Читати книгу - "Вулиця Без світання"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— У неї робочий день.
— Дарма! — скривився Павлюк. — Придумайте, що завгодно, аби тільки вона згодилася поїхати до Чортової скелі. Хороше місце — під скелею річка, вона заховає сліди. Зрозуміли? — очі кольору спитого чаю вп'ялися в Дем'янка.
— Так, — коротко відповів молодий чоловік.
— Потім повернетесь сюди, — наказав Павлюк. — Ви теж, святий отче, потурбуйтеся, щоб вас ніщо не затримало. Треба діяти якомога швидше, пора кінчати гру…
… Увечері, коли пані Михайлина вийшла з кімнати, Дем'янко сказав:
— Богданно, завтра пранці поїдемо за місто, і ти все зрозумієш.
Дівчина глянула з подивом і надією.
— Я не можу, мені треба на роботу.
— Нічого, потім скажеш, що була хвора.
— І ти зробиш, як я просила?
— Про все дізнаєшся, Богданно. Про все дізнаєшся завтра…
І от вони знову в кабіні «мерседеса». За рулем Торкун. Дорога на Чортову скелю занедбана, їздили нею мало, контрольно-пропускного пункту тут не було. Виїхали з міста всі разом.
Кілометрів за десять од міста їх обігнав великий чорний «лімузин». Дем'янко помітив військовий номер і щільні шторки на вікнах.
— Куди і чого ми їдемо? — запитала Богданна.
— Потім усе зрозумієш, — коротко відповів Дем'янко.
Перекинулися ще кількома зовсім незначними фразами. Майже всю дорогу мовчали. Нарешті, дісталися до скелі.
— Ви, Торкун, залишитесь тут. А ми — на скелю, — сказав Дем'янко, коли «мерседес» зупинився.
Богданна мовчки погодилася, взяла з машини велику господарську сумку.
— Мама пиріжки поклала, — ласкаво усміхнувшись, пояснила вона.
— Залиш тут, ми зараз повернемося, — сказав Дем'янко.
— Добре.
На лісовій стежці під ногами шелестіло листя. Осіннє повітря вливало бадьорість. Богданна ще дівчинкою приїжджала сюди з батьком і матір'ю. До війни Чортова скеля була найулюбленішим місцем городян для недільних прогулянок. Тепер скелю відвідували рідко. Тут панували тиша і спокій.
Вийшли на простору, залиту сонцем галявину. Красунь бук розкинув над нею пишні багряні віти. За буком — кам'яниста площадка, що обривалася, спадала проваллям. Це й була Чортова скеля — похмуре, хаотичне нагромадження валунів. З дна провалля долинав шум гірської порожистої річки.
— Як приємно, — захоплено сказала Богданна. — Гарно.
— Так, дуже гарно, — як луна відгукнувся Дем'янко. Зупинився, пильно подивився на дівчину. — А ти знаєш, що я обіцяв зробити, коли прийдемо сюди?
— Ні, — з подивом глянула на нього. — Звідки мені знати.
— Коли прийдемо сюди… — він говорив якимсь чудним, неживим голосом. — Коли прийдемо сюди, я обіцяв застрілити тебе і труп кинути в річку.
Богданна відсахнулась од Дем'янка.
— Не жартуй так страшно!..
— Не бійся! Не бійся! — квапливо заспокоїв він, побачивши, як сполотніло обличчя дівчини, — Я не вбити тебе хочу, а врятувати. Позбавити тебе життя хотів…
— Хто?
— Отець Іваньо, якого ти так обожуєш. Ти повинна зрозуміти, скільки лиха могла накоїти через свою сліпоту.
На обличчі Богданни вираз страху змінився гнівом, коли вона почула ім'я Іваньо. В очах заграли тьмяні фанатичні вогники.
— Я зрозуміла, все зрозуміла, — гидливо, з презирством сказала дівчина, — Ти і Довгий обдурювали святого отця, а тепер зводите наклеп на нього, боячись розплати. Звірі! Прокляті звірі, не гідні цілувати чоботи святої людини. За мене помстяться і тобі, і Довгому.
— До речі, Довгого вже нема, — раптом почувся ззаду спокійний голос. — Сьогодні вночі бандитське лігво оточили. Довгого вбито в перестрілці.
Богданна обернулася. Перед нею стояв незнайомий літній чоловік у легкому сірому плащі і такого ж кольору м'якому капелюсі.
— Товаришу полковник! Самі приїхали? — радісно вигукнув Дем'янко.
— Як бачите! Будьмо знайомі, Грицай, — полковник злегка підняв капелюх. Богданна машинально простягнула руку. Привітавшись з Дем'янком, Грицай зауважив:
— Не можна в одну мить зневіритися в тому, чому поклонявся все життя. Тому я приїхав сюди поговорити з вами, — звернувся він до дівчини. — Може, ви мене послухаєте… Однак спершу треба написати коротеньку записочку.
Вийняв блокнот, олівець, простягнув Богданні.
— Прошу вас… «Люба мамо! Не турбуйся за мене, я несподівано поїхала на десять днів у дуже важливій справі. Повернусь точно в строк. Цілую. Твоя Богданна…» Написали?
Приголомшена дівчина, все ще нічого не розуміючи, повернула блокнот Грицаєві.
— Це потрібно для того, щоб не хвилювати вашу матір, — пояснив полковник. Вирвав списаний аркушик з блокнота і віддав його Дем'янкові. — Покажіть своєму «шефові», перш ніж вручите за призначенням.
— Буде виконано, товаришу полковник, — Дем'янко взяв папірець, сховав у кишеню.
— Ну, от і все… А тепер, Богданно, прогуляємось і поговоримо…
Грицай взяв дівчину під руку, і вони зникли за валуном.
Дем'янко з вдячністю подивився вслід полковникові. Дістав з-під піджака парабелум, вистрілив угору.
Коли пасажири вийшли з машини і зникли в лісі, Торкун якнайзручніше примостився в кутку сидіння, чекаючи їх повернення. Мета поїздки зовсім його не цікавила.
Чекав довго. Раптом з боку скелі пролунали постріли — один, другий.
Торкун не надав їм значення. Здалеку побачив Дем'янка, що виходив із лісу.
— Поїхали, — сказав той, сідаючи в машину.
— А дівчина? — запитав спантеличений Торкун.
— Вона… пішла.
— Куди?
— Не ваше діло! Їдьмо!
Торкун нічого не міг зрозуміти. І раптом згадав про постріли. Відчув, як у животі щось обірвалося, заворушилося волосся.
— Ви!.. Ви!.. — Торкун не міг вимовити страшного слова.
Дем'янко стиснув його за плече. Сказав, з холодною люттю карбуючи слова:
— Так! Я! І якщо ви зараз же не рушите з місця, я й вас прикінчу,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вулиця Без світання», після закриття браузера.