Читати книгу - "Білозуб, Джек Лондон"

З юрби пролунали вигуки:

- Гайда, Черокі! Візьми його! Гризи його!

Але Черокі, здавалося, не мав особливого бажання битись. Він повернув голову і кліпнув на тих, що кричали, добродушно махаючи цурпалком хвоста. Він не боявся, а тільки лінувався битись. До того ж він, здається, не розумів, що йому таки треба битися з цим собакою. Він не звик мати діло з такими супротивниками і чекав, коли йому дадуть справжнього собаку.

Тім Кінен виступив з юрби і, нахилившись над Черокі, почав ласкаво гладити його по плечах проти шерсті, тим самим ніби злегка підштовхуючи собаку вперед. Це було подібне до наказу і, як видно, ще й дратувало Черокі, бо він став потихеньку, хрипко гарчати. Існував наче якийсь зв’язок між цим гарчанням і рухами руки, що гладила собаку. Що далі вперед вона посувалась, то дужчало гарчання, а потім ураз уривалося, як тільки рука підіймалась,- щоб за хвильку початися знову, коли рука доторкалася йому до шерсті. Кінчаючи погладжувати, щоразу рука якось різко відривалась від тіла, і так само шарпливо знімалося і гарчання.

Все це не могло не вплинути на Білозуба. На плечах і на зашийку йому наїжилась уся шерсть. Тім Кінен востаннє підштовхнув Черокі й відступив назад. Бульдог, хутко чалапаючи на своїх коротких ногах, пробіг кілька кроків за інерцією, а тоді ще трохи власною волею. В цю мить Білозуб кинувся на нього. Юрба захватно закричала. Білозуб, наче кіт, перелетів відстань, що розділяла його від противника, і так само по-котячому рвонув його зубами й відскочив убік.

Позад вуха бульдогові, на товстій його шиї проступила кров. Неначе не помічаючи цього, він обернувся й побіг за Білозубом. Прудкість з одного боку й спокійна впертість із другого захопили глядачів. Почали по-новій закладатися, і ставки більшали. Білозуб усе наскакував, рвав і безборонно відбігав назад, а його чудернацький супротивник усе бігав за ним - не дуже швидко, але й не помалу, спокійно й рішуче, з якимсь мовби діловим виглядом. У його манері відчувалось, що він має певну мету і що нічому в світі не відвернути його від неї.

Це знати було з усього, що він робив, і саме тому Білозуб спантеличився. Зроду він не бачив такого собаки. Ніякого тобі волосся на шкірі, шерсть така куценька, що зовсім не боронить перед покусами. А де те густе хутро, що в’язло в зубах Білозубові, коли він бився з собаками своєї породи? Шкіра в цього собаки м’яка, зуби вільно вгороджувалися йому в тіло, і він зовсім начебто не здатний оборонитись. Була ще одна дивна річ - цей пес не скавулів, як звичайно інші собаки, що з ними Білозубові доводилося битись. Бульдог тільки тихенько гарчав і мовчки терпів його зуби, хоч не переставав ні на одну мить за ним бігти.

Черокі не був дуже длявий. Він обертався й звивався досить швидко, але жодного разу не міг схопити Білозуба. І його теж спантеличило. Ніколи ще він не бився так, щоб не схопитися з собакою,- звичайно обидва собаки намагаються одразу зітнутись. А цей його супротивник увесь час тримався на віддаленні, метлявсь туди-сюди і ухилявся від нього. І навіть, схопивши Черокі зубами, він зараз же розтуляв зуби й відскакував.

Білозубові все не щастило схопити бульдога за м’яке місце на горлі. Черокі був дуже низенький, та й заважали його масивні щелепи. Тим часом, однак, Білозуб був майже зовсім не подряпаний, а в бульдога на тілі ран ставало дедалі більше. Шия й голова йому були порвані з обох боків, з ран точилася кров. Але Черокі нічим не виявляв, що це його турбувало, і бігав собі безперестану за Білозубом. Тільки раз він якось нерішуче спинився й кліпнув на глядачів: помахуючи своїм цурпалком хвоста, він хотів сказати їм, що ладен і далі битись.

У цю мить Білозуб наскочив і рвонув йому рештки вуха. Вже трохи розсердившись, Черокі знов шарпнувся в погоню, бігаючи всередині того кола, що робив Білозуб, і силкуючися схопити його своїм мертвим хапком за горло. Раз він тільки на волосинку схибив. Під похвальні вигуки глядачів Білозуб жваво відскочив у протилежний бік, лише тим і ухилившись від небезпеки.

Час минав. Білозуб налітав, ухилявся, насідав, відскакував, рвав. А бульдог понуро й певно все біг за ним. Рано чи пізно він свого доскочить і, схопивши супротивника за горло, забезпечить собі перемогу. Поки що ж він терпляче зносив усе. Замість вух йому висіли якісь китиці, на шиї й на плечах Видніли десятки ран від іклів, навіть губи були покусані й у крові - він не міг устерегтися й оборонитись проти блискавичних наскоків ворога.

Раз у раз силкувався Білозуб збити Черокі з ніг, але занадто вже різнилися вони зростом: бульдог був дуже низький і присадкуватий. Білозубові видалось, що прийшла слушна нагода. Крутнувшися різко в протилежний бік, він скористався моментом, коли забарніший Черокі виставив незахищене плече, і налетів на ворога. Однак його плече виявилось далеко вище за противникове, а він ударив з такою силою, що не встояв сам і перелетів через бульдога. За весь час його боїв люди оце вперше побачили, що він не втримався на ногах. Його тіло в повітрі по-котячому вивернулося, і тільки завдяки цьому не впав він навзнак на землю. Він важко вдарився боком і за хвильку вже скочив на ноги. Та якраз у цю мить Черокі встиг схопити його зубами за горло.

Схопив він не зовсім вдало, бо занизько, коло грудей, але вже зубів не розтуляв. Білозуб несамовито закидався з боку в бік, намагаючися струснути з себе бульдога. Цей тягар, що волочився за ним, доводив його до сказу. Він зв’язував Білозуба і не давав вільно рухатись. Це була наче та пастка, і весь його інстинкт обурювався й повставав проти неї. Кілька хвилин він був зовсім як божевільний. Уся його життєва сила знуртувалася в ньому. Тіло його посіла невситима жадоба жити. Здоровий розум десь ізник, так, неначе зовсім не стало мозку. Усе поглинув сліпий порив жити й рухатись,- насамперед рухатись і далі рухатись, бо саме в русі виявляється життя.

Білозуб без упину крутився й крутився, повертався, шарпався вперед і назад, увесь час силкуючись якось звільнитись від цього п’ятдесятифунтового тягара, що висів йому