатичний і якби ти погасив свічку, то я могла б з тобою поговорити.

МЕРВІН: Думаєш, мене можна такими штучками надурити?

МЕРІЛІН: Я не думаю, що тебе можна надурити такими штучками, я просто подумала, що ти хлопчик гарячий і мені захотілося з тобою побалакати. А свічка — це як премія. Як думаєш, я — гаряча?

МЕРВІН: Я думаю, що гаряча, і гарна, але думаю, що в тебе поганий смак до дружків. Так я тобі скажу.

МЕРІЛІН: Він мені не дружок. Просто знайомий.

МЕРВІН (до Тобі): Це так?

ТОБІ: Я буду не проти.

Пауза. Мервін підходить до каністри, непомітно слинить пальці й гасить свічку.

МЕРІЛІН: Ого, ти так кльово погасив. Як ти це робиш?

МЕРВІН: Є один фокус — колись навчився.

МЕРІЛІН: Ти спочатку слиниш пальці чи як?

МЕРВІН: Можливо.

ТОБІ: Я бачив, як він слинив пальці....

МЕРІЛІН: Тобі. У тебе є при собі шістдесят доларів?

ТОБІ: Га? А-а. (Підозріло.) Нема. А що?

МЕРІЛІН: Хоч я думаю, що все те тікання в снігу — то була якась абсолютно помилкова ідентифікація, яка не знаю як сталася, але треба дати Мервінові шістдесят баксів — просто щоб показати, що ми тут усі в однаковій ситуації. І коли однорукий в будь-яку хвилину повернеться, він нас повбиває. Що скажеш?

ТОБІ: Що я скажу? Скажу: «Я нічого цьому даунові не дам».

МЕРІЛІН: Тобі...

ТОБІ: Він тупий. І я її дружок, її хлопець, і зараз я...

Тобі тягнеться по телефон.

МЕРВІН: Я знав, що ти її дружок!

ТОБІ: І зараз я зроблю один телефонний дзвінок, викличу сюди лягавих, хай нас усіх пов’яжуть, кинуть у тюрягу, і я думаю, що мені легше буде пояснити тим козлам, що ніґер робить у кімнаті, повній довбаних рук, ніж пояснити моїй мамі, чого в мене вже нема голови — бо той однорукий біляк вернеться сюди і відрубає мені мою довбану голову! Що скажеш, трусовик? Який код виходу на міську лінію?

МЕРВІН: Нуль. На міську лінію вихід через оператора.

ТОБІ: Дякую. (Набирає номер. Слухає гудки.) Оператор не відповідає.

МЕРВІН: То набери ще раз.

Тобі набирає ще раз. Мервін оглядає свої нігті.

ТОБІ: Мервіне, в готелі ти оператор?

МЕРВІН: Я іноді оперую. Умію трохи оперувати.

Тобі кидає слухавку додолу, кладе голову на руки й тяжко опускається на підлогу.

МЕРВІН: Чого однорукий має відрубувати тобі голову, якщо ти не зробив нічого поганого?

ТОБІ: Мерілін, можеш показати йому цицьки чи ще щось, щоб він викликав лягавих?

МЕРВІН: Гарний же в тебе дружок.

МЕРІЛІН: Тобі, чого ти такий нудак?

ТОБІ (плаксиво): Бо я не хочу вмирати, Мерілін. Просто не хочу сьогодні вмерти.

МЕРІЛІН: Не починай знов плакати!

ТОБІ (плачучи): Я вмру і це нечесно!

МЕРВІН: Перестань!

Тобі перестає.

Пауза.

МЕРІЛІН: Мервіне. Цього однорукого ми ніколи раніше не бачили. Просто ми почули, що в місто приїхав чоловік, який хоче заплатити великі бабки за свою руку, яку йому відрубали багато років тому. Які завгодно бабки за власну відрубану багато років тому руку.

ТОБІ: П’ятсот баксів.

МЕРІЛІН: Ну а ми ще зі школи знали, що в Тарлінґтонському природничому музеї є рука. Так, є, лежить там у скляній банці. Ну, ми її ніби як узяли. Але ми якось забули, що та рука була трохи... ну... вона була трохи... аборигенська. Ну, наче відрізана в аборигена. Але на тій стадії ми не знали, який він, цей чоловік. І коли ми йшли з ним зустрічатися, то надіялися, що він, скоріше, чорний. А якби він був не чорний, то ми просто втекли б.

ТОБІ: Ми просто змилися б.

МЕРІЛІН: Ми надіялися, що складеться така ситуація, що він дасть гроші наперед. Чи припускали, що складеться така ситуація, що буде темно. А він узяв і вдарив Тобі по голові й замкнув його в шафі, і стріляв у нього, і після того вся ситуація пішла під укіс.

МЕРВІН: Це у вас такий був план? Музей? І він казав, що я — даун? Музей?

МЕРІЛІН: Ми подумали, що в мужика одна рука, що він нам зробить?

ТОБІ: А він зробив, кицю. Ох і зробив... Він хотів мене замочити.

Пауза.

МЕРВІН: Він іще більше захоче тебе замочити, коли почує, що ти вбив його матір.

Пауза.

ТОБІ: Коли ти оператор, ти можеш слухати дзвінки?

МЕРВІН: Операторові дозволено зрідка слухати дзвінки. Щоб знати, чи гості не задумують чогось чудного.

ТОБІ (стривожено): Чулося так, наче вона вмерла, правда?

МЕРВІН: Не чулося, що вона щаслива.

Пауза.

МЕРІЛІН: Мервіне, будь ласочка, виклич нам лягавих.

МЕРВІН: Я скажу, що вся ця ситуація трохи мені нагадує фразу «Що посієш, те й пожнеш». Знаєте цю фразу? От вона мені сюди ліпиться.

Пауза.

МЕРІЛІН: По-поганому?

МЕРВІН: Не по-доброму.

ТОБІ: Як до цієї ситуації ліпиться якась довбана сівба та якісь довбані жнива? Поясни свою довбану аналогію!

МЕРВІН: О, я поясню свою аналогію, розумнику.

ТОБІ: Давай.

МЕРВІН: Це, знаєш, сьогодні ти пообіцяв мужикові щось таке, чого в тебе нема, і хотів кинути його на бабки, наче він якийсь лох, а років два тому ти пообіцяв іншому мужикові щось таке, чого в тебе теж не було, хоч ти й міг його мати, бо я не знаю, був у тебе «спід» чи не було, але що ти точно зробив, то це втік і покинув його там стояти, в снігу, як останнього лоха. Правду кажу? Як тобі така аналогія? Як тобі така сівба? І знаєш, що тепер буде? Думаю, що тепер будуть жнива.

ТОБІ: Мервіне, я не торгую «спідом». І ніколи не торгував «спідом». Я продаю «траву».

МЕРІЛІН: Це правда, Мервіне. Він дилер по травці. Не