Читати книгу - "Етюди про звичаї"

на зміну тому легковагому впливу, яким наділили її світський успіх і мода. Її дім помалу перетворювався на такий собі політичний салон. Уже знаходилося чимало йолопів, які знай повторювали: «А що про це кажуть у маркізи д'Еспар?» Або: «У салоні пані д'Еспар висловлюються проти подібних заходів» — з метою надати юрбі її завсідників значення політичного гуртка. Декілька скривджених діячів, що їх вона приголубила і втішила — скажімо, фаворит Людовіка XVIII, на якого вже ніхто не зважав, колишні міністри, які рвалися до влади, — запевняли, ніби вона тямить у дипломатії не гірше за дружину російського посла в Лондоні. Не раз маркіза навіювала то депутатам, то перам слова і погляди, які потім проголошувалися з трибуни на всю Європу. Нерідко вона давала правильну оцінку подій, про які її гості не зважувалися висловити свою думку. Найзначніші царедворці збиралися в неї увечері грати у віст. До того ж свої вади маркіза вміла подати як переваги. Будучи потайною, вона здобула славу жінки стриманої. Її дружба здавалася дуже надійною — проте постійність, з якою вона протегувала своїм улюбленцям свідчила тільки про те, що вона більше дбала про зміцнення свого впливу, ніж про вербування нових прибічників. Така поведінка пояснювалася марнолюбством — її єдиною пристрастю. Розваги, що їх так полюбляють жінки, для неї були тільки засобами; вона хотіла втішатися життям у всій його повноті. Серед ще молодих чоловіків із блискучим майбутнім, які сходилися до її салону в дні великих прийомів, можна було зустріти де Марсе, де Ронкероля, де Монріво, де Ларош-Югона, де Серізі, Ферро, Максима де Трая, де Лістомера, обох Ванденесів, дю Шатле та інших. Іноді вона приймала чоловіка, але відмовлялася бачити в себе його дружину, і влада її була вже така велика, що деякі честолюбці погоджувалися на ці тяжкі умови — скажімо, два знамениті банкіри-роялісти, де Нусінген і Фердінанд дю Тійє. Маркіза добре вивчила сильні і слабкі сторони паризького життя, тому вміла повестися так, що жоден з чоловіків не міг здобути найменшої переваги над нею. Навіть за великі гроші годі було роздобути листа або вексель, які компрометували б її. Якщо душевна черствість допомагала маркізі грати свою роль цілком невимушено, то її зовнішність теж чимало сприяла цьому. В неї був дівочий стан, її голос, за бажанням, міг звучати лагідно або твердо, дзвінко або суворо. Вона досконало володіла таємницею світського лукавства, за допомогою якого жінка змушує забути про минуле. Маркіза вміла відразу осадити чоловіка, який після випадкового, короткочасного успіху уявляв собі, що має право на близькі взаємини з нею. Її владний погляд усе заперечував. Слухаючи маркізу д'Еспар, можна було подумати, що високі почуття, благородні наміри так і ллються з її душі, з її чистого серця, а насправді усе в неї підкорялося голому розрахунку і, щоб облагодити власні справи, вона могла з холодним серцем збезчестити будь-яку людину, що мала необачність довіритися їй. Намагаючись ближче зійтися з цією жінкою, Растіньяк угадав правильно, що в ній можна здобути грізну зброю; але не встиг він навіть узяти ту зброю до рук, як уже поранився нею. Цей молодий кондотьєр, що бився на полях політичного авантюризму і, як Наполеон, був приречений незмінно перемагати, бо вже перша поразка стала б могилою для його високих амбіцій, зустрів у особі своєї заступниці небезпечного противника. Уперше за своє бурхливе життя він вів серйозну гру з достойним партнером. Завоювання маркізи д'Еспар обіцяло йому міністерський портфель, але вона підкорила Растіньяка раніше, ніж він її. Небезпечний початок!

— Маркіза жила в розкошах, у її домі було безліч слуг. Великі прийоми відбувалися на першому поверсі, а сама маркіза мешкала на другому. Чудові парадні сходи, вишукано оздоблені кімнати, схожі на покої колишнього Версаля, — усе це свідчило про величезне багатство. Коли ворота відчинилися, впускаючи кабріолет Б'яншона, старий слідчий вмить роздивився і воротаря в його комірчині, і подвір'я, і стайні, і розташування будинку, і квіти, що прикрашали сходи, і блиск відполірованих поручнів, і стіни, і килими; він навіть порахував ліврейних лакеїв, що збіглися на площадку, коли задзеленчав дзвоник. Його погляд, який ще напередодні відкривав під брудними лахами прохачів, що юрмилися в його вітальні, велич убогості, тепер з не меншою проникливістю помічав під пишною обставою кімнат, через які вони проходили, убогість величі.

— Пан Попіно! Пан Б'яншон!

Прізвища було оголошено біля дверей будуару, чарівної, недавно вмебльованої кімнати з вікнами в сад. Пані д'Еспар сиділа в одному з тих старовинних крісел стилю рококо, моду на які запровадила герцогиня Беррійська. Растіньяк примостився ліворуч від неї на пуфі, мов чічісбей італійської дами. Трохи віддалік, біля каміна, стояв якийсь незнайомець. Як правильно визначив досвідчений лікар Б'яншон, маркіза була жінка нервової і дратівливої вдачі; якби вона не дотримувалася суворого режиму, її обличчя прибрало б червонястого відтінку, властивого людям, які перебувають у стані постійного збудження; крім того, маркіза вміло підкреслювала свою штучну блідість яскравими барвами тканин у вбранні та в обставі кімнат. Світло-коричневий, каштановий, темно-бурий із золотими блискітками тони були навдивовижу їй до лиця. Її будуар, копія з будуару однієї знаменитої леді, що була на той час у моді в Лондоні, був оббитий оксамитом кольору дубової кори, але вона пом'якшила урочистий тон цієї царської барви безліччю прикрас і декоративних малюнків. Маркіза була причесана, як молода дівчина — з прямим проділом, з кучерями уздовж щік, і це ще дужче підкреслювало видовжений овал її обличчя. А довгасте обличчя завжди видається благородним — на відміну від круглого. Вигнуті або опуклі дзеркала, які, за бажанням, видовжують або округляють те, що в них відбивається, дають незаперечний доказ цього правила. Побачивши Попіно, що завмер на порозі, мов наполохана тварина, витягши шию, застромивши ліву руку до жилетної кишені, а правою стискаючи капелюх із засмальцьованою підкладкою, маркіза кинула на Растіньяка погляд, під яким крився глузливий усміх. Простакуватий і розгублений вигляд добряка цілком відповідав його недоладному костюму, й Растіньяк, побачивши засмучене обличчя Б'яншона, який відчував себе ображеним за дядька, відвернувся, щоб приховати мимовільну посмішку. Маркіза привітала гостей кивком голови, зробила болісне зусилля, щоб підвестися з крісла, і не без вишуканої грації знову опустилась на сидіння — мовляв, пробачте за нечемність, самі бачите, як мені нездужається.

У цю мить незнайомець, який стояв між каміном і дверима, злегка вклонився, підсунув два стільці, показав на них лікареві та слідчому, а коли ті сіли, знову