Читати книгу - "Порт у тумані"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
І він подивився на небо, наче хотів прочитати, які ще витівки готує вітер.
— Треба тільки, щоб усе було закінчено до початку повного припливу.
Він побачив у машині мера з дружиною, поштиво вклонився, але це не завадило йому кинути на Мегре запитальний погляд.
— Що нового?
— Не знаю.
Люка, який саме підійшов до них, мав деякі новини.
Тільки перед тим, як почати говорити, він відвів свого шефа вбік:
— Схоплено Луї-Здоровила.
— Он як?
— Сам дав маху!.. Вранці жандарми з Діва помітили сліди в полі… Сліди людини, що йшла навпростець, навмання й перестрибувала через живоплоти… Сліди вели до Орни, до того, місця, де рибалки звичайно витягують свої човни на берег… Так от, один човен був на протилежному березі…
— Жандарми теж переправилися туди?
— Так… І вони висадилися на пляжі, майже точно навпроти загрузлої шхуни. А там, на схилі дюни, стоїть…
— Зруйнована каплиця!
— Так ви знаєте?
— Каплиця Богоматері-на-Пісках…
— Гаразд! Там і застукали Луї-Здоровила, який сховався в каплиці, щоб стежити за рятувальними роботами… Коли я прийшов туди, він благав жандармів не забирати його одразу й дозволити побути на пляжі, аж поки все не буде скінчено… Я дав такий дозвіл… Він там і залишився з наручниками на руках… Він боїться, що може втратити своє судно… Ви не хочете побачити його?
— Поки не знаю… Можливо, потім…
Адже він мав опікуватися тими двома, що сиділи в машині. Пан і пані Гранмезон весь час чекали його.
— Ви вважаєте, що нарешті нам пощастить установити істину?
А оскільки Мегре не відповів, Люка додав:
— Як на мене, то я починаю думати, що ні! Вони всі брешуть! А якщо хтось і не бреше, то мовчить, хоч кожен з них щось знає! Можна подумати, що всі тутешні відповідальні за смерть Жоріса…
Але комісар пішов до машини, знизавши плечима й кинувши:
— До скорого побачення!
Сівши в машину, він наказав шоферові:
— Додому!
І цим дуже здивував його.
Можна було подумати, що він має на увазі свій власний дім, де він є господарем.
— Додому, в Кан?
Правду сказати, комісар про це й не подумав. Але запитання шофера наштовхнуло його на одну ідею.
— Авжеж, у Кан!
Пан Гранмезон спохмурнів. Його жінка, навпаки, ніяк не прореагувала на ці слова. Скидалось на те, що вона безпорадно пливе за течією, уже й не намагаючись опиратися.
* * *
Під час переїзду від міських воріт до вулиці Фур принаймні півсотні перехожих привіталися, знімаючи капелюхи. Тут, здається, всі знали машину пана Гранмезона. І всі привітання були поштиві. Арматор бундючився, знову входячи в роль великого сеньйора, що навідав свої володіння.
— Звичайна формальність! — невимушено сказав Мегре, коли машина нарешті зупинилася. — Прошу вибачити, що мені довелося привезти вас сюди… Але я вже говорив вам вранці, що треба покінчити з усією цією історією сьогодні, ще до вечора…
Вулиця була спокійна. Обабіч неї вишикувалися солідні приватні особняки, які тепер можна зустріти лише в провінції. Перед будинком з потемнілого від часу каменю височіла башта. А на чавунній огорожі мідна дошка сповіщала:
«Англо-Нормандське товариство мореплавства».
У дворі красувався напис із стрілкою:
«Контора».
Інший напис, інша стрілка:
«Каса».
І ще оголошення:
«Контора відкрита з 9 до 16 години».
Було вже кільканадцять хвилин після полудня. Вони витратили не більше чверті години, щоб дістатися сюди з Уїстреама. В такий час більшість службовців уже снідала, але дехто залишався на своїх постах у темних, величних кабінетах, застелених грубими килимами, обставлених меблями в стилі Луї-Філіппа.
— Чи не зволите ви піти до себе, мадам? Невдовзі я, безперечно, проситиму про честь мати з вами дуже коротку бесіду.
Весь перший поверх займали різні приміщення контори. Вестибюль був просторий, оздоблений канделябрами та бра з кованого заліза. Мармурові сходи вели на другий поверх, де жили Гранмезони.
Мер Уїстреама нетерпляче, роздратовано чекав рішення Мегре щодо себе.
— Що ви хочете знати? — просичав пан Гранмезон.
Він підняв комір пальта, прикривши ним обличчя, й насунув на чоло капелюха, аби службовці не побачили, в якому стані їх хазяїн завдяки кулакам Луї-Здоровила.
— Нічого особливого. Просто я прошу вашого дозволу походити по кімнатах, подихати повітрям цього дому.
— Чи я вам потрібний?
— Та що ви, аж ніяк.
— У такому разі ви не проти того, щоб я пішов до пані Гранмезон?
Повага, з якою він говорив зараз про свою дружину, різко контрастувала з ранковим настроєм у халупі старої селянки. Мегре подивився вслід меру, коли той підіймався сходами, потім пройшов коридором й переконався, що будинок має лише один вихід.
Комісар вийшов надвір і пошукав очима агента поліції десь поблизу, покликав його та звелів стояти неподалік воріт.
— Зрозуміло? Випускайте всіх, крім арматора. Та чи ви його знаєте?
— Чорт забирай! Але… Що ж такого він міг накоїти? Така людина, як він!.. Чи ви не знаєте, що він президент Торговельної палати?
— Тим краще!
З правого боку вестибюля напис: «Генеральний секретар». Мегре постукав у двері кабінету, штовхнув їх, відчув запах сигари, але не побачив нікого.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Порт у тумані», після закриття браузера.